| Назва: | Дифузна матерія |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 6,81 KB |
| Скачувань: | 7 |
Дифузна матерія
1. Міжзоряний пил і газ. В. Я. Струве понад сто років тому вказав на існування міжзоряного поглинання світла, що остаточно було доведене тільки в 1930 р. Міжзоряне поглинання світла послаблює яскравість зір тим більше, чим далі вони від нас, і тим сильніше, чим коротша довжина хвилі. Тому далекі зорі здаються червонішими, ніж вони є насправді. Такий ефект має спричиняти дрібний пил, розміри частинок якого порівнянні з дов¬жиною світлової хвилі.
Дослідження показали, що міжзоряний пил зосереджений у шарі невеликої товщини (близько 200-300 пк) уздовж галак¬тичної площини. Він складається з розрідженого газопилового середовища, яке місцями згущається в хмари. Проходячи від¬стань 1000 пк у площині Галактики, світло послаблюється в серед¬ньому на 1,5 зоряної величини.
Зменшення видимої яскравості далеких зір утруднює точне визначення відстані до них порівнянням їх абсолютної зоряної величини з видимою. Визначаючи відстані, доводиться враховува¬ти не тільки вплив космічного пилу, а й нерівномірний його розподіл, наявність темних хмар.
Подібні за своєю природою і близькі за складом газопило¬ві хмари мають різний вигляд. Непрозорі для світла, вони мо¬жуть спостерігатися як темні туманності (мал. 89).
Якщо поблизу великої газо¬пилової хмари знаходиться яс¬крава зоря великої світності, то вона освітлює цю хмару. Хмара, відбиваючи випроміню¬вання зорі, має вигляд світлої туманності. Спектр цієї туман¬ності такий самий, як і спектр зорі, що її освітлює.
Коли газопилова хмара освітлюється дуже гарячою
зорею (з температурою, не нижчою 20-30 тис. кельвінів), то ультрафіолетове випромінювання зорі іонізує водень та інші гази хмари і спричиняє їх світіння. Газ поглинає ультрафіолетові промені, а випромінює в червоних, зелених та інших лініях спектра. Таку світну хмару називають дифузною газовою туманністю. Якби гаряча зоря раптом згасла, туманність також незабаром перестала б світитися. Така типова туманність знаходиться в су¬зір'ї Оріона (мал. 90). її видно (взимку) в сильний бінокль, проте тільки фотографія виявляє її структуру.
Газопилових розріджених дифузних туманностей відомо багато. Усі вони клочкуваті, не¬правильної форми, без чітких обрисів. Спектр туманностей складається з яскравих ліній водню, кисню та інших легких газів. Деякі гази перебувають у такому стані, що дають спектр, який ніколи не спосте¬рігався в земних умовах. Дві найяскравіші зелені лінії спект¬ра туманностей довго припису¬вали передбачуваному хімічно¬му елементу «небулію» (що оз¬начає «туманний»), який мав бути лише в туманностях. Але потім з'ясувалося, що ці лінії належать атому кисню, який втратив два електрони і світиться в умовах недосяжної для лабораторій розрідженості. Справді, густина газових туманностей близько 10-18 - 10-20 кг/м3
Особливий тип туманностей становлять планетарні туманно¬сті (мал. 91) -світлі газові оболонки, що їх викидають зорі на певній стадії свого розвитку, яка є закономірним етапом для більшості зір. Природа їх свічення така сама, як і дифузних туманностей.
У 1931 р. автор цього підручника довів, що зорі в процесі еволюції викидають стільки газу, що його достатньо для форму¬вання нових поколінь зір.
Газові дифузні туманності утворюють у галактичній площині шар товщиною лише близько 200 пк. Вони належать до на¬селення, характерного для спіральних віток Галактики. Розміри туманностей величезні - кілька парсеків або кілька десятків пар¬секів, так що в них звичайно буває занурено кілька зір.
Сучасна техніка спостережень в інфрачервоному і радіодіапа¬зонах дає змогу досліджувати газопилові хмари, непрозорі для видимого світла, і вивчати процес зореутворення, який від¬бувається в цих хмарах. Найближчою до нас областю, де і в наш час утворюються зорі, є газопиловий комплекс у сузір'ї Оріона.
2. Виникнення зір. На користь гіпотези про виникнення зір внаслідок гравітаційної конденсації (тобто взаємного тяжіння частинок) з холодних газопилових хмар говорить цілий ряд фактів. Найважливіший з них полягає в тому, що утворення зір спостерігається поблизу галактичної площини, де концентруються хмари найгустішого і холодного міжзоряного газу. Оскільки зоря, що зароджується (протозоря), має ще невисоку густину й температуру, то вона може випромінювати в інфрачервоному діапазоні довжин хвиль. В областях зореутворення знаходять потужні джерела інфрачервоно¬го випромінювання дуже ма¬ленького кутового розміру. Ці джерела можуть бути зорями, що формуються або недавно сформувалися й оточені ще густим газопиловим середови¬щем, з якого вони виникли.
1. Міжзоряний пил і газ. В. Я. Струве понад сто років тому вказав на існування міжзоряного поглинання світла, що остаточно було доведене тільки в 1930 р. Міжзоряне поглинання світла послаблює яскравість зір тим більше, чим далі вони від нас, і тим сильніше, чим коротша довжина хвилі. Тому далекі зорі здаються червонішими, ніж вони є насправді. Такий ефект має спричиняти дрібний пил, розміри частинок якого порівнянні з дов¬жиною світлової хвилі.
Дослідження показали, що міжзоряний пил зосереджений у шарі невеликої товщини (близько 200-300 пк) уздовж галак¬тичної площини. Він складається з розрідженого газопилового середовища, яке місцями згущається в хмари. Проходячи від¬стань 1000 пк у площині Галактики, світло послаблюється в серед¬ньому на 1,5 зоряної величини.
Зменшення видимої яскравості далеких зір утруднює точне визначення відстані до них порівнянням їх абсолютної зоряної величини з видимою. Визначаючи відстані, доводиться враховува¬ти не тільки вплив космічного пилу, а й нерівномірний його розподіл, наявність темних хмар.
Подібні за своєю природою і близькі за складом газопило¬ві хмари мають різний вигляд. Непрозорі для світла, вони мо¬жуть спостерігатися як темні туманності (мал. 89).
Якщо поблизу великої газо¬пилової хмари знаходиться яс¬крава зоря великої світності, то вона освітлює цю хмару. Хмара, відбиваючи випроміню¬вання зорі, має вигляд світлої туманності. Спектр цієї туман¬ності такий самий, як і спектр зорі, що її освітлює.
Коли газопилова хмара освітлюється дуже гарячою
зорею (з температурою, не нижчою 20-30 тис. кельвінів), то ультрафіолетове випромінювання зорі іонізує водень та інші гази хмари і спричиняє їх світіння. Газ поглинає ультрафіолетові промені, а випромінює в червоних, зелених та інших лініях спектра. Таку світну хмару називають дифузною газовою туманністю. Якби гаряча зоря раптом згасла, туманність також незабаром перестала б світитися. Така типова туманність знаходиться в су¬зір'ї Оріона (мал. 90). її видно (взимку) в сильний бінокль, проте тільки фотографія виявляє її структуру.
Газопилових розріджених дифузних туманностей відомо багато. Усі вони клочкуваті, не¬правильної форми, без чітких обрисів. Спектр туманностей складається з яскравих ліній водню, кисню та інших легких газів. Деякі гази перебувають у такому стані, що дають спектр, який ніколи не спосте¬рігався в земних умовах. Дві найяскравіші зелені лінії спект¬ра туманностей довго припису¬вали передбачуваному хімічно¬му елементу «небулію» (що оз¬начає «туманний»), який мав бути лише в туманностях. Але потім з'ясувалося, що ці лінії належать атому кисню, який втратив два електрони і світиться в умовах недосяжної для лабораторій розрідженості. Справді, густина газових туманностей близько 10-18 - 10-20 кг/м3
Особливий тип туманностей становлять планетарні туманно¬сті (мал. 91) -світлі газові оболонки, що їх викидають зорі на певній стадії свого розвитку, яка є закономірним етапом для більшості зір. Природа їх свічення така сама, як і дифузних туманностей.
У 1931 р. автор цього підручника довів, що зорі в процесі еволюції викидають стільки газу, що його достатньо для форму¬вання нових поколінь зір.
Газові дифузні туманності утворюють у галактичній площині шар товщиною лише близько 200 пк. Вони належать до на¬селення, характерного для спіральних віток Галактики. Розміри туманностей величезні - кілька парсеків або кілька десятків пар¬секів, так що в них звичайно буває занурено кілька зір.
Сучасна техніка спостережень в інфрачервоному і радіодіапа¬зонах дає змогу досліджувати газопилові хмари, непрозорі для видимого світла, і вивчати процес зореутворення, який від¬бувається в цих хмарах. Найближчою до нас областю, де і в наш час утворюються зорі, є газопиловий комплекс у сузір'ї Оріона.
2. Виникнення зір. На користь гіпотези про виникнення зір внаслідок гравітаційної конденсації (тобто взаємного тяжіння частинок) з холодних газопилових хмар говорить цілий ряд фактів. Найважливіший з них полягає в тому, що утворення зір спостерігається поблизу галактичної площини, де концентруються хмари найгустішого і холодного міжзоряного газу. Оскільки зоря, що зароджується (протозоря), має ще невисоку густину й температуру, то вона може випромінювати в інфрачервоному діапазоні довжин хвиль. В областях зореутворення знаходять потужні джерела інфрачервоно¬го випромінювання дуже ма¬ленького кутового розміру. Ці джерела можуть бути зорями, що формуються або недавно сформувалися й оточені ще густим газопиловим середови¬щем, з якого вони виникли.