1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Ефективність допиту багато в чому залежить від уваж¬ного вивчення особистості допитуваного: дані біографічного характеру, про професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, інтереси та уподобання, головні психологічні якості, ставлення до зло¬чину, типові форми поведінки тощо. Безпосередньо при допи¬туванні пізнається зовнішність допитуваного, рівень його культури та розвитку, особливості мови, міміки та пантомі¬міки, психологічні стани та реакції, готовність до співообіт-ництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскіль¬ки в процесі допиту відбувається не тільки відбір інформа¬ції, але й психологічний вплив, є сенс одержати також відо¬мості про динаміку зовнішності особи, схильність до навію¬ваності, комунікативність, загальну тривожність та агресив¬ність допитуваного тощо. [9; 85]

Головні методи одержання зазначеної інформації: безпосереднє спостереження при проведенні допиту та виконанні інших слідчих дій;бесіда; аналіз дій допитуваного при скоєнні злочину: метод експертних оцінок, тобто аналіз свідчень про особистість допитуваного, одержаних від осіб, які його знали раніше;психологічний експеримент (спостереження за поведінкою допитуваного в спеціально створених умовах — обстановка допиту, факти і обставини злочину, про які він свідчить, тощо).

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту психолог Л. Б. Філонов пропонує методику контактної взаємодії. Методика передбачає шість стадій такої послідовності:

1) накопичення згоди;

2) пошук спільних або збіжних зацікавлень;

3) вибір принципів та якостей, які пропонуються для спіл¬кування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення загальних правил та взаємодія.

Взагалі. З точки зору психології власне ситуація протидії розслідуванню з боку допитуваної особи перш за все зумовлюється специфічними станами, що зазнають такі особи. Найбільш характерні:

- тривога, страх розплати, наступного покарання. Звідси виникає депресія, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки. Ці стани перешкоджають встановленню психологічного контакту;

- побоювання, що про злочинну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники. Ці стани виникають у випадку, коли для злочинця небайдужі моральні оцінки його оточення. В багатьох випадках такий стан сприятливий для слідства;

- страх втратити волю, звичний образ життя, можливість опинитись серед злочинців. Допитуваний вважає, що відмова від звинувачення та дачі правдивих свідчень може йому допомогти;

- якщо це член злочинної групи,— побоювання помсти з боку інших членів групи, співвіднесення його показань з психологією злочинної групи;

- невизначеність —коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею (невідомо, яку інформацію має слідство, до яких дій вдасться слідчий). Цей стан зручний для застосування психологічних та тактичних прийомів;

- щире каяття та жаль про скоєне. Стан максимально сприятливий для встановлення психологічного контакту;

- «розкутість» — коли в напруженій ситуації допитуваний зовнішньою розкутістю намагається зняти напруженість.

- агресія, ворожість до співробітників дізнання та слід¬ства, свідків, потерпілих, інших осіб. Ця позиція суттєво ут¬руднює контакт.

На основі вказаних станів, як правило, розвивається так звана «захисна домінанта» — вогнище негативного збудження в головному мозку, яке актуалізує будь-яку відмову від спілкування, неприйняття логіки міркувань, істероїдні ре¬акції.

До різновидів дій при захисній домінанті відносяться «до¬кази поведінки», тобто дії, що опосередковано підтверджують причетність до злочину: створення неправдивого алібі; під¬готовка інсценівок; невмотивований та раптовий від'їзд, вте¬ча; спроба спрямувати дізнання та слідство по невірному, шляху; прояв підвищеного інтересу до розслідування; роз¬повсюдження вигаданих чуток про особу злочинця; демон¬стративність поведінки; заперечення фактів, що навіть не ма¬ють відношення до слідства; зізнання в причетності рідним, близьким, випадковим особам; спроби підкупу та умовлянь потерпілих, свідків; підшукування осіб для дачі неправдивих свідчень; прояв поінформованості про деталі злочину; ухи¬лення від явки в міліцію, від контактів із співробітниками органів внутрішніх справ; багаторазові повернення (навіть легендовані) на місце злочину.

У випадках протидії (особливо свідомої) з боку допиту¬ваного доцільно реалізувати деякі специфічні прийоми впли¬ву, а також варіювати умови проведення допиту.

Слідча практика показує, що найбільш ефективним тактичним прийомом при проведенні допиту є, перш за все, переконання. Під час протидії слідству насамперед необхідно спробувати переконати особу , яка протидіє слідству, стати на шлях правди. Тільки якщо переконання не дає позитивних результатів, слід застосовувати прийоми психологічного впливу.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13