| Назва: | Свобода совісті як елемент демократичних свобод |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 31,86 KB |
| Скачувань: | 20 |
На порозі 21 століття людство перейшло до принципово нової фази існування. Зараз ми змушені міркувати глобально, а виживати регіонально. В глобальному плані релігія уже не є і ніколи в майбутньому не буде формообразуючим фактором співжиття держав і народів. Релігійний фундаменталізм і тоталітарізм в сучасних умовах скрізь - в Ірландії, Америці, Єгипті, Алжирі, Шрі-Ланці, Японії, як і в нашій ненці Україні - і у всіх відношеннях є елементом деструктивним. Яке б то не було насильство чи то в галузі релігії, чи то в ім’я релігії, чи то від імені релігії в сучасних умовах не обіцяє нічого доброго ні релігії, ні державі, ні її народу. Народ України консолідуватиметься не на грунті релігійного світогляду, а на грунті оголошених ООН та іншими Міжнародніми установами свободи світогляду, елементами якого є свобода висловлювати свій світогляд та переконання, а стосовно релігійного світогляду - свобода сповідувати та безперешкодно міняти чи обирати собі релігію, публічно пропагувати певні релігійні погляди чи не погоджуватися з тими чи іншими тлумаченнями релігійної віри. Мається на увазі, що православні, наприклад, можуть приватно і публічно доводити релігійну правомірність поклоніння іконам, а протестанти (баптисти, адвентисти, п’ятидесятники, єговісти тощо) - з такою ж правомірністю заперечувати поклоніння іконам; богослови можуть приватно і публічно пропагувати віру в Бога, чудеса, а науковці - піддавати їх твердження послідовному науковому аналізу і наслідки свого аналізу доводити до своїх однодумців та опонентів.
У спілкуванні ж віруючої людини з Богом, як надприродною істотою, ніякі світські установи не можуть бути посередниками чи арбітрами. Спроба політичних партій чи державних установ втрутися в ці справи є святотатством (“Кесарево - кесарю, а Богове - Богу”), а з точки зору здорового глузду - спробою взяти Господа Бога під нагляд.
З точки зору майбутнього України її полірелігійний та полінаціональний народ має нагальну потребу в забезпеченні кожному громадянину на індивідуальному рівні його світоглядних свобод. Тільки науковий та цівілізований підхід до практичного вирішення зазначеної проблеми застереже український народ від чергової духовної трагедії.
У чому ж полягає такий підхід? – У приведені Конституції та Законодавства про свободу совісті у відповідність з міжнародніми юридично-правовіми актами, дотримуватись яких Україна зголосилася публічно. Нагадаємо зміст цих актів
4. Міжнародні юридично-правові акти про свободу совісті.
В юридичній літературі сукупність прав і обов’язків в галузі релігії і стосовно релігії називається свободою совісті. (Англійською мовою: The freedom of conscience - Свобода со-знання, свобода свідомості!)
а. Свободу совісті оголошено серед найголовніших прав і свобод. Правові аспекти свободи совісті не є чимось самодостатнім, тобто вони не є тим, що існує саме по собі і ні від чого іншого не залежить. Свобода совісті, на мою думку, може бути реалізована лише в контексті інших прав і свобод людини в демократичному суспільстві. Найближчим полем функціювання сукупності прав, свобод і обов’зків в галузі свободи совісті є система найвищих прав людини стосовно вибору, дотримування та вияву світогляду.
Саме в такому контексті свобода совісті оголошена у Всезагальній декларації прав людини (Прийнята та проголошена резолюцією 217а(111) Генеральної Ассамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.)
В статті 18 цієї декларації свобода совісті ставиться поруч з свободою думки та свободою релігії. Там написано:
“Кожна людина має право на свободу думки,совісті та релігії,це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання та свободу сповідувати свою релігію або переконання як особисто, так і спільно з іншими, публічно або приватним порядком, в навчанні, богослужінні та виконанні релігійних і ритуальних порядків.”
В статті 19 до сказаного добавляється свобода переконань і свобода виразу переконань ( на мою думку ці свободи входять складовою частиною до свободи думки):
“Кожна людина має право на свободу переконань та на вільне вираження їх; це право включає свободу без перешкод дотримуватись своїх переконань та свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.”
Статті 26 та 29 деталізують здійснення світоглядних прав і свобод в сфері освіти та виховання та на випадок зіткнення світоглядних прав людини і суспільства. В них написано:
“2.Освіта повинна бути направлена до повного розвитку людської особистості та до збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами та повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтримці миру.
3.Батьки мають право приорітету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.”(Стаття 26).
У спілкуванні ж віруючої людини з Богом, як надприродною істотою, ніякі світські установи не можуть бути посередниками чи арбітрами. Спроба політичних партій чи державних установ втрутися в ці справи є святотатством (“Кесарево - кесарю, а Богове - Богу”), а з точки зору здорового глузду - спробою взяти Господа Бога під нагляд.
З точки зору майбутнього України її полірелігійний та полінаціональний народ має нагальну потребу в забезпеченні кожному громадянину на індивідуальному рівні його світоглядних свобод. Тільки науковий та цівілізований підхід до практичного вирішення зазначеної проблеми застереже український народ від чергової духовної трагедії.
У чому ж полягає такий підхід? – У приведені Конституції та Законодавства про свободу совісті у відповідність з міжнародніми юридично-правовіми актами, дотримуватись яких Україна зголосилася публічно. Нагадаємо зміст цих актів
4. Міжнародні юридично-правові акти про свободу совісті.
В юридичній літературі сукупність прав і обов’язків в галузі релігії і стосовно релігії називається свободою совісті. (Англійською мовою: The freedom of conscience - Свобода со-знання, свобода свідомості!)
а. Свободу совісті оголошено серед найголовніших прав і свобод. Правові аспекти свободи совісті не є чимось самодостатнім, тобто вони не є тим, що існує саме по собі і ні від чого іншого не залежить. Свобода совісті, на мою думку, може бути реалізована лише в контексті інших прав і свобод людини в демократичному суспільстві. Найближчим полем функціювання сукупності прав, свобод і обов’зків в галузі свободи совісті є система найвищих прав людини стосовно вибору, дотримування та вияву світогляду.
Саме в такому контексті свобода совісті оголошена у Всезагальній декларації прав людини (Прийнята та проголошена резолюцією 217а(111) Генеральної Ассамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.)
В статті 18 цієї декларації свобода совісті ставиться поруч з свободою думки та свободою релігії. Там написано:
“Кожна людина має право на свободу думки,совісті та релігії,це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання та свободу сповідувати свою релігію або переконання як особисто, так і спільно з іншими, публічно або приватним порядком, в навчанні, богослужінні та виконанні релігійних і ритуальних порядків.”
В статті 19 до сказаного добавляється свобода переконань і свобода виразу переконань ( на мою думку ці свободи входять складовою частиною до свободи думки):
“Кожна людина має право на свободу переконань та на вільне вираження їх; це право включає свободу без перешкод дотримуватись своїх переконань та свободу шукати, отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.”
Статті 26 та 29 деталізують здійснення світоглядних прав і свобод в сфері освіти та виховання та на випадок зіткнення світоглядних прав людини і суспільства. В них написано:
“2.Освіта повинна бути направлена до повного розвитку людської особистості та до збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма народами, расовими та релігійними групами та повинна сприяти діяльності Організації Об’єднаних Націй по підтримці миру.
3.Батьки мають право приорітету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.”(Стаття 26).