| Назва: | Феномен самозванства в російській історії |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,51 KB |
| Скачувань: | 6 |
Тепер варто повернутися до історії появи першого в Росії самозванця - царя Лжедмитра І. Це потрібно для того, щоб проаналізувати специфіку обстановки, в якій він виник, розглянути офіційні й неофіційні версії його загадкової появи, оскільки, на нашу думку, цей випадок був найпоказовішим прикладом самозванства в російській історії.
Ким же постає самозванець в очах сучасників та наступних поколінь істориків? Лжедмитро І метеором пронісся над Європою початку XVII ст., сколихнув думки багатьох своїх сучасників, став одним з найпомітніших персонажів перших європейських газет. Європа уважно слідкувала за успіхами самозванця, його історія знайшла широкий відгук в європейському мистецтві.
У самій же Московській державі, відповідно до офіційної версії Бориса Годунова про ототожнення самозванця з Григорієм Отреп'євим, XVII століття стало для нього часом проклять та анафеми, які звучали в усіх церквах.
Феномен таємниці Лжедмитра І полягає в тому, що епоха кінця XVI - початку XVII ст., сам дух боярських інтриг, яких не зупинило навіть обрання Бориса Годунова, визрівання в суспільстві громадянської війни і чисельні розбійницькі заворушення підготували ґрунт, на якому виросла віра в законного царя і можливість його появи. Привид вбитого Дмитра супроводжував усе царювання Бориса, постійно оживаючи в небилицях ворогів Годунова. Одні стверджували, нібито Дмитро живий і прислав їм листа, інші - нібито Борис велів вбити Дмитра, а пізніше став тримати при собі двійника з таким розрахунком: якщо самому не вдасться заволодіти троном, то він висуне лжецаревича, щоб забрати корону його руками. Щодо подібних інтриг, то можна припустити, що “оживляли” привид Дмитра прихильники Романових. Після коронації Бориса розповіді про самозванця стихли, однак хвороба царя воскресила привид Дмитра повторно. І в 1603 р. таємнича тінь стала реальністю: в межах Речі Посполитої з'явилася людина, яка називалася ім'ям загиблого царевича.
“Бунтарський час” залишив і народну пам'ять про самозванця в народних піснях і билинах, висновок у яких зводиться до того, що останній - це Господня кара за важкі гріхи. Впродовж XVII-XIX ст. відбувається переосмислення історії самозванства і самозванці в очах багатьох учених та діячів мистецтв постають уже більш позитивними героями. Першим у Росії художнім твором про Смуту була трагедія А.П.Сумарокова “Дмитрий Самозванец” (1771), в якій автор головну увагу звернув на таємницю взаємостосунків Лжедмитра І і Ксенії Годунової. Пізніше з'являється трагедія В.Т.Наріжного “Дмитрий Самозванец” (1804), дума К.Ф.Рилєєва “Борис Годунов” (1825), поема В.К.Кюхербекера “Юрий и Ксения”, перший історичний роман М.Н.Загоскіна “Юрий Мило¬славський” (1829), а також твори Ф.В.Булгаріна, О.М.Островського, О.К.Толстого, Д.Л.Мордовцева та ін. [9, 9].
Численні твори різного змісту, глибини та художньої цінності помітно підігрівали інтерес читача до подій Смути й одного з її головних героїв - Лжедмитра І.
Загальна думка про самозванця, уявлення про його діяльність та особу ще з ХІХ ст. і до сьогодні значною мірою формують два твори - трагедія О.С.Пушкіна “Борис Годунов” і третя частина трилогії О.К.Толстого “Цар Борис”. Драма О.С.Пушкіна створила непривабливий, майже негативний образ самозванця-перевертня. Джерелом такої версії слугувала “История государства Российского” М.М.Карамзіна. Пізніше історіографія “дмитріади” склала сотні праць, серед яких є багато серйозних наукових досліджень і публікацій документів. Більшість з них присвячено таємниці особи самозванця, початку його життєвого шляху, політичній кар'єрі.
Ким же постає самозванець в очах сучасників та наступних поколінь істориків? Лжедмитро І метеором пронісся над Європою початку XVII ст., сколихнув думки багатьох своїх сучасників, став одним з найпомітніших персонажів перших європейських газет. Європа уважно слідкувала за успіхами самозванця, його історія знайшла широкий відгук в європейському мистецтві.
У самій же Московській державі, відповідно до офіційної версії Бориса Годунова про ототожнення самозванця з Григорієм Отреп'євим, XVII століття стало для нього часом проклять та анафеми, які звучали в усіх церквах.
Феномен таємниці Лжедмитра І полягає в тому, що епоха кінця XVI - початку XVII ст., сам дух боярських інтриг, яких не зупинило навіть обрання Бориса Годунова, визрівання в суспільстві громадянської війни і чисельні розбійницькі заворушення підготували ґрунт, на якому виросла віра в законного царя і можливість його появи. Привид вбитого Дмитра супроводжував усе царювання Бориса, постійно оживаючи в небилицях ворогів Годунова. Одні стверджували, нібито Дмитро живий і прислав їм листа, інші - нібито Борис велів вбити Дмитра, а пізніше став тримати при собі двійника з таким розрахунком: якщо самому не вдасться заволодіти троном, то він висуне лжецаревича, щоб забрати корону його руками. Щодо подібних інтриг, то можна припустити, що “оживляли” привид Дмитра прихильники Романових. Після коронації Бориса розповіді про самозванця стихли, однак хвороба царя воскресила привид Дмитра повторно. І в 1603 р. таємнича тінь стала реальністю: в межах Речі Посполитої з'явилася людина, яка називалася ім'ям загиблого царевича.
“Бунтарський час” залишив і народну пам'ять про самозванця в народних піснях і билинах, висновок у яких зводиться до того, що останній - це Господня кара за важкі гріхи. Впродовж XVII-XIX ст. відбувається переосмислення історії самозванства і самозванці в очах багатьох учених та діячів мистецтв постають уже більш позитивними героями. Першим у Росії художнім твором про Смуту була трагедія А.П.Сумарокова “Дмитрий Самозванец” (1771), в якій автор головну увагу звернув на таємницю взаємостосунків Лжедмитра І і Ксенії Годунової. Пізніше з'являється трагедія В.Т.Наріжного “Дмитрий Самозванец” (1804), дума К.Ф.Рилєєва “Борис Годунов” (1825), поема В.К.Кюхербекера “Юрий и Ксения”, перший історичний роман М.Н.Загоскіна “Юрий Мило¬славський” (1829), а також твори Ф.В.Булгаріна, О.М.Островського, О.К.Толстого, Д.Л.Мордовцева та ін. [9, 9].
Численні твори різного змісту, глибини та художньої цінності помітно підігрівали інтерес читача до подій Смути й одного з її головних героїв - Лжедмитра І.
Загальна думка про самозванця, уявлення про його діяльність та особу ще з ХІХ ст. і до сьогодні значною мірою формують два твори - трагедія О.С.Пушкіна “Борис Годунов” і третя частина трилогії О.К.Толстого “Цар Борис”. Драма О.С.Пушкіна створила непривабливий, майже негативний образ самозванця-перевертня. Джерелом такої версії слугувала “История государства Российского” М.М.Карамзіна. Пізніше історіографія “дмитріади” склала сотні праць, серед яких є багато серйозних наукових досліджень і публікацій документів. Більшість з них присвячено таємниці особи самозванця, початку його життєвого шляху, політичній кар'єрі.