| Назва: | Уява й фантазія. Розвиток уяви |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 7,93 KB |
| Скачувань: | 258 |
Уява й фантазія. Розвиток уяви
Уява - це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик твор¬чої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалеж¬ністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного. «Поєднання уяви з Наступною проек¬цією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідом¬лювану реальність являє собою основу творчого мислення... багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, на¬справді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостережен¬ня» (Г. Сельє). Як приклад Г. Сельє наводить у цьому зв'яз¬ку винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, який виник з випадкового спостереження, що сеча собак з вида¬леною підшлунковою залозою притягує рої мух. ' Крім терміна «уява» часто синонімічне використовується термін «фантазія». Однак існує думка, що за цими словами криється трохи різна психологічна реальність. Так, відомий філософ Л. Голосовкер вважає, що людині й людству влас¬тивий вищий інстинкт - культури й творчості (на відміну від низьких інстинктів - вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію - уяву. Звідси й його назва - імажинативний абсолют. У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вгадує, а тільки грає, її основна діяльність - комбінування. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може зава¬жати уяві в її творчо-пізнавальному процесі.
Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослід¬женню істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод» (Л. Голо¬совкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним по¬чуттям, зокрема, дитини.
Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фан¬тазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює «задуми поета» та «імажинативні світи», сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що схова¬не в предметах та їхніх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.
Отже, йдеться про «силу уяви, яка пізнає», і «силу фан¬тазі, яка стимулює». Зрозуміло, що в розвитку уяви досить принциповим є етап формування «фантазії, яка стимулює», особливо в дитячому, підлітковому віці. Але той факт, що
фантазія й уява життєво важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва, не викликає заперечень.
Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій - від мимо¬вільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невда¬лих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах «гасить» творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не ви¬кликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема ди¬тини, сприяють казки, художня література, хороші фантас¬тичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого опо¬відання, наприклад, «Театр», «Магазин», «Мандрівка за міс¬то». Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку - нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує роз¬виток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.
Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є «робота з уявними предметами». Групі школярів або дорослих пропо¬нується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені «коробку сірни¬ків». Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перек¬ладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.
Уява - це психічний процес, який є надзвичайно важливим для розвитку творчості, творчого мислення. Г. Сельє говорить про уяву як одну з провідних характеристик твор¬чої особистості. Уява, на його думку, пов'язана з незалеж¬ністю мислення і мусить поєднуватися з розумінням важливості уявлюваного. «Поєднання уяви з Наступною проек¬цією значущих аспектів уявлюваної картини на усвідом¬лювану реальність являє собою основу творчого мислення... багато відкриттів, які звичайно вважають випадковими, на¬справді народилися завдяки великій силі уяви, яка миттєво малює різноманітні висновки з випадкового спостережен¬ня» (Г. Сельє). Як приклад Г. Сельє наводить у цьому зв'яз¬ку винахід інсуліну фон Мерінгом і Мінковським, який виник з випадкового спостереження, що сеча собак з вида¬леною підшлунковою залозою притягує рої мух. ' Крім терміна «уява» часто синонімічне використовується термін «фантазія». Однак існує думка, що за цими словами криється трохи різна психологічна реальність. Так, відомий філософ Л. Голосовкер вважає, що людині й людству влас¬тивий вищий інстинкт - культури й творчості (на відміну від низьких інстинктів - вегетативного й сексуального). Цей інстинкт здійснює свою функцію через імажинацію - уяву. Звідси й його назва - імажинативний абсолют. У цьому підході принципово розрізняються фантазія і уява. Вони не збігаються, оскільки фантазія не пізнає, вона не вгадує, а тільки грає, її основна діяльність - комбінування. І саме цим інколи зайвим комбінуванням вона може зава¬жати уяві в її творчо-пізнавальному процесі.
Зазначаючи негативну роль фантазії, яка заважає дослід¬женню істини уявою, слід підкреслити, що розрізнити їхні функції дуже важко, подібно до того, як «у річці важко відділити холодну течію від загального потоку її вод» (Л. Голо¬совкер). Фантазія теж створює, однак насамперед те, чого бути не може. Це казки, міфи, пов'язані з естетичним по¬чуттям, зокрема, дитини.
Одначе наукова, технічна творчість і взагалі професійна творчість пов'язані вже не з фантазією, а з уявою, фан¬тазією стимульованою. Не фантазія, а уява підказує вченим і винахідникам нові образи, інсайти тощо. Стимульована фантазією уява створює «задуми поета» та «імажинативні світи», сила яких не в тому, що вони дублюють дійсність, а в тому, що вони роблять явним і характерним те, що схова¬не в предметах та їхніх взаємовідносинах, вони розкривають дійсність.
Отже, йдеться про «силу уяви, яка пізнає», і «силу фан¬тазі, яка стимулює». Зрозуміло, що в розвитку уяви досить принциповим є етап формування «фантазії, яка стимулює», особливо в дитячому, підлітковому віці. Але той факт, що
фантазія й уява життєво важливі для розвитку креативності, творчості, винахідництва, не викликає заперечень.
Уява і фантазія розвиваються в нормі за звичайними законами розвитку вищих психічних функцій - від мимо¬вільної уяви до довільної, від репродуктивної до творчої. Проте цей процес може порушуватися як унаслідок невда¬лих педагогічних впливів (є, наприклад, версія, згідно з якою шкільне навчання у його стандартних формах «гасить» творчий потенціал дитини), так і завдяки використанню точних психологічних прийомів формування. Так, не ви¬кликає сумніву, що розвиткові творчої уяви, зокрема ди¬тини, сприяють казки, художня література, хороші фантас¬тичні твори, загалом мистецтво, природа. Однак існують і безпосередні прийоми, вправи, виконання яких тренує уяву. Людині можна запропонувати тему для невеличкого опо¬відання, наприклад, «Театр», «Магазин», «Мандрівка за міс¬то». Однак розкрити тему потрібно так, щоб усі події були описані у зворотному порядку - нібито на кінострічці, яка прокручується назад. Така вправа, безумовно, тренує роз¬виток уяви, оскільки для того, щоб повернути події назад, потрібно дуже детально уявити собі їх природний хід.
Одним з ефективних прийомів розвитку уяви є «робота з уявними предметами». Групі школярів або дорослих пропо¬нується уявити, нібито вони завітали на виставку останніх новинок техніки (скажімо, японської). Тут демонструються чудові предмети побуту - вони невидимі, хоча ними можна користуватися. Керівник дістає з кишені «коробку сірни¬ків». Потім він робить кілька виразних рухів, нібито перек¬ладаючи уявну коробку з однієї руки в іншу, відкриваючи й закриваючи її. Потім запалює і гасить неіснуючого сірника, передає уявну коробку комусь з учасників.
