| Назва: | Рим та Карфаген |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,38 KB |
| Скачувань: | 42 |
Отже, Перша Пунічна війна, яка тривала впродовж двадцяти трьох років, з 264 по 241 рр. до н.е. закінчилася перемогою Риму (Неру, 129). Підбиваючи підсумки війни, німецький історик Теодор Моммзен писав, що ,,римляни вели її гірше, ніж будь–яку іншу війну”. ,,Якщо Рим і переміг, то тільки завдяки помилкам своїх ворогів”. Цей факт сприяв тому, що карфагеняни не втрачали надію на успіх у новій війні. Такий мир не міг бути стійким (Волков, 118).
Крім того, після війни сталися зміни в організації влади Карфагена. Зростає роль народних зборів та народу в цілому. Олігархія, позиція якої похитнулась, розкололась на два угруповування. Перше, на чолі з Ганноном, виступало за обережну і мирну політику, яка б виключала будь-який конфлікт із Римом, інше, під керівництвом Гамількара Барки, – за активну політику, метою якої є реванш. Оскільки цю мету сповідували широкі кола карфагенян, зацікавлені притоком багатств та торговою монополією Карфагену, то природнім був союз між ними та баркидською олігархією, що сприяв посиленню конфронтації між Римом та Карфагеном (Циркін, 66).
Після закінчення війни співвідношення сил у Середземноморській акваторії схилилось на бік римлян. Підтвердженням цього стали події, що відбулися у 238 р. до н.е. Військові найманці, обурені невиплатою належних їм грошей, повстали проти Карфагена. До повсталих приєднались раби, лівійці та нумідійці. Повстання охопило африканські та іспанські володіння Карфагена, а також Сардинію. І якщо повстання в Африці та Іспанії вдалося
придушити, то в Сардинії склалась зовсім інша ситуація (Циркін, 64). Після описаних вище подій сардинські найманці направляють до Риму прохання про допомогу, і той знову оголошує війну Карфагену і примушує поступитися Сардинією та Корсикою, а також сплатити ще 1200 талантів. Тірренське море стає ,,своїм морем” для римлян (всес.іст., 80).
Перша Пунічна війна, хоча і закінчилася перемогою Риму, не вирішила основного питання – про політичне і економічне панування в Західному Середземномор’ї, оскільки економічна і військово-політична потужність Карфагена не була зламана. На світовій арені продовжували залишатися дві могутні держави, які не збиралися йти на поступки одна одній і прагнули розширити свій вплив на якомога більшій території.
Перша Пунічна війна змінила основні аспекти зовнішньої політики двох держав. Рим прагнув унеможливити відновлення могутності Карфагену, Карфаген же хотів отримати свої колишні землі та реваншуватися за поразку, яку завдали римляни.
РОЗДІЛ 2
ГАННІБАЛОВА ВІЙНА ( 219 –201 рр. до н.е.)
Результати Першої Пунічної війни не змогли дати остаточної відповіді на запитання: хто є господарем Західного Середземномор’я? Карфаген залишався потужною державою, а значна частина його населення сповідувала реваншистські настрої. Рим же, був незадоволений умовами миру, який не обмежував свободи колишньої фінікійської колонії. Нова війна між римлянами і карфагенянами була незворотною. Всі знали про це, і всі готувалися до неї.
Після придушення повстання лівійських селян і рабів фактичним головою Карфагена став Гамількар Барка. Усвідомлюючи перевагу Рима, Гамількар відмовився від східно – сицилійської політики, спрямувавши всю увагу на захід і Іспанію, де він сподівався створити оперативну базу Карфагена у майбутній війні з Римом, у швидкому наступі якої він не мав сумніву. Поруч з військовими перевагами Іспанія становила для карфагенян величезні матеріальні вигоди як одна з найбагатших середземноморських країн. Іспанія була багата не тільки на родючі поля, сади, городи, а також і на метали – срібло, залізо і синець. Багатющі срібні рудники Іспанії (Сьєра – Морена) давали можливість карфагенянам порівняно легко сплатити контрибуцію римлянам (Сергєєв, 81).
В 237 р. до н.е. Гамількар Барка висадився в Іспанії. Незважаючи на відчайдушний опір іберійських племен, йому вдалося підкорити більшу частину Іспанії. В 228 р. до н.е. він загинув в одній із сутичок із місцевими племенами. Завоювання Іспанії продовжив наступник Гамількара, його зять Гасдрубал. Під час його правління на південно – східному узбережжі було засноване місто Новий Карфаген, котрий швидко став головним опорним пунктом карфагенян в Іспанії (Бадак, 60).
Успіхи карфагенян викликали велике незадоволення Риму. Римський сенат відправив послів з вимогою, щоб карфагеняни не захоплювали в Іспанії земель, котрі знаходяться на схід від р. Ебро. Гасдрубал згодився на цю вимогу і уклав в 226 р. до н.е. з римлянами угоду, за якою карфагенські війська зобов’язувалися не переходити східний берег Ебро. Ця угода була вигіднішою для Карфагену, оскільки віддавала йому більшу частину Іспанії, котра знаходилася на захід від річки (Утченко, 74).
Крім того, після війни сталися зміни в організації влади Карфагена. Зростає роль народних зборів та народу в цілому. Олігархія, позиція якої похитнулась, розкололась на два угруповування. Перше, на чолі з Ганноном, виступало за обережну і мирну політику, яка б виключала будь-який конфлікт із Римом, інше, під керівництвом Гамількара Барки, – за активну політику, метою якої є реванш. Оскільки цю мету сповідували широкі кола карфагенян, зацікавлені притоком багатств та торговою монополією Карфагену, то природнім був союз між ними та баркидською олігархією, що сприяв посиленню конфронтації між Римом та Карфагеном (Циркін, 66).
Після закінчення війни співвідношення сил у Середземноморській акваторії схилилось на бік римлян. Підтвердженням цього стали події, що відбулися у 238 р. до н.е. Військові найманці, обурені невиплатою належних їм грошей, повстали проти Карфагена. До повсталих приєднались раби, лівійці та нумідійці. Повстання охопило африканські та іспанські володіння Карфагена, а також Сардинію. І якщо повстання в Африці та Іспанії вдалося
придушити, то в Сардинії склалась зовсім інша ситуація (Циркін, 64). Після описаних вище подій сардинські найманці направляють до Риму прохання про допомогу, і той знову оголошує війну Карфагену і примушує поступитися Сардинією та Корсикою, а також сплатити ще 1200 талантів. Тірренське море стає ,,своїм морем” для римлян (всес.іст., 80).
Перша Пунічна війна, хоча і закінчилася перемогою Риму, не вирішила основного питання – про політичне і економічне панування в Західному Середземномор’ї, оскільки економічна і військово-політична потужність Карфагена не була зламана. На світовій арені продовжували залишатися дві могутні держави, які не збиралися йти на поступки одна одній і прагнули розширити свій вплив на якомога більшій території.
Перша Пунічна війна змінила основні аспекти зовнішньої політики двох держав. Рим прагнув унеможливити відновлення могутності Карфагену, Карфаген же хотів отримати свої колишні землі та реваншуватися за поразку, яку завдали римляни.
РОЗДІЛ 2
ГАННІБАЛОВА ВІЙНА ( 219 –201 рр. до н.е.)
Результати Першої Пунічної війни не змогли дати остаточної відповіді на запитання: хто є господарем Західного Середземномор’я? Карфаген залишався потужною державою, а значна частина його населення сповідувала реваншистські настрої. Рим же, був незадоволений умовами миру, який не обмежував свободи колишньої фінікійської колонії. Нова війна між римлянами і карфагенянами була незворотною. Всі знали про це, і всі готувалися до неї.
Після придушення повстання лівійських селян і рабів фактичним головою Карфагена став Гамількар Барка. Усвідомлюючи перевагу Рима, Гамількар відмовився від східно – сицилійської політики, спрямувавши всю увагу на захід і Іспанію, де він сподівався створити оперативну базу Карфагена у майбутній війні з Римом, у швидкому наступі якої він не мав сумніву. Поруч з військовими перевагами Іспанія становила для карфагенян величезні матеріальні вигоди як одна з найбагатших середземноморських країн. Іспанія була багата не тільки на родючі поля, сади, городи, а також і на метали – срібло, залізо і синець. Багатющі срібні рудники Іспанії (Сьєра – Морена) давали можливість карфагенянам порівняно легко сплатити контрибуцію римлянам (Сергєєв, 81).
В 237 р. до н.е. Гамількар Барка висадився в Іспанії. Незважаючи на відчайдушний опір іберійських племен, йому вдалося підкорити більшу частину Іспанії. В 228 р. до н.е. він загинув в одній із сутичок із місцевими племенами. Завоювання Іспанії продовжив наступник Гамількара, його зять Гасдрубал. Під час його правління на південно – східному узбережжі було засноване місто Новий Карфаген, котрий швидко став головним опорним пунктом карфагенян в Іспанії (Бадак, 60).
Успіхи карфагенян викликали велике незадоволення Риму. Римський сенат відправив послів з вимогою, щоб карфагеняни не захоплювали в Іспанії земель, котрі знаходяться на схід від р. Ебро. Гасдрубал згодився на цю вимогу і уклав в 226 р. до н.е. з римлянами угоду, за якою карфагенські війська зобов’язувалися не переходити східний берег Ебро. Ця угода була вигіднішою для Карфагену, оскільки віддавала йому більшу частину Іспанії, котра знаходилася на захід від річки (Утченко, 74).