| Назва: | Планети-гіганти |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,81 KB |
| Скачувань: | 45 |
Планети-гіганти
1. Особливості планет-гігантів. З чотирьох гігантських пла¬нет найкраще вивчено Юпітер - найбільшу планету цієї групи і найближчу з них до нас і Сонця. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна до площини його орбіти, тому сезонних змін умов освітлення на ньому немає.
У всіх планет-гігантів обертання навколо осі досить швидке, а густина мала. Внаслідок цього вони значно стиснуті.
Усі планети-гіганти оточені потужними, великих розмірів атмосферами. І ми бачимо тільки, що в них плавають хмари, які внаслідок швидкого обертання витягнулися паралельними ек¬ватору смугами.
Смуги хмар видно на Юпітері навіть у слабкий телескоп (див. форзац). Юпітер обертається зонами - чим ближче до полюсів, тим повільніше. На екваторі період обертання 9 год 50 хв, а на середніх широтах на кілька хвилин триваліший. Аналогічно обертаються й інші планети-гіганти.
Оскільки планети-гіганти дуже віддалені від Сонця, їх тем¬пература (принаймні над їхніми хмарами) дуже низька: на Юпітері -145 °С, на Сатурні -180 °С, на Урані й Нептуні ще нижча.
Атмосфери планет-гігантів містять переважно молекулярний водень, а також метан СН4 і, мабуть, багато гелію, а в атмосфері Юпітера і Сатурна виявлено ще й аміак NН3. Відсутність смуг NН3 у спектрах більш віддалених планет пояснюється тим, що він там вимерз. При низькій температурі аміак конденсується, і з нього, очевидно, складаються видимі хмари Юпітера.
Інтенсивні рухи, що охоплюють хмарний і сусідні з ним шари атмосфери, мають стійкий характер. Зокрема, таким стійким ат¬мосферним «вихором» є знаменита Червона пляма, яку спосте¬рігають на Юпітері вже понад 300 років.
Вивчення процесів, що відбуваються в атмосферах різних планет, допомагає земній метеорології і кліматології.
Теоретично побудовано моделі масивних планет, які скла¬даються з водню й гелію. Розрахунки моделі внутрішньої будови Юпітера показують, що в міру наближення до центра водень має послідовно проходити газоподібну, газорідку і рідку фази. У центрі планети, де температура може досягати кількох тисяч кельвінів, міститься рідке ядро, що складається з металів, си¬лікатів і водню в металічній фазі, яка настає при тиску порядку 1011 Па (1 млн. атмосфер). У 1975 р. металічну фазу водню вдалося експериментальне дістати на Землі, що підтверджує правильність теоретичних розрахунків внутрішньої будови Юпі¬тера та інших планет-гігантів.
Завдяки магнітному полю Юпітер має пояси радіації, подіб¬ні до земних, але значно більші від них. Його магнітосфера простягається на мільйони кілометрів, охоплюючи чотири най¬більших супутники. Юпітер - джерело радіовипромінювання. Космічні апарати зареєстрували на ньому могутні спалахи блиска¬вок.
З інших даних про планети варто згадати особливість осьового обертання Урана, що, як і у Венери, відбувається в напрямі, про¬тилежному тому, в якому обертаються всі інші планети. Крім того, він обертається ніби лежачи на боці, тому протягом року значно змінюються умови освітлення поверхні планети.
Найвіддаленіший Плутон, не є планетою-гігантом. Це дуже невелика і майже не вивчена холодна планета, рік на якій три¬ває близько 250 земних років.
2. Супутники і кільця планет. У Меркурія і Венери супутни¬ків немає. Земля має один природний супутник - Місяць. Він менший від Землі за діаметром лише в 4 рази. У Плутона виявлено єдиний супутник - Харон, який за розмірами вдвічі менший від самої планети. У Марса - два супутники - Фобос і.Деймос (мал. 53). В інших планет супутників багато, але вони незмірно менші від своїх планет. Майже кожний космічний апарат, що пролітає поблизу планет-гігантів, виявляє в них невідомі ра¬ніше супутники невеликого розміру. Так, в Урана останнім часом відкрито ще 8 супутників.
За таблицею (див. додаток VI) знайдіть планети, які мають найбільше супутників.
Найбільші супутники - Титан (супутник Сатурна) і Ганімед (третій супутник Юпітера). Вони в 1,5 раза більші від Місяця за діаметром і трохи.більші від Меркурія. Титан - єдиний су¬путник з потужною атмосферою, як здебільшого складається з азоту.
За допомогою автоматичних міжпланетних станцій удалося одержати з близької відстані чіткі фотографії супутників Марса й багатьох супутників планет-гігантів. На них добре видно численні деталі поверхні: кратери, тріщини, нерівності. Супут¬ники Юпітера і більш віддалених планет укриті шаром льоду з пилом завтовшки десятки кілометрів. На супутнику Юпітера - Іо було сфотографовано кілька діючих вулканів. Кратерами, головним чином ударного (метеоритного) походження, вкриті всі супутники, навіть дуже малі, як супутники Марса розміром близько 20 км (мал. 53).
Багато супутників, як і Місяць, повернуті до своєї планети завжди одним і тим самим боком, їхні зоряні періоди обертання дорівнюють періодам їх обертання навколо своїх планет.
1. Особливості планет-гігантів. З чотирьох гігантських пла¬нет найкраще вивчено Юпітер - найбільшу планету цієї групи і найближчу з них до нас і Сонця. Вісь обертання Юпітера майже перпендикулярна до площини його орбіти, тому сезонних змін умов освітлення на ньому немає.
У всіх планет-гігантів обертання навколо осі досить швидке, а густина мала. Внаслідок цього вони значно стиснуті.
Усі планети-гіганти оточені потужними, великих розмірів атмосферами. І ми бачимо тільки, що в них плавають хмари, які внаслідок швидкого обертання витягнулися паралельними ек¬ватору смугами.
Смуги хмар видно на Юпітері навіть у слабкий телескоп (див. форзац). Юпітер обертається зонами - чим ближче до полюсів, тим повільніше. На екваторі період обертання 9 год 50 хв, а на середніх широтах на кілька хвилин триваліший. Аналогічно обертаються й інші планети-гіганти.
Оскільки планети-гіганти дуже віддалені від Сонця, їх тем¬пература (принаймні над їхніми хмарами) дуже низька: на Юпітері -145 °С, на Сатурні -180 °С, на Урані й Нептуні ще нижча.
Атмосфери планет-гігантів містять переважно молекулярний водень, а також метан СН4 і, мабуть, багато гелію, а в атмосфері Юпітера і Сатурна виявлено ще й аміак NН3. Відсутність смуг NН3 у спектрах більш віддалених планет пояснюється тим, що він там вимерз. При низькій температурі аміак конденсується, і з нього, очевидно, складаються видимі хмари Юпітера.
Інтенсивні рухи, що охоплюють хмарний і сусідні з ним шари атмосфери, мають стійкий характер. Зокрема, таким стійким ат¬мосферним «вихором» є знаменита Червона пляма, яку спосте¬рігають на Юпітері вже понад 300 років.
Вивчення процесів, що відбуваються в атмосферах різних планет, допомагає земній метеорології і кліматології.
Теоретично побудовано моделі масивних планет, які скла¬даються з водню й гелію. Розрахунки моделі внутрішньої будови Юпітера показують, що в міру наближення до центра водень має послідовно проходити газоподібну, газорідку і рідку фази. У центрі планети, де температура може досягати кількох тисяч кельвінів, міститься рідке ядро, що складається з металів, си¬лікатів і водню в металічній фазі, яка настає при тиску порядку 1011 Па (1 млн. атмосфер). У 1975 р. металічну фазу водню вдалося експериментальне дістати на Землі, що підтверджує правильність теоретичних розрахунків внутрішньої будови Юпі¬тера та інших планет-гігантів.
Завдяки магнітному полю Юпітер має пояси радіації, подіб¬ні до земних, але значно більші від них. Його магнітосфера простягається на мільйони кілометрів, охоплюючи чотири най¬більших супутники. Юпітер - джерело радіовипромінювання. Космічні апарати зареєстрували на ньому могутні спалахи блиска¬вок.
З інших даних про планети варто згадати особливість осьового обертання Урана, що, як і у Венери, відбувається в напрямі, про¬тилежному тому, в якому обертаються всі інші планети. Крім того, він обертається ніби лежачи на боці, тому протягом року значно змінюються умови освітлення поверхні планети.
Найвіддаленіший Плутон, не є планетою-гігантом. Це дуже невелика і майже не вивчена холодна планета, рік на якій три¬ває близько 250 земних років.
2. Супутники і кільця планет. У Меркурія і Венери супутни¬ків немає. Земля має один природний супутник - Місяць. Він менший від Землі за діаметром лише в 4 рази. У Плутона виявлено єдиний супутник - Харон, який за розмірами вдвічі менший від самої планети. У Марса - два супутники - Фобос і.Деймос (мал. 53). В інших планет супутників багато, але вони незмірно менші від своїх планет. Майже кожний космічний апарат, що пролітає поблизу планет-гігантів, виявляє в них невідомі ра¬ніше супутники невеликого розміру. Так, в Урана останнім часом відкрито ще 8 супутників.
За таблицею (див. додаток VI) знайдіть планети, які мають найбільше супутників.
Найбільші супутники - Титан (супутник Сатурна) і Ганімед (третій супутник Юпітера). Вони в 1,5 раза більші від Місяця за діаметром і трохи.більші від Меркурія. Титан - єдиний су¬путник з потужною атмосферою, як здебільшого складається з азоту.
За допомогою автоматичних міжпланетних станцій удалося одержати з близької відстані чіткі фотографії супутників Марса й багатьох супутників планет-гігантів. На них добре видно численні деталі поверхні: кратери, тріщини, нерівності. Супут¬ники Юпітера і більш віддалених планет укриті шаром льоду з пилом завтовшки десятки кілометрів. На супутнику Юпітера - Іо було сфотографовано кілька діючих вулканів. Кратерами, головним чином ударного (метеоритного) походження, вкриті всі супутники, навіть дуже малі, як супутники Марса розміром близько 20 км (мал. 53).
Багато супутників, як і Місяць, повернуті до своєї планети завжди одним і тим самим боком, їхні зоряні періоди обертання дорівнюють періодам їх обертання навколо своїх планет.