| Назва: | Запобіжні заходи в кримінальному процесі |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 66,35 KB |
| Скачувань: | 79 |
На батьків, опікунів та піклувальників, які не забезпечили з’явлення неповнолітнього обвинуваченого за викликом, може бути накладено грошове стягнення в тому ж порядку, який встановлено для поручителів при застосуванні запобіжного заходу у вигляді осо¬бистої поруки.
До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з’явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу.
Питання прозастосування таких заходів вирішується представником органу розслідування або судом в окремій ухвалі.
Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування даного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру і стану здоров’я, кола обов’язків та ставлення до їх виконання, моральних якостей забезпечити реальний нагляд за поведінкою обвинуваченого і його з’явлення за викликом.
Процесуальну характеристику запобіжних заходів, на мою думку, найбільш зручно та доцільно провести за логіко-правовою схемою, запропонованою Л.М. Лобойко:
1) визначення запобіжного заходу;
2) спосіб запобігання;
3) мета застосування;
4) підстави застосування;
5) умови застосування;
6) процесуальний порядок застосування;
7) строк дії;
8) юридична відповідальність за порушення.
Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів
Процесуальна характеристика ЗАТРИМАННЯ.
1. Затримання - це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.
До прийняття Конституції України затримання вважали невід¬кладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим за¬побіжним заходом. Пізніше — в ході "малої судової реформи" — затримання отримало такий "статус" в кримінально-процесуаль¬ному законі — ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені диску¬тують: затримання є запобіжним заходом,чи слід¬чою дією.
Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:
- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;
- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;
- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.
2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).
3. Мета затримання:
1. З’ясувати причетність затриманого до злочину;
2. Вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання називають тим¬часовим запобіжним заходом, оскільки протягом строку затримання вирішується питання про необхідність обрання "постійного" заходу — взяття під варту).
4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:
1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосе¬редньо після його вчинення;
2) якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;
3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;
4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо мала місце хоча б одна з підстав:
— ця особа намагалася втекти;
— вона не має постійного місця проживання;
— не встановлено особи підозрюваного.
5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, меже бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):
1. Роз’яснює особі право мати побачення із захисником з мо¬менту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);
2). Складає протокол затримання, в якому роз’яснює затриманому його права та обов’язки (ч. З ст. 106 КПК);
3. Копію протоколу з переліком прав і обов’язків негайно:
- вручає затриманому;
- направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);
4. Негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.
До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з’явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу.
Питання прозастосування таких заходів вирішується представником органу розслідування або судом в окремій ухвалі.
Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування даного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру і стану здоров’я, кола обов’язків та ставлення до їх виконання, моральних якостей забезпечити реальний нагляд за поведінкою обвинуваченого і його з’явлення за викликом.
Процесуальну характеристику запобіжних заходів, на мою думку, найбільш зручно та доцільно провести за логіко-правовою схемою, запропонованою Л.М. Лобойко:
1) визначення запобіжного заходу;
2) спосіб запобігання;
3) мета застосування;
4) підстави застосування;
5) умови застосування;
6) процесуальний порядок застосування;
7) строк дії;
8) юридична відповідальність за порушення.
Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів
Процесуальна характеристика ЗАТРИМАННЯ.
1. Затримання - це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.
До прийняття Конституції України затримання вважали невід¬кладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим за¬побіжним заходом. Пізніше — в ході "малої судової реформи" — затримання отримало такий "статус" в кримінально-процесуаль¬ному законі — ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені диску¬тують: затримання є запобіжним заходом,чи слід¬чою дією.
Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:
- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;
- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;
- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.
2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).
3. Мета затримання:
1. З’ясувати причетність затриманого до злочину;
2. Вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання називають тим¬часовим запобіжним заходом, оскільки протягом строку затримання вирішується питання про необхідність обрання "постійного" заходу — взяття під варту).
4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:
1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосе¬редньо після його вчинення;
2) якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;
3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;
4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо мала місце хоча б одна з підстав:
— ця особа намагалася втекти;
— вона не має постійного місця проживання;
— не встановлено особи підозрюваного.
5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, меже бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.
6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):
1. Роз’яснює особі право мати побачення із захисником з мо¬менту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);
2). Складає протокол затримання, в якому роз’яснює затриманому його права та обов’язки (ч. З ст. 106 КПК);
3. Копію протоколу з переліком прав і обов’язків негайно:
- вручає затриманому;
- направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);
4. Негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.