| Назва: | Рим та Карфаген |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,38 KB |
| Скачувань: | 45 |
Перемога в цьому бою дозволила римлянам у 256 р. до н.е. висадитись в Африці (Циркін, 64). Армію, чисельністю 20 тисяч чоловік, очолював воєначальник Регул. Після того, як він виграв вирішальну битву біля Адіса, карфагеняни запросили миру. Проте умови, поставлені Регулом, були такі жорсткі, що карфагеняни вирішили продовжувати війну (Дюп, 153). Здавалося, що Фінікійській державі прийшов кінець. Але римський сенат зробив тут велику помилку, оскільки відкликав з Африки флот, залишивши тільки 15 000 сухопутного війська (Крип, 294). Крім того у відчаї пунійці звернулися по допомогу до вождя спартанських найманців Ксантіппа, який зі своїм загоном незабаром прибув до Карфагену (Дюп, 153). Незабаром це дало свої плоди. Карфагеняни під проводом Ксантіппа за допомогою нумідійської кінноти, бойових слонів та фаланги грецьких найманців блискавично перемогли римлян у бою біля Туніса, що відбувся у 255 р. до н.е. Римський флот з врятованими залишками війська було знищено штормом (всес.іст., 80). Після цього війна знову повернулась на сицилійську землю, де вона проходила із перемінним успіхом, але все ж таки з перевагою на боці римлян (Циркін, 64). Римляни, відмовившись від морської війни, завойовують Сицилію, окрім карфагенських баз Лілібей, Дрепанум та Ерікс (всес.іст., 80).
Втрата римського флоту і зникнення загрози столиці дозволили карфагенянам 254 р. до н.е. укріпити взяті в облогу фортеці в Сицилії і повернути Агригент. Римляни відповіли успішним десантом на укріплене місто Панорм. Встановилася взаємна рівновага (Дюп, 154). Але новозбудований римський флот все ж перемагає карфагенську армію в морському бою біля Панорма в 251 р. до н.е. (всес.іст., 80). Однак успішне ведення війни римлянами перекреслила битва біля Дрепанума. Тут, поблизу сицилійського узбережжя, римський флот під командуванням консула П. Клавдія Пульхера, що блокував сицилійський порт Лілібей, вступив в бій з карфагенським під керівництвом Адербала; кожний флот налічував приблизно по 200 кораблів. Римляни зазнали поразки, втративши 93 кораблі, 8 тисяч загиблими і 20 тисяч полоненими. Карфагенський флот не втратив жодного корабля. Для Рима це був рік тяжких невдач. Під Еріксом сухопутні і морські операції проти карфагенських сил під командуванням Гамількара Барки виявилися безуспішними. Незабаром після цього велика частина римського флоту загинула в морі під час шторму (Дюп, 154).
Під кінець війни карфагенські сили очолив, згаданий вище, Гамількар Барка (Циркін, 64), який прибув у Сицилію в 247 р. до н.е. (Енц). В 247 – 242 рр. він здійснює загальне керівництво карфагенської армії західної Сицилії. Протягом цих років полководець успішно відбивав всі римські спроби захоплення карфагенських фортець, умінням і винахідливістю компенсуючи тактичну перевагу легіону. Не зустрічаючи серйозного римського опору на морі, він спокійно відсилав кораблі грабувати береги Італії (Дюп, 154). Однак, талановитий воєначальник не зумів змінити хід подій (Циркін, 64). Завдяки знову відродженому флоту, римляни у 242 р. до н.е. захопили карфагенські фортеці Лілібей та Дрепанум (Енц). А у 241 р. до н.е. відбулася вирішальна морська битва біля Егатських островів. Карфагеняни направили в сицилійські води Ганнона із флотом чисельністю близько 200 кораблів. Римляни із Катулом на чолі здобули повну перемогу – 70 карфагенских кораблів було захоплено, ще 50 потоплено. Перемога римського флоту в битві біля Егатських островів визначила результат війни. Виснажений війною Карфаген у 241 р. до н.е. змушений був укласти мир (Дюп, 154-155).
Мир був укладений на умовах відмови Карфагена на користь Риму від частини Сицилії, що належала йому, і від островів між Італією і Сицилією, а також з вимогою повернення переможцям полонених без викупу і виплати грошової контрибуції у розмірі 3200 талантів срібла (Енц). Рим дозволив Сіракузам зберегти контроль над східною Сицилією, але організував західну Сицилію як свою першу заморську провінцію (Дюп, 154).
Так сухопутна держава, що зуміла створити флот, здолала ,,морську” державу із здавалося б непереможною воєнно-морською силою. Проте в Римі залишилися незадоволені умовами миру. Дійсно, переможений Карфаген зберіг не тільки свою незалежність, але і всі заморські володіння, крім Сицилії, яку і раніше ділив з греками.
Інакше сприйняли цей договір в Карфагені. Така бажана Сицилія була назавжди втрачена. Торговельна монополія карфагенян у Західному Середземномор’ї була підірвана. Тепер розміщені на Сицилії римські війська могли вторгнутись в Африку. Під загрозою опинилось саме існування Карфагенської держави, але все ж таки вона залишалась потужним противником Риму (Волков, 118).
Втрата римського флоту і зникнення загрози столиці дозволили карфагенянам 254 р. до н.е. укріпити взяті в облогу фортеці в Сицилії і повернути Агригент. Римляни відповіли успішним десантом на укріплене місто Панорм. Встановилася взаємна рівновага (Дюп, 154). Але новозбудований римський флот все ж перемагає карфагенську армію в морському бою біля Панорма в 251 р. до н.е. (всес.іст., 80). Однак успішне ведення війни римлянами перекреслила битва біля Дрепанума. Тут, поблизу сицилійського узбережжя, римський флот під командуванням консула П. Клавдія Пульхера, що блокував сицилійський порт Лілібей, вступив в бій з карфагенським під керівництвом Адербала; кожний флот налічував приблизно по 200 кораблів. Римляни зазнали поразки, втративши 93 кораблі, 8 тисяч загиблими і 20 тисяч полоненими. Карфагенський флот не втратив жодного корабля. Для Рима це був рік тяжких невдач. Під Еріксом сухопутні і морські операції проти карфагенських сил під командуванням Гамількара Барки виявилися безуспішними. Незабаром після цього велика частина римського флоту загинула в морі під час шторму (Дюп, 154).
Під кінець війни карфагенські сили очолив, згаданий вище, Гамількар Барка (Циркін, 64), який прибув у Сицилію в 247 р. до н.е. (Енц). В 247 – 242 рр. він здійснює загальне керівництво карфагенської армії західної Сицилії. Протягом цих років полководець успішно відбивав всі римські спроби захоплення карфагенських фортець, умінням і винахідливістю компенсуючи тактичну перевагу легіону. Не зустрічаючи серйозного римського опору на морі, він спокійно відсилав кораблі грабувати береги Італії (Дюп, 154). Однак, талановитий воєначальник не зумів змінити хід подій (Циркін, 64). Завдяки знову відродженому флоту, римляни у 242 р. до н.е. захопили карфагенські фортеці Лілібей та Дрепанум (Енц). А у 241 р. до н.е. відбулася вирішальна морська битва біля Егатських островів. Карфагеняни направили в сицилійські води Ганнона із флотом чисельністю близько 200 кораблів. Римляни із Катулом на чолі здобули повну перемогу – 70 карфагенских кораблів було захоплено, ще 50 потоплено. Перемога римського флоту в битві біля Егатських островів визначила результат війни. Виснажений війною Карфаген у 241 р. до н.е. змушений був укласти мир (Дюп, 154-155).
Мир був укладений на умовах відмови Карфагена на користь Риму від частини Сицилії, що належала йому, і від островів між Італією і Сицилією, а також з вимогою повернення переможцям полонених без викупу і виплати грошової контрибуції у розмірі 3200 талантів срібла (Енц). Рим дозволив Сіракузам зберегти контроль над східною Сицилією, але організував західну Сицилію як свою першу заморську провінцію (Дюп, 154).
Так сухопутна держава, що зуміла створити флот, здолала ,,морську” державу із здавалося б непереможною воєнно-морською силою. Проте в Римі залишилися незадоволені умовами миру. Дійсно, переможений Карфаген зберіг не тільки свою незалежність, але і всі заморські володіння, крім Сицилії, яку і раніше ділив з греками.
Інакше сприйняли цей договір в Карфагені. Така бажана Сицилія була назавжди втрачена. Торговельна монополія карфагенян у Західному Середземномор’ї була підірвана. Тепер розміщені на Сицилії римські війська могли вторгнутись в Африку. Під загрозою опинилось саме існування Карфагенської держави, але все ж таки вона залишалась потужним противником Риму (Волков, 118).