| Назва: | Рим та Карфаген |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,38 KB |
| Скачувань: | 45 |
Крім того, римляни забезпечили собі надійний тил. У дальшій своїй експансії карфагеняни могли легко перейти Піренеї й дійти до Альп. На випадок цієї небезпеки римляни завоювали низину ріки Пад, так звану Передальпійську Галлію. Головну заслугу в цьому мав трибун, пізніше цензор, Фламіній, що для зубожілих селян зажадав нових земельних наділів і заохотив сенат звернутися на північ. В 225 – 222 рр. до н.е. римські війська завоювали майже всі галльські племена, і в цей спосіб римські волості оперлися на природну границю гір Альпи (Крип, 298).
У 221 р. до н.е. Гасдрубала було вбито. На його місце обрали сина Гамількара – Ганнібала, який мав тоді всього 25 років. Незважаючи на свою молодість, Ганнібал був уже досвідченим полководцем, вихованим у ненависті до Риму. Коли до нього перейшло командування, він вирішив, що Карфаген може вступити в боротьбу з Римом. Готувалися до війни і римляни. Безпосередніх інтересів в Іспанії вони не мали, але зміцнення карфагенян було для них небезпечним, до війни спонукали ще й грецькі жителі міста Массілії, давні суперники карфагенян, які вторгалися тепер у сферу їх торгового впливу (Машкін, 165).
Приводом до війни стали події, які розгорнулися навколо міста –фортеці Сагунт. Ганнібал зажадав підкорення Сагунта, союзного Риму грецького міста, єдиного місця в Іспанії на південь від р. Ебро, що не визнавло влади Карфагена. Коли Сагунт відмовився підкоритися Карфагену, Ганнібал негайно взяв його в облогу, розуміючи, що тим самим, можливо, прискорить початок війни з Римом. Після восьмимісячної облоги Ганнібал в 219 р. до н.е. узяв Сагунт штурмом. Рим зажадав пояснення ситуації щодо Сагунту і видачі Ганнібала. Карфаген відмовив, тоді Рим у 218 р. до н.е. оголосив війну. З взяттям Сагунту іберійська база Ганнібала перебувала в безпеці, і він був готовий почати реалізовувати свої ретельно продумані стратегічні плани. (Лемб,57-83).
План Ганнібала вражає своєю сміливістю. Карфагенський полководець збирався вторгнутися в Італію, задля ведення війни на території ворога. Здійснити це вторгнення з моря було досить ризиковано. З часів Першої Пунічної війни Карфаген більше не мав значної переваги на морі. Переправляючи армію морем, можна було зустріти на шляху сильний римський флот. Невдалі для карфагенян морські битви призвели б до загибелі значної частини або ж навіть і усієї їх армії. Тому Ганнібал обрав шлях через Альпи – найвищу в Європі гірську систему. Цей шлях приваблював тим, що римляни ніяк не могли очікувати нападу з цієї сторони на свою країну. Римляни були впевнені, що Альпи непрохідні для ворожих військ. Їхній флот охороняв узбережжя, а римська армія була зосереджена на півдні Італії для вторгнення в Африку (Утченко, 79).
Римський план ведення бойових дій передбачав звичайний в таких випадках поділ сил армії і флоту між двома консулами 218 р. до н.е. Один із них повинен був зосередити свої війська в Сицилії і, здійснивши звідти переправу в Африку, почати воєнні дії на території ворога, поблизу самого Карфагену. Інший консул повинен був зі своєю армією переправитися в Іспанію і стримувати там сили Ганнібала (Бадак, 61).
Ганнібал першим розпочав війну, перейшовши в 218 р. до н.е. р. Ебро й завоював усю країну аж до Піренеїв (Крип,299).
Саме перехід р. Ебро, на думку багатьох античних істориків, спонукав римлян розпочинати воєнні дії. Пояснення цьому досить легке. Римляни вважали перехід Ганнібалом р. Ебро істинним порушенням укладеної 226 р. до н.е. угоди між римлянами і карфагенянами. Отже, знехтування умов договору дало підставу вважати, що війна між Римом і Карфагеном розпочалась. Звичайно, взяття Сагунту мало велике значення для початку війни, але пасивність римлян при його облозі, коли Рим не надав значної допомоги сагунтянам, хоча й міг це зробити, доводить, що саме перехід р. Ебро був основною підставою для початку війни(Вестнік,116-121).
Перейшовши Піренеї, Ганнібал рушив по морському берегу, населеному кельтськими племенами. З деякими тубільними племенами йому вдалося укласти угоду, з іншими ж довелося вести боротьбу. Галльські племена не могли перешкодити переправі Ганнібала через р. Рону. Особливо важкий був перехід через Альпи. Але геніальному карфагенському полководцеві, хоч і ціною великих втрат, все ж удалося подолати всі перешкоди, які ставили йому на шляху сувора альпійська природа і ворожі до нього кельтські племена. По той бік Альп Ганнібал дістав обіцяне заздалегідь підкріплення від галлів, незадоволених римським пануванням. Це дозволило йому дати відпочинок своїм військам, чисельність яких значно зменшилася: від 80 тисяч піхоти, 10 тисяч кінноти та 37 бойових слонів лишилося всього 20 тисяч піхоти і 6 тисяч кавалерії. Перехід військ Ганнібала через Альпи був для римлян повною несподіванкою (Машкін,166).
У 221 р. до н.е. Гасдрубала було вбито. На його місце обрали сина Гамількара – Ганнібала, який мав тоді всього 25 років. Незважаючи на свою молодість, Ганнібал був уже досвідченим полководцем, вихованим у ненависті до Риму. Коли до нього перейшло командування, він вирішив, що Карфаген може вступити в боротьбу з Римом. Готувалися до війни і римляни. Безпосередніх інтересів в Іспанії вони не мали, але зміцнення карфагенян було для них небезпечним, до війни спонукали ще й грецькі жителі міста Массілії, давні суперники карфагенян, які вторгалися тепер у сферу їх торгового впливу (Машкін, 165).
Приводом до війни стали події, які розгорнулися навколо міста –фортеці Сагунт. Ганнібал зажадав підкорення Сагунта, союзного Риму грецького міста, єдиного місця в Іспанії на південь від р. Ебро, що не визнавло влади Карфагена. Коли Сагунт відмовився підкоритися Карфагену, Ганнібал негайно взяв його в облогу, розуміючи, що тим самим, можливо, прискорить початок війни з Римом. Після восьмимісячної облоги Ганнібал в 219 р. до н.е. узяв Сагунт штурмом. Рим зажадав пояснення ситуації щодо Сагунту і видачі Ганнібала. Карфаген відмовив, тоді Рим у 218 р. до н.е. оголосив війну. З взяттям Сагунту іберійська база Ганнібала перебувала в безпеці, і він був готовий почати реалізовувати свої ретельно продумані стратегічні плани. (Лемб,57-83).
План Ганнібала вражає своєю сміливістю. Карфагенський полководець збирався вторгнутися в Італію, задля ведення війни на території ворога. Здійснити це вторгнення з моря було досить ризиковано. З часів Першої Пунічної війни Карфаген більше не мав значної переваги на морі. Переправляючи армію морем, можна було зустріти на шляху сильний римський флот. Невдалі для карфагенян морські битви призвели б до загибелі значної частини або ж навіть і усієї їх армії. Тому Ганнібал обрав шлях через Альпи – найвищу в Європі гірську систему. Цей шлях приваблював тим, що римляни ніяк не могли очікувати нападу з цієї сторони на свою країну. Римляни були впевнені, що Альпи непрохідні для ворожих військ. Їхній флот охороняв узбережжя, а римська армія була зосереджена на півдні Італії для вторгнення в Африку (Утченко, 79).
Римський план ведення бойових дій передбачав звичайний в таких випадках поділ сил армії і флоту між двома консулами 218 р. до н.е. Один із них повинен був зосередити свої війська в Сицилії і, здійснивши звідти переправу в Африку, почати воєнні дії на території ворога, поблизу самого Карфагену. Інший консул повинен був зі своєю армією переправитися в Іспанію і стримувати там сили Ганнібала (Бадак, 61).
Ганнібал першим розпочав війну, перейшовши в 218 р. до н.е. р. Ебро й завоював усю країну аж до Піренеїв (Крип,299).
Саме перехід р. Ебро, на думку багатьох античних істориків, спонукав римлян розпочинати воєнні дії. Пояснення цьому досить легке. Римляни вважали перехід Ганнібалом р. Ебро істинним порушенням укладеної 226 р. до н.е. угоди між римлянами і карфагенянами. Отже, знехтування умов договору дало підставу вважати, що війна між Римом і Карфагеном розпочалась. Звичайно, взяття Сагунту мало велике значення для початку війни, але пасивність римлян при його облозі, коли Рим не надав значної допомоги сагунтянам, хоча й міг це зробити, доводить, що саме перехід р. Ебро був основною підставою для початку війни(Вестнік,116-121).
Перейшовши Піренеї, Ганнібал рушив по морському берегу, населеному кельтськими племенами. З деякими тубільними племенами йому вдалося укласти угоду, з іншими ж довелося вести боротьбу. Галльські племена не могли перешкодити переправі Ганнібала через р. Рону. Особливо важкий був перехід через Альпи. Але геніальному карфагенському полководцеві, хоч і ціною великих втрат, все ж удалося подолати всі перешкоди, які ставили йому на шляху сувора альпійська природа і ворожі до нього кельтські племена. По той бік Альп Ганнібал дістав обіцяне заздалегідь підкріплення від галлів, незадоволених римським пануванням. Це дозволило йому дати відпочинок своїм військам, чисельність яких значно зменшилася: від 80 тисяч піхоти, 10 тисяч кінноти та 37 бойових слонів лишилося всього 20 тисяч піхоти і 6 тисяч кавалерії. Перехід військ Ганнібала через Альпи був для римлян повною несподіванкою (Машкін,166).