| Назва: | Формування опозиції в Польській робітничій партії (1945) |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 12,25 KB |
| Скачувань: | 7 |
У в'язницях людей утримують в тваринних умовах. З цим потрібно покінчити (...). Люди або деморалізуються, або відходять (...). Керівники служби безпеки не підпорядковуються міністрові ...” [1, 5-13].
Виступ Гомулки, хоч і був підтриманий у багатьох аспектах, усе ж виявив істотні розбіжності в позиціях членів ЦК. Умовно об'єднаємо їх у два табори: перший - М.Спихальський, І.Лога-Совіньський, Р.Замбровський, другий - Х.Мінц, Б.Берут, Я.Берман. Я.Берман, якщо й говорив про упущення, то адресував їх Р.Замбровському. “За допомогою Червоної армії ми можемо вирішити усі проблеми в Польщі”, - закидав він і В.Гомулці. На що Берут зауважив: “Аналіз Якуба (ім'я Бермана) цілком слушний” [1, 5-13].
На І з'їзді ППР (12 липня 1945 р.) від Генерального секретаря домагалися розправи над підпіллям, репресій проти Польського стронніцтва людового й правиці Польської соціалістичної партії, чистки кадрів у вищих навчальних закладах - це були нотки антисемітизму, оскільки, наприклад, у партійній школі викладали в основному євреї.
З-посеред інших нетерпимістю вирізнявся ІІ секретар Воєводського комітету Кракова А.Старе¬вич. Він вимагав сильної влади, аби “обмежити зухвалість реакції”, вимагав заборонити всю “реакційну” пресу й очистити університети, які стали осередками реакції [7, 320]. Двадцяти¬восьмирічний Старевич працював під керівництвом В.Завадського, курував пропаганду й сільськогосподарську реформу в Краківському воєводському комітеті ППР. В.Завадський, перебуваючи в опозиції до ЦК й В.Гомулки, здійснював чималий вплив на радикальні ліві елементи. Радикалізм, репрезентований на з'їзді А.Старевичем, не був ізольованою тенденцією групки опозиціонерів, а широким політичним рухом, який, власне, і заявив про себе на липневому (1948 р.) пленумі ЦК ППР. Овації під час виступу А.Старевича вказували на популярність ідей “зміцнення диктатури пролетаріату”, і тільки авторитет В.Гомулки, який особисто контролював службу безпеки й міліцію, жорстка ієрархія в партії, відсутність вказівок із Москви не виявили в повній мірі протиріччя в ППР. Гостру дискусію назвали невеликим непорозумінням. “Багато товаришів не зрозуміли тов. Вєслава (псевдонім Гомулки), в його промові йшлося про боротьбу з реакцією шляхом морального тиску. Дискусія однак не виявила такого розуміння,” - свідчив К.Олейнічак з Познаня [7, 326].
Слово-відповідь Генерального секретаря видрукувала газета “Głos Ludu” в числі 329. Текст суттєво відрізнявся від стенограми з'їзду, тому хибно формувалася й суспільна думка. Хоча, як засвідчують Р.Бучек, В.Побуг-Мaліновський та ін., велику популярність серед поляків мав С.Миколайчик, який прибув до Варшави в 1945 р.
Позиції В.Гомулки на І з'їзді партії залишалися непохитними. Критику в свою адресу він сприйняв лише як “нерозуміння товаришів реальної суспільно-політичної ситуації”. Цікаво, що доповідача і його опонентів насторожувала непопулярність комуністичного руху серед народу. Адже хто, як не вони, знав, що, наприклад, Стронніцтво людове (ЛС) створили самі комуністи. А Старевич у полеміці згадав якусь тарновську організацію, де 20 000 тис. осіб належали до ПСЛ і лише один - до СЛ. “Де він знайшов того одного, напевно зі свічкою шукав”, - відповів Гомулка. Такі аргументи, як він вважав, могли бути підставою для формування сильної робітничо-селянської партії, а не сильного уряду [7, 333].
Заслуговує на увагу і той факт, що всі опоненти зберегли за собою партійні посади. Не відбулося жодного зміщення. А.Старевича відкликали з Кракова, призначили заступником начальника одного з відділів ЦК, а в листопаді 1941 р. - І секретарем Воєводського комітету у Вроцлаві [7, 440-441]. Важко уявити, що це відбувалося без згоди Гомулки. Швидше, його позиція в партії була настільки сильною, що він не “боявся інакомислячих”, покладався на авторитет і силові інстанції, які контролював особисто. Не останню роль зіграло “мовчання” Й.Сталіна. Генсек не підтримував “колегу”, він вичікував слушного моменту. Руками Гомулки витворив Польщу “серпа і молота” із жахливими наслідками для її народу. К.Керстен назвала цей процес “відтинанням правого крила в політичній системі”, маючи на увазі те, що до правого “ворожого” табору належали всі, хто ставав в опозицію до лівого фанатизму. В 1945 р. це було Польське стронніцтво людове на чолі з С.Миколайчиком, а в 1948 р. - “право-націоналістичний ухил” у ППР на чолі з В.Гомулкою.
Важливо вияснити також, якою мірою концепції, презентовані в основній доповіді - польської дороги до соціалізму, багатопартійності політичної системи - належали В.Гомулці? За традицією доповідь секретаря ЦК проходила апробацію Політбюро. Тому положення доповіді дискутувалися і коригувалися. Як зазначає А.Верблян, у розмові з ним Гомулка згадував, що реферат редагував Берман. Коли ж позиції лідерів приходили в суперечність, Гомулка наполягав на своєму варіанті [7, 335].
Виступ Гомулки, хоч і був підтриманий у багатьох аспектах, усе ж виявив істотні розбіжності в позиціях членів ЦК. Умовно об'єднаємо їх у два табори: перший - М.Спихальський, І.Лога-Совіньський, Р.Замбровський, другий - Х.Мінц, Б.Берут, Я.Берман. Я.Берман, якщо й говорив про упущення, то адресував їх Р.Замбровському. “За допомогою Червоної армії ми можемо вирішити усі проблеми в Польщі”, - закидав він і В.Гомулці. На що Берут зауважив: “Аналіз Якуба (ім'я Бермана) цілком слушний” [1, 5-13].
На І з'їзді ППР (12 липня 1945 р.) від Генерального секретаря домагалися розправи над підпіллям, репресій проти Польського стронніцтва людового й правиці Польської соціалістичної партії, чистки кадрів у вищих навчальних закладах - це були нотки антисемітизму, оскільки, наприклад, у партійній школі викладали в основному євреї.
З-посеред інших нетерпимістю вирізнявся ІІ секретар Воєводського комітету Кракова А.Старе¬вич. Він вимагав сильної влади, аби “обмежити зухвалість реакції”, вимагав заборонити всю “реакційну” пресу й очистити університети, які стали осередками реакції [7, 320]. Двадцяти¬восьмирічний Старевич працював під керівництвом В.Завадського, курував пропаганду й сільськогосподарську реформу в Краківському воєводському комітеті ППР. В.Завадський, перебуваючи в опозиції до ЦК й В.Гомулки, здійснював чималий вплив на радикальні ліві елементи. Радикалізм, репрезентований на з'їзді А.Старевичем, не був ізольованою тенденцією групки опозиціонерів, а широким політичним рухом, який, власне, і заявив про себе на липневому (1948 р.) пленумі ЦК ППР. Овації під час виступу А.Старевича вказували на популярність ідей “зміцнення диктатури пролетаріату”, і тільки авторитет В.Гомулки, який особисто контролював службу безпеки й міліцію, жорстка ієрархія в партії, відсутність вказівок із Москви не виявили в повній мірі протиріччя в ППР. Гостру дискусію назвали невеликим непорозумінням. “Багато товаришів не зрозуміли тов. Вєслава (псевдонім Гомулки), в його промові йшлося про боротьбу з реакцією шляхом морального тиску. Дискусія однак не виявила такого розуміння,” - свідчив К.Олейнічак з Познаня [7, 326].
Слово-відповідь Генерального секретаря видрукувала газета “Głos Ludu” в числі 329. Текст суттєво відрізнявся від стенограми з'їзду, тому хибно формувалася й суспільна думка. Хоча, як засвідчують Р.Бучек, В.Побуг-Мaліновський та ін., велику популярність серед поляків мав С.Миколайчик, який прибув до Варшави в 1945 р.
Позиції В.Гомулки на І з'їзді партії залишалися непохитними. Критику в свою адресу він сприйняв лише як “нерозуміння товаришів реальної суспільно-політичної ситуації”. Цікаво, що доповідача і його опонентів насторожувала непопулярність комуністичного руху серед народу. Адже хто, як не вони, знав, що, наприклад, Стронніцтво людове (ЛС) створили самі комуністи. А Старевич у полеміці згадав якусь тарновську організацію, де 20 000 тис. осіб належали до ПСЛ і лише один - до СЛ. “Де він знайшов того одного, напевно зі свічкою шукав”, - відповів Гомулка. Такі аргументи, як він вважав, могли бути підставою для формування сильної робітничо-селянської партії, а не сильного уряду [7, 333].
Заслуговує на увагу і той факт, що всі опоненти зберегли за собою партійні посади. Не відбулося жодного зміщення. А.Старевича відкликали з Кракова, призначили заступником начальника одного з відділів ЦК, а в листопаді 1941 р. - І секретарем Воєводського комітету у Вроцлаві [7, 440-441]. Важко уявити, що це відбувалося без згоди Гомулки. Швидше, його позиція в партії була настільки сильною, що він не “боявся інакомислячих”, покладався на авторитет і силові інстанції, які контролював особисто. Не останню роль зіграло “мовчання” Й.Сталіна. Генсек не підтримував “колегу”, він вичікував слушного моменту. Руками Гомулки витворив Польщу “серпа і молота” із жахливими наслідками для її народу. К.Керстен назвала цей процес “відтинанням правого крила в політичній системі”, маючи на увазі те, що до правого “ворожого” табору належали всі, хто ставав в опозицію до лівого фанатизму. В 1945 р. це було Польське стронніцтво людове на чолі з С.Миколайчиком, а в 1948 р. - “право-націоналістичний ухил” у ППР на чолі з В.Гомулкою.
Важливо вияснити також, якою мірою концепції, презентовані в основній доповіді - польської дороги до соціалізму, багатопартійності політичної системи - належали В.Гомулці? За традицією доповідь секретаря ЦК проходила апробацію Політбюро. Тому положення доповіді дискутувалися і коригувалися. Як зазначає А.Верблян, у розмові з ним Гомулка згадував, що реферат редагував Берман. Коли ж позиції лідерів приходили в суперечність, Гомулка наполягав на своєму варіанті [7, 335].