| Назва: | Інтуїція |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 87,67 KB |
| Скачувань: | 63 |
Згідно Бекону Ф. «відчуття …є складником джерела усякого пізнання. Наука … складає собою прийом раціонального методу до чуттєвих даних», - відмічали К. Маркс та Ф. Енгельс.
Розвиток матемаики та природрзнавства потребувало нових меодів в теорії пізнання, які дозволили б визначити джерело необхідності виведених наукою законів. Інтерес до методів наукового дослідження підвищується не тільки у природознавстві, але й у філософії, де з`являються раціоналістичні теорії інтелектуальної інтуїції.
Відправним пунктом раціоналістичної концепції було розмежування знання на опосередковане та безпосереднє, тобто інтуїтивне, яке є необхідним моментом у процесі наукового дослідження.
Істина для раціоналіста – дещо абсолютне, повне, незмінне, не піддається ніким змінам та доповненням, дещо, не залежне від часу. Це пряме бачення істини вийшло в ісоторію філософії як вчення про інтелектуальну інтуїцію – вчення про існування істин особливого роду.
Рене Декарт (1596-1650), чиє ім`я тісно переплітається з відкриттями в математиці та природознавсві того часу, є одним з першовідкривачів філософської проблеми інтуїції. У всякому випадку, його визначення інтуїції можна вважати домынуючим в науцы 17 ст. Декарт казав, що від «самого себе» людина бере набагато більший об`єм знань, ніж від інших. При цьому «тільки з самих простих та найбільш доступних речей мають виводитись…істини». Шлях досягнення цих істин не може бути нічим іншим ніж «інтуїція та необхідна дедукція». «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке світчення відчуттів та оманливі роздуми оманливої уяви, але поняття ясного та уважного розуму…воно (поняття) не дає ніякого сумніву в тому, що ми роздумуємо». У цьому визначенні інтуїції чітко прослідковується її інтелектуальний характер. інтуїція – вищий прояв єдиного знання, причому знання інтелектуального, бо в акті інтуїції розум людський одночасно мислить та спостерігає. Декарт тісно пов`язує інтуїцію з логічним процесом, вважаючи, що останній просто не може початись без певних висхідних, ясних положень. При цьому не робиться ніякого протиставлення інтуїтивного, та логічного знання. Ці види знання, за Декартом, не виключають, а доповнюють один одного. Разом з тим інтуїтивне пізнання представляє собою найбільш досконалий вид інтелектуального пізнання.
Пізнавальний процес, на його думку, базується на ідеях трьох типів: вроджених, отриманих в результаті чуттєвого досвіду та мислительної діяльності. Вроджені ідеї дозволяють людині тільки отримувати знання, а інтуїція здійснює усвідомлення цього знання та світчить про її істинність. За Декартом, усе вроджене – інтуїтивне, але не все інтуїтивне – вроджене.
Бенедикт Спіноза (163201677) – голандський мислитель-матеріаліст 17 ст. запропонував інший варіант раціоналістичного трактування інтуїції.
Декарт прийшов до висновку, що природу матеріальних об`єктів «набагато легше пізнати, бачачи їх поступове виникнення, ніж розглядаючи їх як … готові». Оскільки усвідомлення цих результатів здійснює інтуїція, то вона є вищим родом пізнання. В цьому точка доторку і зі спінозівською трактовкою інтуїції як вищого («третього») роду пізнання самої сутності речей. інтуїція у Спінози вже не пов`язана з вродженими ідеями. Розум не вичерпується тільки різними формами розсудливого пізнання, а включає в себе і інтуїцію. Остання представляє собою найвищий прояв раціональних здібностей людини, засноване на свободі сприйняття. інтуїція у Спінози – це свого роду пришвидшений умовивід. Інтуїтивний акт, за Спінозою, нерозривно пов`язаний з логічним мисленням. Спіноза розвивав визначення інтуїції , дане Декартом, яке було обумовлене застосуванням аксіоматичного (аксіома - незаперечна істина) методу до дослідження філософських проблем знання.
Готфрід Лейбніц (1646-1716) – основоположник ідеалістичного плюралізму (все існуюче складається з мнжини самостійних, рівнозначних сутностей) – він не виходить, на відміну від Спінози, за рамки раціоналістичної трактовки інтуїції, знову звертає свій погляд на теорію вроджених ідей. На відміну від Декарта Г. Лейбніц вважає, що самоочевидність та ясність ідеї в число ознак інтуїції вже не входять. Під інтуїтивним розуміється пізнання речі в сукупності всіх її ознак. Інтуїція – найвищий рівень пізнання, дозволяє усвідомлювати всі раціональні істини.
Г. Лейбніц пішов далі своїх попередників говорячи, що інтуїція – це результат довготривалої попередньої пізнавальної діяльності.
Вищий критерій істинності, за Г. Лейбніцом, - принцип тотожності. Він є інтуїтивним. «Перше чітке, розбірливе поняття ми можемо пізнати тільки інтуїтивно, в той час як складні поняття – по більшій мірі тільки символічно».
Інакше підходять до розгляду питання про особливості інтуїтивного знання матеріадісти-сенсуалісти 17 ст.
Раціоналісти об`явили джерелом необхідності та всезагальності інтуїцію, що вкладалась в рамки раціоналістичної теорії пізнання.
Номіналізм визначив негативне відношення до інтуїції.
Розвиток матемаики та природрзнавства потребувало нових меодів в теорії пізнання, які дозволили б визначити джерело необхідності виведених наукою законів. Інтерес до методів наукового дослідження підвищується не тільки у природознавстві, але й у філософії, де з`являються раціоналістичні теорії інтелектуальної інтуїції.
Відправним пунктом раціоналістичної концепції було розмежування знання на опосередковане та безпосереднє, тобто інтуїтивне, яке є необхідним моментом у процесі наукового дослідження.
Істина для раціоналіста – дещо абсолютне, повне, незмінне, не піддається ніким змінам та доповненням, дещо, не залежне від часу. Це пряме бачення істини вийшло в ісоторію філософії як вчення про інтелектуальну інтуїцію – вчення про існування істин особливого роду.
Рене Декарт (1596-1650), чиє ім`я тісно переплітається з відкриттями в математиці та природознавсві того часу, є одним з першовідкривачів філософської проблеми інтуїції. У всякому випадку, його визначення інтуїції можна вважати домынуючим в науцы 17 ст. Декарт казав, що від «самого себе» людина бере набагато більший об`єм знань, ніж від інших. При цьому «тільки з самих простих та найбільш доступних речей мають виводитись…істини». Шлях досягнення цих істин не може бути нічим іншим ніж «інтуїція та необхідна дедукція». «Під інтуїцією я розумію не віру в хитке світчення відчуттів та оманливі роздуми оманливої уяви, але поняття ясного та уважного розуму…воно (поняття) не дає ніякого сумніву в тому, що ми роздумуємо». У цьому визначенні інтуїції чітко прослідковується її інтелектуальний характер. інтуїція – вищий прояв єдиного знання, причому знання інтелектуального, бо в акті інтуїції розум людський одночасно мислить та спостерігає. Декарт тісно пов`язує інтуїцію з логічним процесом, вважаючи, що останній просто не може початись без певних висхідних, ясних положень. При цьому не робиться ніякого протиставлення інтуїтивного, та логічного знання. Ці види знання, за Декартом, не виключають, а доповнюють один одного. Разом з тим інтуїтивне пізнання представляє собою найбільш досконалий вид інтелектуального пізнання.
Пізнавальний процес, на його думку, базується на ідеях трьох типів: вроджених, отриманих в результаті чуттєвого досвіду та мислительної діяльності. Вроджені ідеї дозволяють людині тільки отримувати знання, а інтуїція здійснює усвідомлення цього знання та світчить про її істинність. За Декартом, усе вроджене – інтуїтивне, але не все інтуїтивне – вроджене.
Бенедикт Спіноза (163201677) – голандський мислитель-матеріаліст 17 ст. запропонував інший варіант раціоналістичного трактування інтуїції.
Декарт прийшов до висновку, що природу матеріальних об`єктів «набагато легше пізнати, бачачи їх поступове виникнення, ніж розглядаючи їх як … готові». Оскільки усвідомлення цих результатів здійснює інтуїція, то вона є вищим родом пізнання. В цьому точка доторку і зі спінозівською трактовкою інтуїції як вищого («третього») роду пізнання самої сутності речей. інтуїція у Спінози вже не пов`язана з вродженими ідеями. Розум не вичерпується тільки різними формами розсудливого пізнання, а включає в себе і інтуїцію. Остання представляє собою найвищий прояв раціональних здібностей людини, засноване на свободі сприйняття. інтуїція у Спінози – це свого роду пришвидшений умовивід. Інтуїтивний акт, за Спінозою, нерозривно пов`язаний з логічним мисленням. Спіноза розвивав визначення інтуїції , дане Декартом, яке було обумовлене застосуванням аксіоматичного (аксіома - незаперечна істина) методу до дослідження філософських проблем знання.
Готфрід Лейбніц (1646-1716) – основоположник ідеалістичного плюралізму (все існуюче складається з мнжини самостійних, рівнозначних сутностей) – він не виходить, на відміну від Спінози, за рамки раціоналістичної трактовки інтуїції, знову звертає свій погляд на теорію вроджених ідей. На відміну від Декарта Г. Лейбніц вважає, що самоочевидність та ясність ідеї в число ознак інтуїції вже не входять. Під інтуїтивним розуміється пізнання речі в сукупності всіх її ознак. Інтуїція – найвищий рівень пізнання, дозволяє усвідомлювати всі раціональні істини.
Г. Лейбніц пішов далі своїх попередників говорячи, що інтуїція – це результат довготривалої попередньої пізнавальної діяльності.
Вищий критерій істинності, за Г. Лейбніцом, - принцип тотожності. Він є інтуїтивним. «Перше чітке, розбірливе поняття ми можемо пізнати тільки інтуїтивно, в той час як складні поняття – по більшій мірі тільки символічно».
Інакше підходять до розгляду питання про особливості інтуїтивного знання матеріадісти-сенсуалісти 17 ст.
Раціоналісти об`явили джерелом необхідності та всезагальності інтуїцію, що вкладалась в рамки раціоналістичної теорії пізнання.
Номіналізм визначив негативне відношення до інтуїції.