1 2

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з’являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

мал. 1. Методи вимірювання та показники рівня продуктивності праці.

Залежно від цілей аналізу розраховують трудомісткість окремих робіт, операцій, виробів.

Технологічна трудомісткість (Тт) – визначається затратами праці основних робітників відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.

Трудомісткість обслуговування (То) – являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва. Її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.

Виробнича трудомісткість (Тв) – складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:

Тв = Тт + То .

Трудомісткість управління (Ту) – складається із затрат праці керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.

Повна трудомісткість продукції (Тп) – відбиває всі затрати праці на виготовлення кожного виробу і всієї кількості виробів. Вона визначається за формулою:

Тп = Тт + То + Ту = Тв + Ту.

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість – розраховується на підставі діючих норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість – відрізняється від нормативної на величину зниження працезатрат, запланованих у поточному періоді, за рахунок реалізації організаційно-технічних заходів.

Фактична трудомісткість – визначається як сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.

З точки зору дослідження праці розрізняють основну і додаткову трудомісткість та матеріаломісткість. Це по суті своїй теоретичне розділення в дійсності дозволяє визначити напрями досліджень, що мають за мету зниження непродуктивних затрат праці і втрат робочого часу, трудомісткості і матеріаломісткості, а завдяки цьому – досягнення росту продуктивності праці і покращення економічних результатів.

Основна трудомісткість – це трудомісткість, яка була б необхідною, якщо б ідеально сконструйований виріб вироблявся на правильно підібраних машинах із застосуванням найбільш досконалих методів праці і без втрат часу.

Основна трудомісткість.

Додаткова трудомісткість:

- викликана неправильною конструкцією виробу;

- обумовлена недосконалими методами виробництва.

Час витрат:

- з організаційно технічних причин;

- з причин, що залежать від робітника.

Додаткова трудомісткість – це додатковий робочий час, витрачений на виробництво виробу при неправильних організаційно-технічних умовах. Він виражається різницею між фактичною і основною трудомісткістю, а також витрат робочого часу є основною метою дослідження і вдосконалення процесів праці.

Додаткову трудомісткість визначають:

Неправильна конструкція виробів, тобто недостатня технологічність конструкції; недостатній степінь типізації виробу або його частин; невідповідні технічні умови на матеріали; надто високі вимоги, що висуваються до якості продукції;

1 2