| Назва: | Україна в умовах десталінізації |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 20,81 KB |
| Скачувань: | 111 |
Україна в умовах десталінізації
План
1. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з'їзд КПРС і Україна.
2. Характер і між демократизація державного життя.
3. Україна на міжнародній арені.
4. Демократизація культурного-духовного життя в республіці.
5. Суперечливість ідеологічних та культурних перетворень. Посилення революції. Антицерковна кампанія.
6. Зародження диседентного руху в Україні „Шистидесятники”. Значення діяльності диседентників.
1. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з'їзд КПРС і Україна.
Частковий відхід від сталінізму, який проходив протягом 1953-1955 рр., не змінив тоталітарної суті суспільно¬го ладу в СРСР. Критика на адресу Й.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою, ім'я його, як і раніше, згадувалося поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна. Разом з тим най¬більш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної де¬мократизації суспільного життя абсо¬лютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військо¬вої, могутності.
Переломною подією в суспільно-політичному життя Радянського Союзу став ХХ з'їзд КПРС, який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзви¬чайно відвертій доповіді на закрито¬му його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М.Хрущова «Про культ особи Й.Сталіна та його наслід¬ки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й.Ста¬ліна», гостро виступивши проти масо¬вих репресій ЗО - 40-х років.
Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочи¬нів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтуван¬ня законами.
У доповіді наводилася велика кіль¬кість прикладів, коли Й.Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різ¬них рангів. Делегатів з'їзду вразила інформація про можливу причетність Й.Сталіна до вбивства С.Кірова в 1934 р., винищення командних кадрів в армії, еліти господарських керівни¬ків, про трагічний вплив культу особи на хід Вітчизняної війни. М.Хрущов звинуватив сталінську владу в неза¬конних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національ¬ної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.
Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозова¬ним, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів, безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив «глибоко демократичного, дій¬сно народного характеру радянського ладу». Хоча цей лад вже на початку свого існування був тоталітарним, адже комуністична ідеологія не визнає справді демократичних принципів і цінностей.
Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвер¬дження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії.
В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демокра¬тизації суспільства, гарантій від по¬вторення трагедії. Впродовж корот¬кого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятни¬ків, ім'я Сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології, особливо лю¬дей старшого покоління, не скрізь здійснювалася швидко. Частина ве¬теранів громадянської війни і рево¬люції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропа¬гандою, ставилась до змін з певною обережністю.
Ці настрої швидко знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справ¬жній опір послідовному розвінчанню сталінізму.
Так, перший секретар Київського міськкому партії М.Синиця, доповіда¬ючи в ЦК КП України про підсумки обговорення доповіді М.Хрущова, ка¬тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40-ві - на почат¬ку 50-х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви¬нувачених в українському буржуазно¬му націоналізмі. Інформація про хо¬лодну реакцію на рішення з'їзду над¬ходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О.Кириченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на ра¬дянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у ху¬дожній літературі, на сторінках періо¬дики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозо¬вано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.
План
1. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з'їзд КПРС і Україна.
2. Характер і між демократизація державного життя.
3. Україна на міжнародній арені.
4. Демократизація культурного-духовного життя в республіці.
5. Суперечливість ідеологічних та культурних перетворень. Посилення революції. Антицерковна кампанія.
6. Зародження диседентного руху в Україні „Шистидесятники”. Значення діяльності диседентників.
1. Початок десталінізації та демократизації суспільного життя в Україні, ХХ з'їзд КПРС і Україна.
Частковий відхід від сталінізму, який проходив протягом 1953-1955 рр., не змінив тоталітарної суті суспільно¬го ладу в СРСР. Критика на адресу Й.Сталіна була вкрай непослідовною і поміркованою, ім'я його, як і раніше, згадувалося поряд з іменами Маркса, Енгельса, Леніна. Разом з тим най¬більш далекоглядні керівники партії і держави розуміли, що без певної де¬мократизації суспільного життя абсо¬лютно неможливе оновлення країни, прискорення економічного розвитку, підтримання високого рівня військо¬вої, могутності.
Переломною подією в суспільно-політичному життя Радянського Союзу став ХХ з'їзд КПРС, який відбувся у лютому 1956 року. В історію цей з'їзд увійшов насамперед завдяки надзви¬чайно відвертій доповіді на закрито¬му його засіданні тодішнього першого секретаря ЦК партії М.Хрущова «Про культ особи Й.Сталіна та його наслід¬ки». З'їзд засудив широку репресивну практику тоталітарного режиму, охарактеризовану як «культ особи Й.Ста¬ліна», гостро виступивши проти масо¬вих репресій ЗО - 40-х років.
Уперше на такому високому рівні були наведені численні факти злочи¬нів і прямих зловживань Й.Сталіна і його оточення, абсолютного нехтуван¬ня законами.
У доповіді наводилася велика кіль¬кість прикладів, коли Й.Сталін та його «соратники» підписували списки на знищення цілих груп керівників різ¬них рангів. Делегатів з'їзду вразила інформація про можливу причетність Й.Сталіна до вбивства С.Кірова в 1934 р., винищення командних кадрів в армії, еліти господарських керівни¬ків, про трагічний вплив культу особи на хід Вітчизняної війни. М.Хрущов звинуватив сталінську владу в неза¬конних переслідуваннях народів у роки війни, розпалюванні національ¬ної ворожнечі, численних репресіях повоєнного часу.
Однак це засудження було все ж таки неповним, обмеженим, дозова¬ним, певною мірою половинчастим. Без належних мотивів, безпідставно стверджувалось, що культ особи не змінив «глибоко демократичного, дій¬сно народного характеру радянського ладу». Хоча цей лад вже на початку свого існування був тоталітарним, адже комуністична ідеологія не визнає справді демократичних принципів і цінностей.
Незважаючи на обмежену критику сталінізму, з'їзд започаткував важливі зміни у суспільстві. Боротьба за утвер¬дження демократичних засад у всіх сферах життя, ліквідація жахливої спадщини сталінізму були оголошені стратегією політичного курсу партії.
В Україні рішення XX з'їзду КПРС були сприйняті більшістю населення з ентузіазмом і надією. Народ чекав повної правди, послідовної демокра¬тизації суспільства, гарантій від по¬вторення трагедії. Впродовж корот¬кого часу в республіці були знищені тисячі сталінських бюстів і пам'ятни¬ків, ім'я Сталіна було викреслено з найменувань майданів, вулиць, заводів, колгоспів, установ тощо. Але перебудова психології, особливо лю¬дей старшого покоління, не скрізь здійснювалася швидко. Частина ве¬теранів громадянської війни і рево¬люції, колишніх фронтовиків, та й взагалі - значна кількість людей, одурманених комуністичною пропа¬гандою, ставилась до змін з певною обережністю.
Ці настрої швидко знайшли відгук у партійному та державному апараті. В його вищих ешелонах виник справ¬жній опір послідовному розвінчанню сталінізму.
Так, перший секретар Київського міськкому партії М.Синиця, доповіда¬ючи в ЦК КП України про підсумки обговорення доповіді М.Хрущова, ка¬тегорично виступив проти критики ситуації в республіці у 40-ві - на почат¬ку 50-х років, закликав не допустити реабілітації творчих працівників, зви¬нувачених в українському буржуазно¬му націоналізмі. Інформація про хо¬лодну реакцію на рішення з'їзду над¬ходила і з інших регіонів республіки. Подібного характеру записка була надіслана О.Кириченком, першим секретарем ЦК КП України, в ЦК КПРС. Критика минулого багатьма (а особливо «старою гвардією») в КПРС кваліфікувалася як наклеп на ра¬дянський лад, на керівництво партії і держави. Такий підхід значною мірою визначив і оцінку культу особи та його наслідків у суспільних науках, у ху¬дожній літературі, на сторінках періо¬дики. Тоталітарна система дозволяла критикувати свого творця суворо дозо¬вано, у визначених нею рамках, вихід за які не допускався.
