| Назва: | Розвиток самосвідомості і самооцінки |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 11,86 KB |
| Скачувань: | 50 |
Розвиток самосвідомості і самооцінки
Зміст
Початок розвивання самосвідомості.
Дитяча самосвідомість.
Самосвідомість підлітка.
Розвиток свідомості. Окремі прояви самосвідомості (самооцінка, самопізнання, самоспостереження і т.д.)
Онтогенетичний розвиток самопізнання.
Зміст самооцінки.
Розвиток самосвідомості починається на найбільш ран¬ніх етапах онтогенезу з вирізнення дитиною себе із світу предметів та інших людей. Спочатку вона не відрізняє себе від інших, не може вона відрізнити і свої рухи, які робить, від тих, що належать їй же, але здійснює їх дорослий під час догляду за нею. Перші ігри дитини - спочатку з частинами свого тіла (ручками, ніжками), а потім і з предметами зов¬нішнього світу - засвідчують наявність первинної дифе¬ренціації активної та пасивної її ролі в руховій діяльності. У цій діяльності, у маніпулюванні предметами та у взаємовідносинах з дорослими поступово усвідомлюються фізичне «Я» дитини, окремі органи чуття і частини тіла. Досвід сприй¬няття і рухів дає можливість дитині усвідомити власні сен¬сорні та моторні можливості. Через синтез окремих уявлень у неї виникає первинний образ власного тіла, що вияв¬ляється у здатності володіти його частинами і виконувати довільні рухи. Разом із тим відбувається і виокремлення; дитиною себе з простору, в якому вона перебуває.
Суттєвою умовою розвитку самосвідомості є поява в ди¬тини здатності до самостійного пересування у просторі. Цей факт започатковує нові форми взаємин з дорослими, що відкриває нові шляхи і джерела пізнання власних можли¬востей, розширює межі пізнання себе як самостійного суб'єкта.
Особливе значення у розвитку самосвідомості має ви¬никнення й розвиток мовлення, що на якісно новому рівні включає дитину в сферу взаємин з дорослими та іншими дітьми. На основі мнестичної функції мовлення вона за¬пам'ятовує епізоди, події свого життя, поступово акумулює пізнавальний і афективний досвід стосовно самої себе, а розвиток складніших форм мислення дає підстави поступо¬во узагальнювати цей досвід.
Подальший розвиток дитячої самосвідомості пов'язаний з виокремленням спонук до виконуваних дій, регулюванням їх у часі. Спонуки виражаються головним чином у бажаннях дитини. Усвідомлення бажання, віднесення його до самої себе, усвідомлення дії як засобу реалізації цього бажання пов'язані з .формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету й практично реалізувати її. І хоча перші форми мотивації дій дитини ще недосконалі - мотиви дитини на ранніх рівнях онтогенезу ще нестійкі, зазнають імпульсивних впливів, - саме з усвідомлення спонук своїх дій починається виокремлення духовного «Я» малюка.
Третій рік життя - період інтенсивного психічного роз¬витку. Якщо раніше дитина не мислила себе окремо від звичних умов, відчувала себе злитою з оточуючими, називала себе ім'ям, говорила про себе в третій особі, то в трирічному віці це злиття дитини з оточенням несподівано зникає. Особистість вступає у той період, коли потреба в утвердженні та завоюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів. Передусім це протиставлення себе оточуючим, яке здебільшого має негативний характер. Найчастіше дитина не має на меті нічого поганого - вона лише бажає випробувати власну незалежність, відчути власне існування.
Розвиток самосвідомості після трьох років відбувається в на¬прямку дедалі більшого самоствердження особистості дитини, відбувається подальше накопичення пізнавального, афек¬тивного та вольового досвіду, що відбивається на дифе¬ренціації самооцінок і зростанні їхньої адекватності.
У період від 7 до 12 років процес розвитку самосві¬домості відбувається повільно, без помітних стрибків і криз. Накопичуються психічні резерви, що готують перехід само¬свідомості до важливішої її генетичної форми в підлітковому віці. Підлітковий вік - це другий критичний період (після кризи трьох років) у психічному розвитку дитини, суттєвий для генезису самосвідомості.
У 12 років увагу дитини знову починає привертати влас¬на особистість. Однак нова криза розвивається в напряму, немовби протилежному до ранньої. Вона теж починається з протиставлення, але спрямованого не стільки на самих людей, скільки на пов'язані з ними звички, стосунки та їхні прояви у ширшому контексті моральних норм і позицій. Якщо трирічна дитина намагається наслідувати дорослого, то підліток, навпаки, прагне відрізнятися від нього, проти¬ставляти себе йому, бути самостійним. Якщо у трирічної дитини самостійність стверджується у сфері здійснення яки¬хось практичних дій, то в підлітків прагнення до самостій¬ності виражається у виникненні усвідомлення своєї причет¬ності до дорослих, хоча інколи подібне усвідомлення суперечить фактичним можливостям підлітка.
Зміст
Початок розвивання самосвідомості.
Дитяча самосвідомість.
Самосвідомість підлітка.
Розвиток свідомості. Окремі прояви самосвідомості (самооцінка, самопізнання, самоспостереження і т.д.)
Онтогенетичний розвиток самопізнання.
Зміст самооцінки.
Розвиток самосвідомості починається на найбільш ран¬ніх етапах онтогенезу з вирізнення дитиною себе із світу предметів та інших людей. Спочатку вона не відрізняє себе від інших, не може вона відрізнити і свої рухи, які робить, від тих, що належать їй же, але здійснює їх дорослий під час догляду за нею. Перші ігри дитини - спочатку з частинами свого тіла (ручками, ніжками), а потім і з предметами зов¬нішнього світу - засвідчують наявність первинної дифе¬ренціації активної та пасивної її ролі в руховій діяльності. У цій діяльності, у маніпулюванні предметами та у взаємовідносинах з дорослими поступово усвідомлюються фізичне «Я» дитини, окремі органи чуття і частини тіла. Досвід сприй¬няття і рухів дає можливість дитині усвідомити власні сен¬сорні та моторні можливості. Через синтез окремих уявлень у неї виникає первинний образ власного тіла, що вияв¬ляється у здатності володіти його частинами і виконувати довільні рухи. Разом із тим відбувається і виокремлення; дитиною себе з простору, в якому вона перебуває.
Суттєвою умовою розвитку самосвідомості є поява в ди¬тини здатності до самостійного пересування у просторі. Цей факт започатковує нові форми взаємин з дорослими, що відкриває нові шляхи і джерела пізнання власних можли¬востей, розширює межі пізнання себе як самостійного суб'єкта.
Особливе значення у розвитку самосвідомості має ви¬никнення й розвиток мовлення, що на якісно новому рівні включає дитину в сферу взаємин з дорослими та іншими дітьми. На основі мнестичної функції мовлення вона за¬пам'ятовує епізоди, події свого життя, поступово акумулює пізнавальний і афективний досвід стосовно самої себе, а розвиток складніших форм мислення дає підстави поступо¬во узагальнювати цей досвід.
Подальший розвиток дитячої самосвідомості пов'язаний з виокремленням спонук до виконуваних дій, регулюванням їх у часі. Спонуки виражаються головним чином у бажаннях дитини. Усвідомлення бажання, віднесення його до самої себе, усвідомлення дії як засобу реалізації цього бажання пов'язані з .формулюванням дитиною мети свого вчинку, здатністю зберегти цю мету й практично реалізувати її. І хоча перші форми мотивації дій дитини ще недосконалі - мотиви дитини на ранніх рівнях онтогенезу ще нестійкі, зазнають імпульсивних впливів, - саме з усвідомлення спонук своїх дій починається виокремлення духовного «Я» малюка.
Третій рік життя - період інтенсивного психічного роз¬витку. Якщо раніше дитина не мислила себе окремо від звичних умов, відчувала себе злитою з оточуючими, називала себе ім'ям, говорила про себе в третій особі, то в трирічному віці це злиття дитини з оточенням несподівано зникає. Особистість вступає у той період, коли потреба в утвердженні та завоюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів. Передусім це протиставлення себе оточуючим, яке здебільшого має негативний характер. Найчастіше дитина не має на меті нічого поганого - вона лише бажає випробувати власну незалежність, відчути власне існування.
Розвиток самосвідомості після трьох років відбувається в на¬прямку дедалі більшого самоствердження особистості дитини, відбувається подальше накопичення пізнавального, афек¬тивного та вольового досвіду, що відбивається на дифе¬ренціації самооцінок і зростанні їхньої адекватності.
У період від 7 до 12 років процес розвитку самосві¬домості відбувається повільно, без помітних стрибків і криз. Накопичуються психічні резерви, що готують перехід само¬свідомості до важливішої її генетичної форми в підлітковому віці. Підлітковий вік - це другий критичний період (після кризи трьох років) у психічному розвитку дитини, суттєвий для генезису самосвідомості.
У 12 років увагу дитини знову починає привертати влас¬на особистість. Однак нова криза розвивається в напряму, немовби протилежному до ранньої. Вона теж починається з протиставлення, але спрямованого не стільки на самих людей, скільки на пов'язані з ними звички, стосунки та їхні прояви у ширшому контексті моральних норм і позицій. Якщо трирічна дитина намагається наслідувати дорослого, то підліток, навпаки, прагне відрізнятися від нього, проти¬ставляти себе йому, бути самостійним. Якщо у трирічної дитини самостійність стверджується у сфері здійснення яки¬хось практичних дій, то в підлітків прагнення до самостій¬ності виражається у виникненні усвідомлення своєї причет¬ності до дорослих, хоча інколи подібне усвідомлення суперечить фактичним можливостям підлітка.