| Назва: | Проблема терроризму у пострадянському просторі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 33,8 KB |
| Скачувань: | 23 |
А поки політики, уряди з участю найкращих працівників працюють над зближенням різноманітних законодавств, торуючи спільний шлях у боротьбі з поставленим на конвеєр радикалізму й ненависті терором, міцніє багатостороння взаємодія правоохоронних органів. Власне, така співпраця постала на часі вже після Першої світової війни, коли у зв’язку зі зростанням злочинності виникла потреба мати міжнародне досьє на людей з сумнівною біографією. Ще в 1923 році у Відні було створено Міжнародну комісію кримінальної поліції. Встигла вона й дещо зробити. Та Друга світова війна припинила її існування. І тільки 1956 року міжнародна спільнота повертається до втілення у життя доброї старої ідеї. Виникає Інтерпол - Міжнародна організація кримінальної поліції, у статті 2 статуту якої записано, що вона бачить свою мету в ’’забезпеченні й розвитку взаємодопомоги між національними поліцейськими органами у рамках національних законів країн, які входять до неї і при повазі до Декларації прав людини”.
Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.
Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об’єднує держави ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури, група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів анти терористичної діяльності. Відоміша з них Шенгейська група. Саме вона спричинила підписання Шенгейської конвенції, яка висунула завдання знести антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об’єднанні по боротьбі з тероризмом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база відповідних даних. Але, крім цього, скажімо, поліцейські вже мають бодай обмежене право (лише застосовуючи наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгейської зони.[2, С. 21]
За злочинністю без кордонів покликана стежити і структура, започаткована з ініціативи Гельмута Коля та Франсуа Міттерана – Європол, або Центральне європейське бюро кримінальної поліції. По ідеї Європол міг би також бути ефективним інструментом у боротьбі з тероризмом. Та поки що тут займаються в основному наркомафією.
У вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамбллеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни – члени Ради Європи. Тобто йдеться й про Україну.[7, С.16]
Світ нині, як ніколи, усвідомлює загрозу войовничого націоналізму, сепаратизму й екстремізму в усіх його проявах. Це одна з головних причин внутрішньодержавних конфліктів, регіональної нестабільності. На 54 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася восени 1999 року, з особливою тривогою говорилося про актуальність тіснішого міжнародного співробітництва у протиборстві тероризму. Було запропоновано завершити підготовку проекту Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, розробити й прийняти Декларацію принципів взаємодії країн у цій справі, підтримано ініціативу проведення під егідою ООН у 2000 році конференції з анти терористичних проблем або спеціальну сесію Генеральної Асамблеї. Адже перемогти державам лихо поодинці, без спільних зусиль і застосування взаємо узгодженого міжнародного права важко. Як і до цього, міжнародна спільнота наполегливо шукає шляхи політичного, безкровного врегулювання цього питання, прагне зняти глобальну напругу засобами, які не дискредитували б сучасні демократичні цінності.
Проте Повертаючись до сьогодення зазначимо, що наприкінці січня 2000 р. глави держав СНД ухвалили рішення розробити міжнародну цільову програму боротьби з міжнародним екстремізмом і бандитизмом у всіх його проявах та передбачили можливість створення єдиного антитерористичного центру Співдружності. 21 червня 2000 року відповідне рішення було прийнято на саміті глав держав у Москві.відповідні рішення щодо приєднання України до цієї спільної антитерористичної діяльності були підписані Україною "із застереженнями" ("Урядовий кур'єр", 22 червня 2000 р.), які стосувалися, зокрема, рішення за Програмою держав-учасниць СНД по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими виявами екстремізму на період до 2003 року, а також рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць СНД.
ВИСНОВКИ
Цікаво, що навіть маючи у своєму складі структуру, яка відповідає за боротьбу з тероризмом, на універсальне, юридичне тлумачення цього поняття Інтерпол не спромігся. Інтерпол не має, власне, поліцейських повноважень. Боротьба зі злочинністю взагалі і терористами зокрема зводиться в основному до обміну інформацією про підозрюваних, чому й слугує величезна за обсягом база даних. Тобто те, про що мріяла Європа після Першої світової війни, ніби збулося. Однак роль Інтерполу як міжнародного інформатора в галузі злочинності ще часто залежить від дипломатичної сфери того чи іншого партнера, доброї волі до співробітництва окремих членів цієї організації. Одне слово, від нього самого залежить не все.
Крім Інтерполу, боротьбою з міжнародним тероризмом у Європі займаються й такі міждержавні спеціалізовані групи, як Бернський і Віденський клуби, Неформальна робоча група (об’єднує держави ЄС і Норвегію). У Євросоюзі є ще дві структури, група Треві і група Шенген. Вони також причетні до різних аспектів анти терористичної діяльності. Відоміша з них Шенгейська група. Саме вона спричинила підписання Шенгейської конвенції, яка висунула завдання знести антитерористичні зусилля країн-учасниць до єдиного правового поля. Як у кожному міжнародному об’єднанні по боротьбі з тероризмом, тут є розгалужена інформатизована система, солідна база відповідних даних. Але, крім цього, скажімо, поліцейські вже мають бодай обмежене право (лише застосовуючи наземні засоби) переслідувати злочинців країн, які входять до Шенгейської зони.[2, С. 21]
За злочинністю без кордонів покликана стежити і структура, започаткована з ініціативи Гельмута Коля та Франсуа Міттерана – Європол, або Центральне європейське бюро кримінальної поліції. По ідеї Європол міг би також бути ефективним інструментом у боротьбі з тероризмом. Та поки що тут займаються в основному наркомафією.
У вересні 1999 року у Страсбурзі відбулася сесія Парламентської асамбллеї Ради Європи. На ній саме і йшлося про посилення боротьби з міжнародним тероризмом. Рекомендовано також розширити діяльність Європолу, охопити нею всі країни – члени Ради Європи. Тобто йдеться й про Україну.[7, С.16]
Світ нині, як ніколи, усвідомлює загрозу войовничого націоналізму, сепаратизму й екстремізму в усіх його проявах. Це одна з головних причин внутрішньодержавних конфліктів, регіональної нестабільності. На 54 – й сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася восени 1999 року, з особливою тривогою говорилося про актуальність тіснішого міжнародного співробітництва у протиборстві тероризму. Було запропоновано завершити підготовку проекту Конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму, розробити й прийняти Декларацію принципів взаємодії країн у цій справі, підтримано ініціативу проведення під егідою ООН у 2000 році конференції з анти терористичних проблем або спеціальну сесію Генеральної Асамблеї. Адже перемогти державам лихо поодинці, без спільних зусиль і застосування взаємо узгодженого міжнародного права важко. Як і до цього, міжнародна спільнота наполегливо шукає шляхи політичного, безкровного врегулювання цього питання, прагне зняти глобальну напругу засобами, які не дискредитували б сучасні демократичні цінності.
Проте Повертаючись до сьогодення зазначимо, що наприкінці січня 2000 р. глави держав СНД ухвалили рішення розробити міжнародну цільову програму боротьби з міжнародним екстремізмом і бандитизмом у всіх його проявах та передбачили можливість створення єдиного антитерористичного центру Співдружності. 21 червня 2000 року відповідне рішення було прийнято на саміті глав держав у Москві.відповідні рішення щодо приєднання України до цієї спільної антитерористичної діяльності були підписані Україною "із застереженнями" ("Урядовий кур'єр", 22 червня 2000 р.), які стосувалися, зокрема, рішення за Програмою держав-учасниць СНД по боротьбі з міжнародним тероризмом та іншими виявами екстремізму на період до 2003 року, а також рішення про створення Антитерористичного центру держав-учасниць СНД.
ВИСНОВКИ