| Назва: | Як людина пізнає Всесвіт |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 30,45 KB |
| Скачувань: | 29 |
Якісно нові горизонти пізнання відкриває й поєд¬нання нових методів з тими, які існували раніше. Наприклад, розв'язання багатьох проблем, пов'язаних з вивченням космічних явищ, значно полегшується в ре¬зультаті паралельних оптичних, радіоастрономічних і космічних досліджень, порівняння даних, здобутих різними методами. Зокрема, тільки за цієї умови можна зрозуміти фізичну сутність ряду спостережень, викона¬них з космічних орбіт.
Аналогічні приклади неухильного розширення можливостей наукового пізнання можна навести і з галузі фізики, де створення дедалі потужніших прискорювачів елементарних частинок дає змогу проникати у потаємні сфери мікросвіту.
Вся історія розвитку фізики, астрономії, а також інших природничих наук переконливо свідчить про без¬межні можливості людського пізнання, про те, що в міру виникнення тих чи інших наукових завдань рано чи пізно людина знаходить і методи їх розв'язання.
Діалектика наукового пізнання. Сучасні захисники релігії прагнуть створити враження, що науці властива неповнота, що вона не може дати досить глибоких знань про світ.
«Міцна 1 надійна основа для науки недосяжна,- твер¬дить католицький філософ І. Бохенський у своїй книжці «Шлях до філософських роздумів», виданій у Фрейбурзі в 1960 p.- Оскільки наукові знання уточнюються і по¬глиблюються, науковий метод пізнання ненадійний»'.
О. О. Осипов, діяч руської православної церкви, .який порвав з релігією, розповідав, що в бесідах з ним деякі керівники руського православ'я не раз говорили про те, що науці довіряти не можна, оскільки наукові уявлення змінюються.
Такими є твердження сучасних богословів. А яка ж дійсність? Чи змінюються з часом наукові уявлення?
Так, у міру відкриття нових фактів змінюються. Особли¬во часто це відбувається в наш час - епоху науково-технічної революції, надзвичайно бурхливого розвитку природознавства.
Проте, чи означає це, що захисники релігії мають рацію, чи, навпаки, змінюваність наднових уявлень го¬ворить про силу науки, про її необмежену здатність дедалі глибше пізнавати навколишній світ?
Аналізуючи закономірності наукового пізнання, В. І. Ленін у своїх «Філософських зошитах» визначив головну, основоположну рису людської діяльності з ви¬роблення нових знань дуже точною і місткою формулою: «Істина є процес» '.
Якби процес пізнання завершувався на стадії спо¬стережень, то в людини могли б складатися неправиль¬ні, хибні уявлення про довколишній світ. Проте, як ми бачили, спостереження - лише перший ступінь пізнан¬ня. Дані, здобуті шляхом спостережень, узагальнюються й переробляються в результаті дії мислення, що витлу¬мачує, інтерпретує ці дані й створює для їх пояснення різні ідеї, гіпотези і теорії.
Таким чином, процес розвитку науки - це рух люд¬ського пізнання до абсолютної істини через нескінчен¬ний ряд розширюваних і поглиблюваних відносних істин.
Щоб переконатися в тому, що змінюваність наукових уявлень не є свідченням немічності науки, її недостовірності, її нездатності проникнути в глибинну сутність явищ, як це твердять сучасні захисники релігії, спробує¬мо з'ясувати, чому і як відбуваються найістотніші, кар¬динальні зміни наукових уявлень, що спричинюють докорінну зміну бачення світу - наукові революції.
Розвиток науки, наших знань про світ - це діалек¬тичний процес, це нескінченний ланцюг послідовних наближень, кожне з яких виправляв й доповнює попередні уявлення.
Не тільки матеріальний світ, а й будь-який реальний об'єкт, чи то зірка чи галактика, електрон чи атом, не¬вичерпні.
Тому наукове пізнання не може охопити одразу об'єкт, що нас цікавить, у всій безлічі його зв'язків і від¬ношень. Єдиний реальний шлях вивчення навколишнього світу - це метод послідовних наближень, неухильне й наполегливе розширення і поглиблення наших знань. Перефразовуючи ленінські слова, можна визначити наукове пізнання як рух до абсолютної істини через ряд істин відносних.
«Кожний ступінь у розвитку науки,- писав Кант,- додає нові зерна до цієї суми абсолютної істини, але межі істини кожного наукового положення відносні, будучи то розсовувані, то звужувані дальшим зростан¬ням знання».
І в іншому місці:
«...Ми будемо наближатися до об'єктивної істини все більше й більше (ніколи не вичерпуючи її)...».
При цьому Кант особливо підкреслював, що «межі наближення наших знань до об'єктивної, абсолют¬ної істини історично умовні, але безумовне існування цієї істини, безумовне те, що ми наближаємось до неї».
Аналіз і осмислення фактів приводять до побудови гіпотез - теоретичних конструкцій, покликаних зв'язати всі відомі факти в єдину систему, пояснити їх з єдиної точки зору.
Але гіпотеза - це тільки перше наближення до дійс¬ності, оскільки вона звичайно будується на обмеженій
кількості фактів. Гіпотеза - це швидше робочий інстру¬мент, що дає змогу впорядкувати вивчення проблеми, організувати дальший науковий пошук, зокрема визна¬чити шляхи виявлення нових додаткових фактів, здатних поглибити наше знання в даній галузі.
Аналогічні приклади неухильного розширення можливостей наукового пізнання можна навести і з галузі фізики, де створення дедалі потужніших прискорювачів елементарних частинок дає змогу проникати у потаємні сфери мікросвіту.
Вся історія розвитку фізики, астрономії, а також інших природничих наук переконливо свідчить про без¬межні можливості людського пізнання, про те, що в міру виникнення тих чи інших наукових завдань рано чи пізно людина знаходить і методи їх розв'язання.
Діалектика наукового пізнання. Сучасні захисники релігії прагнуть створити враження, що науці властива неповнота, що вона не може дати досить глибоких знань про світ.
«Міцна 1 надійна основа для науки недосяжна,- твер¬дить католицький філософ І. Бохенський у своїй книжці «Шлях до філософських роздумів», виданій у Фрейбурзі в 1960 p.- Оскільки наукові знання уточнюються і по¬глиблюються, науковий метод пізнання ненадійний»'.
О. О. Осипов, діяч руської православної церкви, .який порвав з релігією, розповідав, що в бесідах з ним деякі керівники руського православ'я не раз говорили про те, що науці довіряти не можна, оскільки наукові уявлення змінюються.
Такими є твердження сучасних богословів. А яка ж дійсність? Чи змінюються з часом наукові уявлення?
Так, у міру відкриття нових фактів змінюються. Особли¬во часто це відбувається в наш час - епоху науково-технічної революції, надзвичайно бурхливого розвитку природознавства.
Проте, чи означає це, що захисники релігії мають рацію, чи, навпаки, змінюваність наднових уявлень го¬ворить про силу науки, про її необмежену здатність дедалі глибше пізнавати навколишній світ?
Аналізуючи закономірності наукового пізнання, В. І. Ленін у своїх «Філософських зошитах» визначив головну, основоположну рису людської діяльності з ви¬роблення нових знань дуже точною і місткою формулою: «Істина є процес» '.
Якби процес пізнання завершувався на стадії спо¬стережень, то в людини могли б складатися неправиль¬ні, хибні уявлення про довколишній світ. Проте, як ми бачили, спостереження - лише перший ступінь пізнан¬ня. Дані, здобуті шляхом спостережень, узагальнюються й переробляються в результаті дії мислення, що витлу¬мачує, інтерпретує ці дані й створює для їх пояснення різні ідеї, гіпотези і теорії.
Таким чином, процес розвитку науки - це рух люд¬ського пізнання до абсолютної істини через нескінчен¬ний ряд розширюваних і поглиблюваних відносних істин.
Щоб переконатися в тому, що змінюваність наукових уявлень не є свідченням немічності науки, її недостовірності, її нездатності проникнути в глибинну сутність явищ, як це твердять сучасні захисники релігії, спробує¬мо з'ясувати, чому і як відбуваються найістотніші, кар¬динальні зміни наукових уявлень, що спричинюють докорінну зміну бачення світу - наукові революції.
Розвиток науки, наших знань про світ - це діалек¬тичний процес, це нескінченний ланцюг послідовних наближень, кожне з яких виправляв й доповнює попередні уявлення.
Не тільки матеріальний світ, а й будь-який реальний об'єкт, чи то зірка чи галактика, електрон чи атом, не¬вичерпні.
Тому наукове пізнання не може охопити одразу об'єкт, що нас цікавить, у всій безлічі його зв'язків і від¬ношень. Єдиний реальний шлях вивчення навколишнього світу - це метод послідовних наближень, неухильне й наполегливе розширення і поглиблення наших знань. Перефразовуючи ленінські слова, можна визначити наукове пізнання як рух до абсолютної істини через ряд істин відносних.
«Кожний ступінь у розвитку науки,- писав Кант,- додає нові зерна до цієї суми абсолютної істини, але межі істини кожного наукового положення відносні, будучи то розсовувані, то звужувані дальшим зростан¬ням знання».
І в іншому місці:
«...Ми будемо наближатися до об'єктивної істини все більше й більше (ніколи не вичерпуючи її)...».
При цьому Кант особливо підкреслював, що «межі наближення наших знань до об'єктивної, абсолют¬ної істини історично умовні, але безумовне існування цієї істини, безумовне те, що ми наближаємось до неї».
Аналіз і осмислення фактів приводять до побудови гіпотез - теоретичних конструкцій, покликаних зв'язати всі відомі факти в єдину систему, пояснити їх з єдиної точки зору.
Але гіпотеза - це тільки перше наближення до дійс¬ності, оскільки вона звичайно будується на обмеженій
кількості фактів. Гіпотеза - це швидше робочий інстру¬мент, що дає змогу впорядкувати вивчення проблеми, організувати дальший науковий пошук, зокрема визна¬чити шляхи виявлення нових додаткових фактів, здатних поглибити наше знання в даній галузі.