| Назва: | Держава і право ЗУНР |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 26,69 KB |
| Скачувань: | 96 |
Держава і право ЗУНР
В С Т У П
Про важливість знання історії говорили ще римські мудреці, вказуючи, що історія є вчителькою життя, дозволяючи новим поколінням уникнути помилок минулих часів.
Однією з таких сторінок історії є висвітлення державно-правових аспектів виникнення і діяльності Західноукраїнської Народної Республіки.
Врахування уроків історії новим поколінням українців призвело до прийняття акту про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та до відродження української державності .
А історія творення цієї незалежності почалась з державотворення Західноукраїнської Народної Республіки . Дана тема впродовж десятиліть набула багато міфів пліток та містила немало вигаданих фактів. Це відбулося в першу чергу під впливом польської та радянської пропаганди та викривлень історичних фактів.
Метою цієї роботи є об’єктивне висвітлення подій того періоду та аналіз державотворчих процесів ЗУНР.
Особливість Західноукраїнської Народної Республіки полягає в тому, що вона зазнала більшого впливу з боку європейського державо- та правотворення ніж решта України. Це було зумовлено штучним відокремленням Західноукраїнських земель від решти етнічної території, що стало проявом монархічних амбіцій того періоду.
Розділ 1. „Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР”
Перша світова війна значно змінила політичну карту Європи. Змін зазнала і Австро-Угорська імперія, до складу якої входили західноукраїнські землі.
Почавшись 1 листопада 1914 року, війна тривала з перемінним успіхом ,так у травні 1916 р. в результаті "Брусиловського наступу" Галичина і Волинь були зайняті російськими військами, але досить швидко влада повер¬нулися до рук австрійців. Такий перебіг подій призвів до повного розорення даних теріторій .Крім того станом на 1916 рік австро-угорський уряд потребував нових резервів для поповнення армії. З цією метою уряд звернувся до поляків, обіцяючи їм відродження польської держави , формальне проголошення якої відбулося 5 листопада 1916 року коли цисар Франц Йосиф I і кайзер Вільгельм створили регінську раду. Ця рада мала покликати до життя польський уряд[1].
Стосовно західної України, то 4 листопада 1916 року імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф дал полякам обіцянку перетворити Галичину у польський автономний край у складі Австро-Угорщини. Цей факт привів до протесту з боку Загальної Української Ради, яка на чолі з Костем Левицьким самоліквідувалася, а управління політикою взяло у свої руки Українське парламентське представництво на чолі з Ю.Романюком та Є.Петрушевичем. Нове керівництво швидко зрозуміло, що австрійська монархія не має сили виграти війну і вирішало переходити до конкретних дій.
Поштовхом стало революційне піднесення в Росії, що призвело до народних виступів у Австро-Угорщині де на численних мітингах, зборах, демонстраціях населення вимагало хліба, миру, землі, політичних свобод. Передбачаючи близький кінець монархії Габсбургів, політичні кола поневолених нею народів посилено готувались захопили владу в свої руки[2] Крім того в жовтні 1917 року посилилися чутки про те, що галицькі землі мали залишитись у складі нової Польщі, як третього і рівноправного партнера Австрії та Угорщини у єдиній державі. Вищевикладений факт викликав занепокоєння у східній Галичині і 19 грудня 1917 року голова Українського парламентського представництва у Відні Євген Петрушевич заявив: „ . землі колишнього Галицько-Волинського королівства є українськими землями, тому не можуть увійти до складу Польської держави проти волі українського народу, бо це буде насиллям над принципом самовизначення народів” Подібну заяву зробив заступник Парламентського представництва Євген Левицький:” .Тепер Східна Галичина .творить неподільну спадщину української нації і тому може або цілісно залишитися в складі Австрії, або . з’єднатись з Українською Народною Республікою .” [3].Остання заява була прямим ультиматумом австрійському уряду і першим кроком до самовизначення.
В С Т У П
Про важливість знання історії говорили ще римські мудреці, вказуючи, що історія є вчителькою життя, дозволяючи новим поколінням уникнути помилок минулих часів.
Однією з таких сторінок історії є висвітлення державно-правових аспектів виникнення і діяльності Західноукраїнської Народної Республіки.
Врахування уроків історії новим поколінням українців призвело до прийняття акту про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та до відродження української державності .
А історія творення цієї незалежності почалась з державотворення Західноукраїнської Народної Республіки . Дана тема впродовж десятиліть набула багато міфів пліток та містила немало вигаданих фактів. Це відбулося в першу чергу під впливом польської та радянської пропаганди та викривлень історичних фактів.
Метою цієї роботи є об’єктивне висвітлення подій того періоду та аналіз державотворчих процесів ЗУНР.
Особливість Західноукраїнської Народної Республіки полягає в тому, що вона зазнала більшого впливу з боку європейського державо- та правотворення ніж решта України. Це було зумовлено штучним відокремленням Західноукраїнських земель від решти етнічної території, що стало проявом монархічних амбіцій того періоду.
Розділ 1. „Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР”
Перша світова війна значно змінила політичну карту Європи. Змін зазнала і Австро-Угорська імперія, до складу якої входили західноукраїнські землі.
Почавшись 1 листопада 1914 року, війна тривала з перемінним успіхом ,так у травні 1916 р. в результаті "Брусиловського наступу" Галичина і Волинь були зайняті російськими військами, але досить швидко влада повер¬нулися до рук австрійців. Такий перебіг подій призвів до повного розорення даних теріторій .Крім того станом на 1916 рік австро-угорський уряд потребував нових резервів для поповнення армії. З цією метою уряд звернувся до поляків, обіцяючи їм відродження польської держави , формальне проголошення якої відбулося 5 листопада 1916 року коли цисар Франц Йосиф I і кайзер Вільгельм створили регінську раду. Ця рада мала покликати до життя польський уряд[1].
Стосовно західної України, то 4 листопада 1916 року імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф дал полякам обіцянку перетворити Галичину у польський автономний край у складі Австро-Угорщини. Цей факт привів до протесту з боку Загальної Української Ради, яка на чолі з Костем Левицьким самоліквідувалася, а управління політикою взяло у свої руки Українське парламентське представництво на чолі з Ю.Романюком та Є.Петрушевичем. Нове керівництво швидко зрозуміло, що австрійська монархія не має сили виграти війну і вирішало переходити до конкретних дій.
Поштовхом стало революційне піднесення в Росії, що призвело до народних виступів у Австро-Угорщині де на численних мітингах, зборах, демонстраціях населення вимагало хліба, миру, землі, політичних свобод. Передбачаючи близький кінець монархії Габсбургів, політичні кола поневолених нею народів посилено готувались захопили владу в свої руки[2] Крім того в жовтні 1917 року посилилися чутки про те, що галицькі землі мали залишитись у складі нової Польщі, як третього і рівноправного партнера Австрії та Угорщини у єдиній державі. Вищевикладений факт викликав занепокоєння у східній Галичині і 19 грудня 1917 року голова Українського парламентського представництва у Відні Євген Петрушевич заявив: „ . землі колишнього Галицько-Волинського королівства є українськими землями, тому не можуть увійти до складу Польської держави проти волі українського народу, бо це буде насиллям над принципом самовизначення народів” Подібну заяву зробив заступник Парламентського представництва Євген Левицький:” .Тепер Східна Галичина .творить неподільну спадщину української нації і тому може або цілісно залишитися в складі Австрії, або . з’єднатись з Українською Народною Республікою .” [3].Остання заява була прямим ультиматумом австрійському уряду і першим кроком до самовизначення.
