| Назва: | Духовна культура скандинавів епохи вікінгів |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,79 KB |
| Скачувань: | 28 |
Якщо вірити Сноррі Стурлусону, порядок творіння був таким: після вбивства Іміра сини Бора створили землю, моря, небо, країну велетнів, Мідгард, хмари, людей та, нарешті Асгард, житло богів. Це висока цитадель в середині Мідгарда, стіни й башні якої досягають хмар, цитадель захищена від велетнів високими бастіонами й крутими скелями, але коріння її все ж в землі. Всі боги (окрім Тора, бога-громовика) по райдужному мосту Біврьост (Bifrst), який іноді називають Мостом Асів, кожний день з’їзжаються до джерела Урд, де вершать суд.
В Асгарді величезна кількість дивних палат, але самий знаменитий чертог зветься Вальхалла (Valholl), тобто “чертог вбитих мужів”, що героїчно загинули на полі брані. Доступ в Вальхаллу перегороджує ревуча ріка Тунд (Tundr) і заперті ворота Вальгрінд (Valginr). Сам чертог величезний, в ньому 540 дверей, в кожну з яких плечем до плеча можуть пройти 800 героїв. Вбиті воїни без складнощів пізнають ці палати, тому-що стропила їх – списи, стеля з шоломів й щитів, а скамьї покриті кольчугами.
Люди, які населяли північний-захід Європи в епоху переселення народів, називали підземний світ, царство мертвих, словом halja, яке спочатку тлумачилось як “місце потаємного схову”, тобто могила. В стародавньонорвежському це слово стало звучати як hel, і норвежці уявляли собі Хель як обитель туману й холоду. Згідно легендам епохи вікінгів, ті хто не обраний для Вальхалли, уходять в Хель, де ведуть жалке життя до самого Рагнарока; в цей день легіони мертвих вийдуть з Хеля і під проводом Локі (Loki) виступлять проти богів.
Описи Хеля доволі бідні. Вхід в Хель – похмура печера серед скель та прірв. По деяким легендам, стереже цю печеру жахливий пес на ім'я Гарм (Garmr), до настання Рагнарока, що сидить на ланцюзі. Далі по дорозі в Хель тече річка Гьелль (Gjll, «жахлива»). Міст через Гьелль охороняє діва Модгуд (Mgur). За мостом – брами Хеля; господиня тамтешніх палат – виродок Локі – теж зветься Хель. Етунхейм (Jtunheimr), країну велетнів, різні джерела поміщають в різні місця, хоча в епоху вікінгів домінують два варіанти: або «на сході», або на берегах океану, що оточує землю. Не випадково Етунхейм називається ще Утгард (Utgarr, «зовнішня межа»), тобто землі по берегах океану, відведені велетням синами Бору. Етунхейм вважався країною високих лісів, могутніх річок, величезних печер, велетенських гір і гігантських відстаней – іншими словами, все там було як в Скандинавії, тільки багато більше. Мідгард – це світ людей, розташований між Асгардом і Хелем, серед океану, в якому мешкає Світовий Змій. Шлях з Мідгарда в Асгард лежить через райдужний міст Біврест.
У епоху переселення народів стародавні мешканці півночі називали своїх богів асами (слово «ас» – ss – і означає «бог»). У Пролозі до Молодшої Едди Сноррі Стурлусон намагається звести слово «аси» до «Азії», можливо, грунтуючись на традиції, згідно якої культ деяких богів прийшов до Скандинавії з півдня, точніше – з Малої Азії. Мабуть, що боги дійсно прийшли з тих країв, тільки не аси, а інше божественне плем'я, в обох Еддах іменоване «ванами». Пришестя нових богів описане в міфології як війна асів і ванів, в якій не було переможця. У результаті дехто з асів (Мімір, Хенір) відступає в безвісність, тоді як божества-вани (Ньерд, Фрейр і Фрейя) входять в скандинавський пантеон нарівні з асами.
Одін (Odinn) – глава богів і отець асів. [“Один, – пишет Снорри, – знатнее и старше всех асов . Одина называют Всеотцом .” (“Старшая Эдда”, древнеисландские песни о богах и героях. – Перевод А. Корсуна, под ред. Стеблин-Каменского. М.1963.)]. Як патрон вікінгів, Одін носив золотий шолом. Як суддя в битвах, він був озброєний списом Гунгнір (Gungnir), який ніколи не пролітав мимо цілі. Другим з чудових скарбів Одіна було золоте кільце Драупнір (Draupnir), виковане карликами – Брокком (Brokkr) і Синдрі (Sindri). Кожну дев'яту ніч воно народжувало вісім нових кілець. Одін поклав Драупнір на груди своєму синові Бальдру, коли цей світлий бог лежав на похоронній ладді Хрінгхорні (Hringhorni). Одін – батько усіх богів, владика дев'яти світів, сидів в сторожовій башті Хлідськьяльв (Hliskjalf), де від його погляду ніщо не могло сховатися. На плечах Одіна сиділи два ворони: Хугін (Huginn, “думка”) і Мунін (Muninn, “пам'ять”), нашіптуючи йому на вухо всі новини, які чули, облітаючи світ. Свою їжу Одін ділить з двома вовками – Гері (Geri, “жадібний”) і Фреки (Freki, “ненажерливий”).
В Асгарді величезна кількість дивних палат, але самий знаменитий чертог зветься Вальхалла (Valholl), тобто “чертог вбитих мужів”, що героїчно загинули на полі брані. Доступ в Вальхаллу перегороджує ревуча ріка Тунд (Tundr) і заперті ворота Вальгрінд (Valginr). Сам чертог величезний, в ньому 540 дверей, в кожну з яких плечем до плеча можуть пройти 800 героїв. Вбиті воїни без складнощів пізнають ці палати, тому-що стропила їх – списи, стеля з шоломів й щитів, а скамьї покриті кольчугами.
Люди, які населяли північний-захід Європи в епоху переселення народів, називали підземний світ, царство мертвих, словом halja, яке спочатку тлумачилось як “місце потаємного схову”, тобто могила. В стародавньонорвежському це слово стало звучати як hel, і норвежці уявляли собі Хель як обитель туману й холоду. Згідно легендам епохи вікінгів, ті хто не обраний для Вальхалли, уходять в Хель, де ведуть жалке життя до самого Рагнарока; в цей день легіони мертвих вийдуть з Хеля і під проводом Локі (Loki) виступлять проти богів.
Описи Хеля доволі бідні. Вхід в Хель – похмура печера серед скель та прірв. По деяким легендам, стереже цю печеру жахливий пес на ім'я Гарм (Garmr), до настання Рагнарока, що сидить на ланцюзі. Далі по дорозі в Хель тече річка Гьелль (Gjll, «жахлива»). Міст через Гьелль охороняє діва Модгуд (Mgur). За мостом – брами Хеля; господиня тамтешніх палат – виродок Локі – теж зветься Хель. Етунхейм (Jtunheimr), країну велетнів, різні джерела поміщають в різні місця, хоча в епоху вікінгів домінують два варіанти: або «на сході», або на берегах океану, що оточує землю. Не випадково Етунхейм називається ще Утгард (Utgarr, «зовнішня межа»), тобто землі по берегах океану, відведені велетням синами Бору. Етунхейм вважався країною високих лісів, могутніх річок, величезних печер, велетенських гір і гігантських відстаней – іншими словами, все там було як в Скандинавії, тільки багато більше. Мідгард – це світ людей, розташований між Асгардом і Хелем, серед океану, в якому мешкає Світовий Змій. Шлях з Мідгарда в Асгард лежить через райдужний міст Біврест.
У епоху переселення народів стародавні мешканці півночі називали своїх богів асами (слово «ас» – ss – і означає «бог»). У Пролозі до Молодшої Едди Сноррі Стурлусон намагається звести слово «аси» до «Азії», можливо, грунтуючись на традиції, згідно якої культ деяких богів прийшов до Скандинавії з півдня, точніше – з Малої Азії. Мабуть, що боги дійсно прийшли з тих країв, тільки не аси, а інше божественне плем'я, в обох Еддах іменоване «ванами». Пришестя нових богів описане в міфології як війна асів і ванів, в якій не було переможця. У результаті дехто з асів (Мімір, Хенір) відступає в безвісність, тоді як божества-вани (Ньерд, Фрейр і Фрейя) входять в скандинавський пантеон нарівні з асами.
Одін (Odinn) – глава богів і отець асів. [“Один, – пишет Снорри, – знатнее и старше всех асов . Одина называют Всеотцом .” (“Старшая Эдда”, древнеисландские песни о богах и героях. – Перевод А. Корсуна, под ред. Стеблин-Каменского. М.1963.)]. Як патрон вікінгів, Одін носив золотий шолом. Як суддя в битвах, він був озброєний списом Гунгнір (Gungnir), який ніколи не пролітав мимо цілі. Другим з чудових скарбів Одіна було золоте кільце Драупнір (Draupnir), виковане карликами – Брокком (Brokkr) і Синдрі (Sindri). Кожну дев'яту ніч воно народжувало вісім нових кілець. Одін поклав Драупнір на груди своєму синові Бальдру, коли цей світлий бог лежав на похоронній ладді Хрінгхорні (Hringhorni). Одін – батько усіх богів, владика дев'яти світів, сидів в сторожовій башті Хлідськьяльв (Hliskjalf), де від його погляду ніщо не могло сховатися. На плечах Одіна сиділи два ворони: Хугін (Huginn, “думка”) і Мунін (Muninn, “пам'ять”), нашіптуючи йому на вухо всі новини, які чули, облітаючи світ. Свою їжу Одін ділить з двома вовками – Гері (Geri, “жадібний”) і Фреки (Freki, “ненажерливий”).