1 2 3 4 5 6

Транзитивними політичні явища сприймаються ще і тому, що суспільство живе одночасно згідно з різних парадигм. Тому кожна політична сила знаходить свої аргументи для свого бачення реальності. Кожна парадигма намагається переструктурувати ситуацію, нейтралізувати, знецінити, анулювати правомочність парадигм, що конкурують. Якщо подібна конкуренція відбувається між силами приблизно рівними, оцінка реальності в суспільстві набуває транзитивного характеру. Надаючи реальності різну сутність політичні сили позбавляють цю реальність усякої сутності. Визначення ситуації рівними силами, що конкурують, нейтралізує таке визначення, від цього явище позбавляється аутентичності. Виникає ситуація суспільної невизначеності, неусвідомленості стану. Люди перестають розуміти, в якому суспільстві вони живуть і що треба робити для виходу з кризи. І де той третейський суддя, який у змозі знайти істину, додати явищу справжній, усталений характер?

Цим суддею може виступити час. Але й історія нашої країні має властивості транзитивності: у ній також аутентичність розмита протилежними оцінками. Будь-яка характеристика як нашого часу, так і минулого викликає миттєву реакцію: а ти хто, чиї інтереси представляєш? Якби в суспільстві була домінуюча політична сила, то судження більшості (в умовах демократії) або тиранічної влади (в умовах тоталітаризму) мало би статус істинного. У стані же рівноваги умовно правих і умовно лівих істини бути не може. Люди розмовляють різними мовами і не чують один одного. В цих умовах політика залежить від випадкових ситуацій.

Сучасність вимагає сучасних методів її дослідження. Деякі суспільствознавці пропонують новий етап розвитку суспільства характеризувати як “постмодернізація”, або іншими близькими за значенням термінами. Чи притаманна Україні постмодернізація? Економічні та соціальні труднощі не вилучають нашу країну з кола сучасних країн. У соціокультурному значенні деякі риси постмодернізму мають прояв і в Україні. Сучасною нашу країну роблять люди, які створюють соціальний світ. Він багато в чому, з точки зору традиційного мислення, виглядає абсурдним, незрозумілим. Створення іншої парадигми суспільствознавства допоможе більш адекватно сприймати сучасність.

Класичність суспільствознавчого мислення за аналогією з природознавством В.Ільїн пропонує характеризувати такими ознаками як: монізм, фундаменталізм, редукціонізм, елементаризм, лінійність, динамічність [1]. Слідом за точними науками і під впливом їх у суспільних науках затвердилася нетрадиційна розумова культура.

Посткласичні альтернативи, на думку В.Ільїна, включають: інтегратизм, холізм, поліфундаментальність, доповненість, нестаціонарність, синергізм. Посткласичне може розглядатися як модерністське. Відомо, що останнім часом формується постмодерністська методологія.

Постмодерністське суспільствознавство підживлюється природнознавчими парадигмами некласичного мислення, а також запозичає в естетиці принципи постмодерністської художньої свідомості. Той же синергізм, як риса модерністської методології, припускає єдність стилю мислення в природничих, суспільних науках і в естетиці. Сьогоднішнє громадське життя для свого пояснення вже не може задовольнитися традиційними уявленнями, класичним стилем мислення. Абсурд, божевілля - от характеристики суспільства [2]. І якщо підійти до цих понять із мірками традиційних уявлень, то слідством буде розпач, безсилля, відмова від майбутнього. Безплідні спроби повернутися до звичної упорядкованості, через неможливість досягти цього, стимулюють прагнення до авторитарного насильства. Повернути цілковите самовладання і бажання до подальшого розвитку суспільства для забезпечення “життя майбутнього століття” можна шляхом зміни стилю мислення, надання статусу “виправданого, закономірного” і нарешті “нормального” усьому тому, що сприймається як абсурд, божевілля. У цьому можна вважати виправданість зусиль з формування постмодерніського суспільствознавства.

З цієї позиції більшість негативних явищ можуть бути охарактеризовані як функціональні. Наприклад, можна стверджувати, що корупція дозволяє перебороти саботаж державних чиновників у реалізації ринкових відносин. Деякі державні службовці негативно ставляться до нових економічних структур і саботують їхню діяльність. Тільки гроші можуть служити для них аргументом для вирішення проблем. Без корупції взагалі нічого б не було: вона дозволяє залишатися суспільству “на плаву”. Більшість явищ, що ми називаємо негативними, не можна оцінювати в поняттях “добрі-погані”, а краще застосовувати інші терміни: “функціональні або нефункціональні”, тобто визначити чи дозволяють ці явища суспільству вирішувати проблеми або ні. Так, протез - це не добре і не погано, а дозволяє жити, це необхідність для інваліда. Таким протезом у нашому суспільстві-інваліді є корупція .

Загальні риси постмодернізму стосовно попередніх парадигм полягають в сполученні класичних і модерних принципів.

1 2 3 4 5 6