| Назва: | Як людина пізнає Всесвіт |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 30,45 KB |
| Скачувань: | 29 |
У результаті подальших досліджень, а інколи прогре¬су в суміжних областях природознавства відкриваються нові, невідомі раніше факти. Якась їх частина може добре вкладатися в існуючу гіпотезу, сприяючи її уточ¬ненню й поглибленню. Але деяким фактам дати задо¬вільне пояснення в межах діючої гіпотези не вдається. Можуть бути також виявлені факти, що вступають з нею у пряму суперечність.
Це приводить до перегляду існуючої гіпотези, її видозмінення і узагальнення для того, щоб вона охопила всі відомі факти - і старі, і нові. В якихось випадках від первинної гіпотези доводиться навіть повністю від¬мовлятися.
Відзначаючи роль гіпотез у розвитку природознав¬ства, Ф. Енгельс писав: «Формою розвитку природознав¬ства, оскільки воно мислить, е гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможли¬вим старий спосіб пояснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляще дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону».
Після ряду послідовних кроків, послідовних удоско¬налень гіпотеза перетворюється в теорію, яка охоплює на основі надійно встановлених природних закономірно¬стей велике число фактів і яка здатна передбачати нові факти, ще невідомі.
Таким чином, відповідність наукових уявлень ре¬альній дійсності досягається поступово, і вона є завжди лише частковою й неповною, бо навіть найдосконаліша наукова теорія не може у всіх відношеннях відповідати явищам, що їх вона описує.
З іншого боку, жодна наукова теорія, яке б широке коло явищ вона охоплювала, не може бути «істиною в останній інстанції». В нескінченно різноманітному сві¬ті завжди існуватимуть явища, «розташовані» за межа¬ми цього кола.
Оскільки світ є нескінченно різноманітним, то ніякий фактично досягнутий рівень знань не гарантує від виникнення нових фактів і нових запитань. Швидше навпаки. І, мабуть, мав рацію один стародавній мудрець, який сказав, що, чим ширшим є коло наших знань, тим більша і лінія дотику з невідомим.
Тому, яким би не був великим обсяг існуючих знань, перед ученими завжди стоїть і стоятиме питання: «Чого ми ще не знаємо?»
Відкриття явищ, що лежать за межами застосовності тієї чи іншої наукової теорії, приводить до побудови більш загальної теорії, яка в змозі охопити як поперед¬ні факти, так і нові. При цьому колишнє знання не відкидається цілком. Відкидаються тільки «помилки», підтверджені ж досвідом наукові теорії, що існували раніше, в межах своєї застосовності зберігаються. Але ці межі визначаються чіткіше. А попередні теорії вклю¬чаються як часткові чи граничні випадки в нові, більш загальні теорії. Це положення, яке дістало назву прин¬ципу відповідності, є одним з наріжних каменів мето¬дології наукового пізнання.
В основі будь-якої наукової теорії лежить дослід, вивчення реальних властивостей навколишнього світу. Ніяка теорія, що претендує на правильне відображення реальних явищ, не може бути незалежною від дос¬ліду.
Однак у деяких випадках логічні побудови і мате¬матичні викладки настільки далеко відводять теорію від вихідних фактів, що виникає ілюзія виникнення й існу¬вання теорії самої по собі, незалежно від реального світу.
Англійський мислитель Бертран Рассел якось ска¬зав: математики звичайно говорять так - якщо правиль¬но те, то правильно й це; таким чином, математики ніколи не знають, про що вони говорять, і чи правильно те, про що вони говорять. Зрозуміло, Бертран Рассел дещо згустив фарби. Проте беззаперечним є одне: біль¬шість теоретичних побудов і не тільки в математиці, а й у фізиці, і в астрофізиці конструюються саме за тим самим формально-логічним принципом, про який згадав Рассел. Логічна машина має завидну здатність перероб¬ляти будь-яку закладену в неї інформацію незалежно від того, чому саме вона відповідав у реальній дійс¬ності.
Помилкове уявлення про незалежність теорії від об'єктивного світу посилюється тією обставиною, що в ряді випадків теоретичні конструкції, незважаючи на свою складність, багатоступінчастість і абстрактний ха¬рактер, дають правильні результати, підтверджувані практикою.
З точки зору деяких буржуазних філософів, теорія, якщо тільки вона логічно несуперечлива, є непогріши¬мою. І якщо висновки такої теорії при дослідній пере¬вірці не збігаються з дійсністю, то причина таких незбі-гів може полягати тільки в погрішностях досліду, але ні в якому разі не у вадах теорії. Логічно несуперечлива теорія не може піддаватися сумніву.
Це приводить до перегляду існуючої гіпотези, її видозмінення і узагальнення для того, щоб вона охопила всі відомі факти - і старі, і нові. В якихось випадках від первинної гіпотези доводиться навіть повністю від¬мовлятися.
Відзначаючи роль гіпотез у розвитку природознав¬ства, Ф. Енгельс писав: «Формою розвитку природознав¬ства, оскільки воно мислить, е гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможли¬вим старий спосіб пояснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляще дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону».
Після ряду послідовних кроків, послідовних удоско¬налень гіпотеза перетворюється в теорію, яка охоплює на основі надійно встановлених природних закономірно¬стей велике число фактів і яка здатна передбачати нові факти, ще невідомі.
Таким чином, відповідність наукових уявлень ре¬альній дійсності досягається поступово, і вона є завжди лише частковою й неповною, бо навіть найдосконаліша наукова теорія не може у всіх відношеннях відповідати явищам, що їх вона описує.
З іншого боку, жодна наукова теорія, яке б широке коло явищ вона охоплювала, не може бути «істиною в останній інстанції». В нескінченно різноманітному сві¬ті завжди існуватимуть явища, «розташовані» за межа¬ми цього кола.
Оскільки світ є нескінченно різноманітним, то ніякий фактично досягнутий рівень знань не гарантує від виникнення нових фактів і нових запитань. Швидше навпаки. І, мабуть, мав рацію один стародавній мудрець, який сказав, що, чим ширшим є коло наших знань, тим більша і лінія дотику з невідомим.
Тому, яким би не був великим обсяг існуючих знань, перед ученими завжди стоїть і стоятиме питання: «Чого ми ще не знаємо?»
Відкриття явищ, що лежать за межами застосовності тієї чи іншої наукової теорії, приводить до побудови більш загальної теорії, яка в змозі охопити як поперед¬ні факти, так і нові. При цьому колишнє знання не відкидається цілком. Відкидаються тільки «помилки», підтверджені ж досвідом наукові теорії, що існували раніше, в межах своєї застосовності зберігаються. Але ці межі визначаються чіткіше. А попередні теорії вклю¬чаються як часткові чи граничні випадки в нові, більш загальні теорії. Це положення, яке дістало назву прин¬ципу відповідності, є одним з наріжних каменів мето¬дології наукового пізнання.
В основі будь-якої наукової теорії лежить дослід, вивчення реальних властивостей навколишнього світу. Ніяка теорія, що претендує на правильне відображення реальних явищ, не може бути незалежною від дос¬ліду.
Однак у деяких випадках логічні побудови і мате¬матичні викладки настільки далеко відводять теорію від вихідних фактів, що виникає ілюзія виникнення й існу¬вання теорії самої по собі, незалежно від реального світу.
Англійський мислитель Бертран Рассел якось ска¬зав: математики звичайно говорять так - якщо правиль¬но те, то правильно й це; таким чином, математики ніколи не знають, про що вони говорять, і чи правильно те, про що вони говорять. Зрозуміло, Бертран Рассел дещо згустив фарби. Проте беззаперечним є одне: біль¬шість теоретичних побудов і не тільки в математиці, а й у фізиці, і в астрофізиці конструюються саме за тим самим формально-логічним принципом, про який згадав Рассел. Логічна машина має завидну здатність перероб¬ляти будь-яку закладену в неї інформацію незалежно від того, чому саме вона відповідав у реальній дійс¬ності.
Помилкове уявлення про незалежність теорії від об'єктивного світу посилюється тією обставиною, що в ряді випадків теоретичні конструкції, незважаючи на свою складність, багатоступінчастість і абстрактний ха¬рактер, дають правильні результати, підтверджувані практикою.
З точки зору деяких буржуазних філософів, теорія, якщо тільки вона логічно несуперечлива, є непогріши¬мою. І якщо висновки такої теорії при дослідній пере¬вірці не збігаються з дійсністю, то причина таких незбі-гів може полягати тільки в погрішностях досліду, але ні в якому разі не у вадах теорії. Логічно несуперечлива теорія не може піддаватися сумніву.