1 2 3 4 5

Важливим завданням правової держави є охорона основних суспілъних відносин від злочинних посягань. Здійснення цього завдання в першу чергу виражається у визначенні того, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і якому покаранню підлягають особи, що їх вчинили. Отже, караність є складовою частиною кримінально-правових норм, без якої неможливо регулювати і охороняти суспільні відносини. За своєю суттю караність є особливою мірою державного примушування, котра застосовується до осіб, що вчинили злочинні посягання. Покарання як міра державного примушування виступає засобом впливу на поведінку людини, примушує особу до законопослушної поведінки. В цьому і полягає перша важлива ознака покарання — це передусім особлива міра державного примушування, яка є його складовою частиною, що визначає його соціалъний зміст.

Друга ознака покарання закріплена в ст. 3 КК, де чітко записано, що покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину. Отже, застосування покарання є кінцевим етапом кримінальної відповідальності. Це логічний типовий наслідок злочину. Інші методи реагуваиня держави на злочин, передбачені законом, такі як звільнення від покарання на підставі ст. 50 КК, звільнення ввд кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення або громадського впливу (ст. 51 КК), звільнення із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.ст. 10, 11 КК), є винятком з правила. Вони можливі у випадках, передбачених законом, допустимі за наявності достатніх для цього підстав і за злочини, які не являють великої суспільної небезпеки. Тому оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину є хактерною його ознакою.

Третя розпізнавальна ознака покарання також закріплена в ст. 3 КК, де зазначено, що ніхто не може бути визнаним винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду і відповідно до закону. Як видно, положення закону про призначення покарання за вироком суду — обов'язкова вимога закону, характерна його особливість. Причому застосування покарання завжди відбувається від імені держави, що надає покаранню публічного характеру. До виключної компетенції суду належить і звільнення від покарання, крім звільнення за амністією або за актом помилування.

Четверта важлива ознака покарання знайшла своє законодавче закріплення в ст. 22 КК, де говориться, що покарання не тільки є карою за вчинений злочин. Таким чином, в самому законі названо основну ознаку покарання, яка робить його найгострішою мірою державного примушування. Кара є складовою ознакою будь-якого кримінального покарання. Вона визначається строками покарання, наявністю фізичних і моральних страждань та втрат, покладенням обов'язків зазнати ганьби і сорому перед суспільством і різного роду правообмеженнями. В одних покараннях вона виражена більшою мірою, напрнклад, позбавлення життя, позбавлення волі, матеріальні або майнові втрати, в других - переважають обмеження інших прав: займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно. присутні і моральні страждання — ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці якості визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину.

П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходить вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторит такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, який суд виносить від імені держави і де міститься конкретна міра покарання. Таким чином, призначення покарання є правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, що його вчинила, з точки зору кримінального закону і моралі.

Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означае, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить винному особисто, тощо.

1 2 3 4 5