| Назва: | Рим та Карфаген |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,38 KB |
| Скачувань: | 42 |
Як і припускав Ганнібал, римляни атакували центр його війська. Під тиском переважаючих сил супротивника загін галлів і іберів почав відходити. Продовжуючи тіснити супротивника, римська піхота втягувалася в глибину розташування його військ. В цей час карфагенська кіннота, яка легко здолала римську, почала атакувати тил наступаючої римської піхоти. Римляни припинили наступ. Задні шеренги були вимушені обернутися, щоб захищати себе від раптового нападу. Справа і зліва в атаку на римлян кинулися добірні частини лівійської піхоти (Бадак,65).
Велике римське військо виявилося оточеним з усіх боків військом меншої численності. Ряди римлян змішалися. Почалася паніка. Під градом ударів, що сипалися на них з усіх боків, римляни майже не могли чинити опору. Почалося жорстоке побиття. До кінця битви з 80-тисячної римської армії на полі битви залишилося убитих 54 тисячі, а 18 тисяч римлян було узято в полон. Серед убитих було багато знатних римлян. Загинув в цій битві і консул Емілій Павел, той, що почав цю битву, Теренцій Варрон, залишився в живих. Ганнібал втратив під Каннами всього 6 тисяч убитими (Утчен,85-86).
Перемога Ганнібала під Каннами мала широкий резонанс. На сторону Ганнібала почали переходити одна за одною общини Південної Італії. Від римлян відпала велика частина Самнія, Бруттія, значна частина Луканії. В Кампанії, куди Ганнібал попрямував після битви при Каннах, на його сторону перейшло багате місто Капуя (Бадак,65-66).
Римляни готувались до того, що Ганнібал піде на Рим, і було зроблено все, щоб створити боєздатні загони. До військової служби призвали всіх громадян, які залишалися в Римі, починаючи з сімнадцяти років. Сенат зважився на крайній захід: два легіони було складено з рабів, куплених державою. Але Ганнібал, розуміючи ситуацію, відмовився від походу на Рим (Машкін,171).
Ганнібал, використовуючи перемогу, спробував створити антиримську коаліцію. В 215 р. до н.е. він уклав договір з македонським царем Філіппом V, який зобов'язався вторгнутися до Італії. Ганнібал привернув на свій бік Сіракузьку державу і деякі грецькі міста в Сицилії. Рим опинився оточеним ворогами (Кузя,82).
Битва при Каннах була кульмінаційним пунктом успіхів Ганнібала. Проте це була остання його велика перемога. Після неї почався перелом в ході війни на користь римлян. Це пояснювалося тим, що військові дії затягнулися і всі успіхи Ганнібала не могли вирішити результат війни в цілому. Стратегічна обстановка склалася зовсім не на його користь. Вирішальне значення для Рима мала вірність Центральної Італії, звідки римляни черпали свої основні резерви (Бадак,66).
План Ганнібала розбивало непримиренне суперництво міст Неаполя, Ноли та інших міст, які ворогували з Капуєю і у вирішальний момент з’єдналися з Римом. Спираючись на підтримку цих міст, римляни здобули кілька перемог над карфагенянами і захитали віру в непереможність пунічного вождя (Сергієв,85).
В той же час вторгнення македонського царя вдалося запобігти дипломатичним шляхом. Римляни підтримали виступ Етолійського союзу проти Македонії і змусили Філіппа V воювати в Греції, унеможлививши об’єднання карфагенських і македонських військ(Кузя,82).
Воєнні дії, починаючи з 218 р. до н.е., не припинялися і в Іспанії. В 218 р. до н.е. Гней Сципіон висадився в Іспанії, на північ від річки Ебро, і завдав поразки карфагенянам, полонивши Ганнона і контролюючи відтепер весь регіон між Ебро і Піренеями(Дюп,157).
У 217 р. до н.е. до свого брата в Іспанію з восьмитисячним підкріпленням приєднався Публій Сципіон. В подальші роки брати Сципіони успішно вели воєнні дії. Їм вдалося змусити Гасдрубала і Магона відступити з лінії Ебро, а у 213 р. до н.е. за їх впливу нумідійський цар Сіфакс підняв повстання проти Карфагена. Втім, карфагенський воєначальник при підтримці нумідійського принца Массиніси, що повернувся до Африки із Іспанії, завдав Сіфаксу поразки. Потім Гасдрубал з підкріпленнями, що включали нумідійську кінноту Массиніси, 212 р. до н.е. повернувся до Іспанії, де за цей час Сципіон встиг відвоювати Сагунт. Незабаром, у 211 р до н.е., брати Сципіони були розгромлені Гасдрубалом в окремих боях і всією Іспанією на південь від р. Ебро знову оволоділи карфагеняни(Дюп,158-161).
Після битви при Каннах, на чолі нових легіонів були поставлені досвідчений Фабій Максим і рішучий Клавдій Марцелл. З 215 р. до н.е. почався новий етап війни, який в цілому можна визначити як етап відносної рівноваги (Кузя,82).
Гіркий досвід поразок навчив римлян багато чому. Вони стали тепер діяти набагато обережніше. В Італії вони ухилялися від великих битв з ворогом, обмежуючись обороною ще не зайнятих ним міст. Головну мету вони бачили тепер в тому, щоб завадити Ганнібалу одержувати підкріплення і допомогу від його нових союзників, щоб ускладнювати постачання військ продовольством, поступово виснажувати його сили (Утчен,82).
Велике римське військо виявилося оточеним з усіх боків військом меншої численності. Ряди римлян змішалися. Почалася паніка. Під градом ударів, що сипалися на них з усіх боків, римляни майже не могли чинити опору. Почалося жорстоке побиття. До кінця битви з 80-тисячної римської армії на полі битви залишилося убитих 54 тисячі, а 18 тисяч римлян було узято в полон. Серед убитих було багато знатних римлян. Загинув в цій битві і консул Емілій Павел, той, що почав цю битву, Теренцій Варрон, залишився в живих. Ганнібал втратив під Каннами всього 6 тисяч убитими (Утчен,85-86).
Перемога Ганнібала під Каннами мала широкий резонанс. На сторону Ганнібала почали переходити одна за одною общини Південної Італії. Від римлян відпала велика частина Самнія, Бруттія, значна частина Луканії. В Кампанії, куди Ганнібал попрямував після битви при Каннах, на його сторону перейшло багате місто Капуя (Бадак,65-66).
Римляни готувались до того, що Ганнібал піде на Рим, і було зроблено все, щоб створити боєздатні загони. До військової служби призвали всіх громадян, які залишалися в Римі, починаючи з сімнадцяти років. Сенат зважився на крайній захід: два легіони було складено з рабів, куплених державою. Але Ганнібал, розуміючи ситуацію, відмовився від походу на Рим (Машкін,171).
Ганнібал, використовуючи перемогу, спробував створити антиримську коаліцію. В 215 р. до н.е. він уклав договір з македонським царем Філіппом V, який зобов'язався вторгнутися до Італії. Ганнібал привернув на свій бік Сіракузьку державу і деякі грецькі міста в Сицилії. Рим опинився оточеним ворогами (Кузя,82).
Битва при Каннах була кульмінаційним пунктом успіхів Ганнібала. Проте це була остання його велика перемога. Після неї почався перелом в ході війни на користь римлян. Це пояснювалося тим, що військові дії затягнулися і всі успіхи Ганнібала не могли вирішити результат війни в цілому. Стратегічна обстановка склалася зовсім не на його користь. Вирішальне значення для Рима мала вірність Центральної Італії, звідки римляни черпали свої основні резерви (Бадак,66).
План Ганнібала розбивало непримиренне суперництво міст Неаполя, Ноли та інших міст, які ворогували з Капуєю і у вирішальний момент з’єдналися з Римом. Спираючись на підтримку цих міст, римляни здобули кілька перемог над карфагенянами і захитали віру в непереможність пунічного вождя (Сергієв,85).
В той же час вторгнення македонського царя вдалося запобігти дипломатичним шляхом. Римляни підтримали виступ Етолійського союзу проти Македонії і змусили Філіппа V воювати в Греції, унеможлививши об’єднання карфагенських і македонських військ(Кузя,82).
Воєнні дії, починаючи з 218 р. до н.е., не припинялися і в Іспанії. В 218 р. до н.е. Гней Сципіон висадився в Іспанії, на північ від річки Ебро, і завдав поразки карфагенянам, полонивши Ганнона і контролюючи відтепер весь регіон між Ебро і Піренеями(Дюп,157).
У 217 р. до н.е. до свого брата в Іспанію з восьмитисячним підкріпленням приєднався Публій Сципіон. В подальші роки брати Сципіони успішно вели воєнні дії. Їм вдалося змусити Гасдрубала і Магона відступити з лінії Ебро, а у 213 р. до н.е. за їх впливу нумідійський цар Сіфакс підняв повстання проти Карфагена. Втім, карфагенський воєначальник при підтримці нумідійського принца Массиніси, що повернувся до Африки із Іспанії, завдав Сіфаксу поразки. Потім Гасдрубал з підкріпленнями, що включали нумідійську кінноту Массиніси, 212 р. до н.е. повернувся до Іспанії, де за цей час Сципіон встиг відвоювати Сагунт. Незабаром, у 211 р до н.е., брати Сципіони були розгромлені Гасдрубалом в окремих боях і всією Іспанією на південь від р. Ебро знову оволоділи карфагеняни(Дюп,158-161).
Після битви при Каннах, на чолі нових легіонів були поставлені досвідчений Фабій Максим і рішучий Клавдій Марцелл. З 215 р. до н.е. почався новий етап війни, який в цілому можна визначити як етап відносної рівноваги (Кузя,82).
Гіркий досвід поразок навчив римлян багато чому. Вони стали тепер діяти набагато обережніше. В Італії вони ухилялися від великих битв з ворогом, обмежуючись обороною ще не зайнятих ним міст. Головну мету вони бачили тепер в тому, щоб завадити Ганнібалу одержувати підкріплення і допомогу від його нових союзників, щоб ускладнювати постачання військ продовольством, поступово виснажувати його сили (Утчен,82).