| Назва: | Способи подолання протидії слідству при допиті |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 38,07 KB |
| Скачувань: | 25 |
Цей прийом засновано на тому факті, що в стані емоційної напруженості у особистості суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі показань, або дає неправдиві свідчення, а особисті спостереження слідчого вказують на те, що допитуваний перебуває в спокійному зрівноваженому ста¬ні, то буде доцільно шляхом повідомлення йому певної ін¬формації або проведення якоїсь слідчої дії ввести його в стан психічної напруженості, відчуття дискомфорту.
4. Використання ефекту раптовості.
Суть прийому полягає у несподіваності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доказують неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напру¬женості, оскільки раптово подана інформація може мати пе¬реконуючий вплив на розумову, раціональну сферу особис¬тості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання.
5. Прийом «припущення легенди».
Його реалізація полягає в створенні таких штучних умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі здаються допитуваному досить природними, але є легендованими з боку слідства. Наприклад, допитуваний одержує мож¬ливість ознайомитись з «таємною» інформацією, які містить¬ся в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент ви¬гаданої відсутності його у кабінеті, розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують в справі як розшукувані, але не фігурують як докази, «ви¬падкове» залишення віч-на-віч співучасників після одержан¬ня одним з них «вірогідних» повідомлень від слідчого.
6. Прийом «вільної розповіді».
При використанні цього прийому допитуваному надається можливість в оповідній формі детально, без обмежень часу і деталізуючих запитань, викласти всю послідовність подій. Протягом усієї розповіді слідчий аналізує інформацію, відшу¬куючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. В цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, пов¬тори, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису.
7. Послідовність пред'явлення доказів.
Прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитува¬ного. Наприклад, якщо у слідчого є у розпорядженні зна¬ряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при побу¬дові пред'явлення доказів у міру зростання їх впливу на до¬питуваного, наявні докази доцільно наводити у такій послі¬довності: негативна характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя вбивства.
8. Пред'явлення контрдоказів.
Прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом, який заперечує це свідчення. Наприклад, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишення від¬битків пальців. Наступне свідчення про знаходження в пев¬ний час у певному місці спростовується відповідними пові¬домленнями свідків тощо.
9. Поєднання форсованого (прискореного) та уповільне¬ного темпів допиту.
Дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна змі¬на темпу запитань не дозволяє допитуваному скрупульозно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень. При цьому рекомендується малозначущі запитання вимовляти в повільному темпі, а викривальні суттєві факти та обстави¬ни — у різкому прискореному темпі. Цей прийом створює пе¬редумови для підвищення емоційної напруженості. Нав'язуваний темп бесіди при допиті порушує ін¬дивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збуд¬ження у корі великих півкуль, внаслідок чого бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.[9; 41]
З точки зору психології прояви протидії допитуваних можливі при їх обумовленні малоусвідомлюваними станами, до яких належать негати¬візм, упертість, несамостійність та дії по навіюванню.
Негативізм – невмотивована протидія переконуючому впливу слідчого, що проявляється в активній (свідомо не¬правдиві свідчення) та пасивній (відмова відповідати на за¬питання взагалі) формах.
Упертість — це вмотивована протидія, за якої поведінка пояснюється неправдивими, без об'єктивного обгрунтування, доводами, головним чином, самовиправдовувального характеру.
Несамостійність — це відмова від дачі або дача неправ¬дивих свідчень під безпосереднім впливом зацікавлених осіб (прохання, побажання, накази тощо).
Дії по навіюванню протікають при крайньому безвіллі допитуваного, при якому неправдиві свідчення, що даються під впливом зацікавлених осіб, сприймаються як власні, внут¬рішньо засвоєні.
У подібних випадках психологи рекомендують використовувати прийоми впливу:
4. Використання ефекту раптовості.
Суть прийому полягає у несподіваності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доказують неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напру¬женості, оскільки раптово подана інформація може мати пе¬реконуючий вплив на розумову, раціональну сферу особис¬тості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання.
5. Прийом «припущення легенди».
Його реалізація полягає в створенні таких штучних умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі здаються допитуваному досить природними, але є легендованими з боку слідства. Наприклад, допитуваний одержує мож¬ливість ознайомитись з «таємною» інформацією, які містить¬ся в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент ви¬гаданої відсутності його у кабінеті, розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують в справі як розшукувані, але не фігурують як докази, «ви¬падкове» залишення віч-на-віч співучасників після одержан¬ня одним з них «вірогідних» повідомлень від слідчого.
6. Прийом «вільної розповіді».
При використанні цього прийому допитуваному надається можливість в оповідній формі детально, без обмежень часу і деталізуючих запитань, викласти всю послідовність подій. Протягом усієї розповіді слідчий аналізує інформацію, відшу¬куючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. В цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, пов¬тори, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису.
7. Послідовність пред'явлення доказів.
Прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитува¬ного. Наприклад, якщо у слідчого є у розпорядженні зна¬ряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при побу¬дові пред'явлення доказів у міру зростання їх впливу на до¬питуваного, наявні докази доцільно наводити у такій послі¬довності: негативна характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя вбивства.
8. Пред'явлення контрдоказів.
Прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом, який заперечує це свідчення. Наприклад, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишення від¬битків пальців. Наступне свідчення про знаходження в пев¬ний час у певному місці спростовується відповідними пові¬домленнями свідків тощо.
9. Поєднання форсованого (прискореного) та уповільне¬ного темпів допиту.
Дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна змі¬на темпу запитань не дозволяє допитуваному скрупульозно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень. При цьому рекомендується малозначущі запитання вимовляти в повільному темпі, а викривальні суттєві факти та обстави¬ни — у різкому прискореному темпі. Цей прийом створює пе¬редумови для підвищення емоційної напруженості. Нав'язуваний темп бесіди при допиті порушує ін¬дивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збуд¬ження у корі великих півкуль, внаслідок чого бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.[9; 41]
З точки зору психології прояви протидії допитуваних можливі при їх обумовленні малоусвідомлюваними станами, до яких належать негати¬візм, упертість, несамостійність та дії по навіюванню.
Негативізм – невмотивована протидія переконуючому впливу слідчого, що проявляється в активній (свідомо не¬правдиві свідчення) та пасивній (відмова відповідати на за¬питання взагалі) формах.
Упертість — це вмотивована протидія, за якої поведінка пояснюється неправдивими, без об'єктивного обгрунтування, доводами, головним чином, самовиправдовувального характеру.
Несамостійність — це відмова від дачі або дача неправ¬дивих свідчень під безпосереднім впливом зацікавлених осіб (прохання, побажання, накази тощо).
Дії по навіюванню протікають при крайньому безвіллі допитуваного, при якому неправдиві свідчення, що даються під впливом зацікавлених осіб, сприймаються як власні, внут¬рішньо засвоєні.
У подібних випадках психологи рекомендують використовувати прийоми впливу: