| Назва: | Держава і право ЗУНР |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 26,69 KB |
| Скачувань: | 86 |
Усім правоохоронним органам: судам, прокуратурі, нотаріату, адвокатурі належало виготовити відповідні вивіски і таблиці на українській мові, з гербом (тризубом) посередині. Якщо на даній території проживали національні меншини, то написи слід було робити і на їх мовах.
Поряд з організацією органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурор¬ських, була також утворена військова юстиція.
16 листопада 1919 року було видане розпорядження Державного Секретаріату про організацію військового судочинства .
Структура військових судів виглядала так:
1. Найвищий військовий трибунал;
2. Військові обласні суди, які діють на території трьох областей, утворених Державним Секретаріатом військових справ . Головами Львівського, Станиславівського і Тернопільського обласних військових судів автоматично ставали військові комен¬данти цих областей. До складу цих судів входили представники державної жандармерії та коменданти кожного з 4-х військових округів, на які ділилися області.
3. Військові окружні суди. Головами їх були окружні комендан¬ ти.
Також було утворено інститут військової прокуратури,яку очолю¬вав Генеральний військовий прокурор. В областях були вій¬ськові прокурори, в округах діяли судові офіцери.
Разом з утворенням і діяльністю окружних польових судів ще одним розпорядженням Державним Секретаріатом Військових справ від 28 січня 1919 р. були утворені:
1.Польовий суд Головної команди Українських військ 2.Польові суди групи "Північ", групи "Південь", групи "Львів".
Польовий суд Головної команди Українських військ розглядав всі справи щодо офіцерів, справи про шпигунство та „про допомогу неприятелеві на фронті”. Голів і членів цих судів призначав Державний Секретаріат військових справ.
Правовий захист в польових судах здійснювали адвокати і оборонці, але вони допускалися тільки за окремим дозволом Державного Секретаріату військових справ.
Недоліком польових судів було те, що оскарження їх вироків не були передбачалося жодним нормативно-правовим актом нової держави.
Розділ 4 „Військове будівництво”
Для ЗУНР збройні сили відігравали дуже важливу роль, оскільки над державою з самого початку її існування нависла загроза експансії збоку Польщі. Тому, процеси державотворення постійно „гальмувалися” через потреби устаткування і організації армії. Відповідно до таких умов законодавець був змушений регулювати відносини в основному пов’язані саме з військовим станом.
Так вже 1-го листопада 1918 року почались бої за Львів. Тому все більшого значення набирала організація збройних сил української держави.
1 -го і 2-го листопада 1918 року УН Рада видала звернення до усіх вояків-українців колишньої австрійської армії з проханням стати на оборону рідного краю. 3-го листопада аналогічне звернення було видане до офіце¬рів та старшин[13].
Ще 2-го листопада УН Рада звернулася з закликом до усього чоловічого населення краю стати добровільно зі зброєю в руках на захист своєї держави .
Військовими справами у цей час продовжувала керувати Го¬ловна команда українських військ, утворена 1-го листопада УН Радою замість Військового комітету.
4 листопада на допомогу Львову прибули з Чернівців Україн¬ські Січові Стрільці у кількості біля 2 тис. чоловік. На допомогу столиці йшли й загони добровольців з ближчих і дальних повітів краю. Першими прибули добровольці з Золочева, Рави-Руської, Комарно, Тернополя, Снятина, Коломиї .
Однак таке некваліфіковане військо серйозної допомоги у захисті Львова надати не могло, оскільки добровольці були погано озброєні, не навчені військової справи, не дисципліновані.
Разом з тим не тільки вояки, але й чимало старшин виявилися не здатними керувати бойовими діями у специфічних умовах вели¬кого міста. Очевидно, саме тому УН Рада 9 листопада замінила генерального отамана (командуючого) українських військ. Ним став кадровий військовий, полковник Гнат Стефанів.
Необхідність створення регулярної армії ставала оче¬виднішою. 13 листопада Державний Секретаріат військових справ видав важливе розпорядження . Вся територія держави була поділена на три військові області: А —Львів, Б — Тернопіль, В — Станиславів. Кожна з них ділилася на 4 військові округи:
А. Область Львів
Округ Львів (5 повітів)
Округ Перемишль (6 повітів)
Округ Рава Руська (4 повіти)
Округ Самбір (4повіти)
Б. Область Тернопіль
Округ Тернопіль (4 повіти)
Округ Золочів (5 повітів)
Округ Чортків (5 повітів)
Округ Бережани (5 повітів)
В. Область Станиславів
Округ Станиславів (5 повітів)
Округ Стрий (5 повітів)
Округ Коломия (4 повіти)
Округ Чернівці (7 повітів)
Одночасно була також оголошена часткова мобілізація. Всі здатні до вій¬ськової служби чоловіки з демобілізованої австро-угорської армії.
Окружні військові команди спільно з повітовими комісарами приступили до формування збройних сил ЗУНР — Української Галицької Армії (скорочено — УГА).
Поряд з організацією органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурор¬ських, була також утворена військова юстиція.
16 листопада 1919 року було видане розпорядження Державного Секретаріату про організацію військового судочинства .
Структура військових судів виглядала так:
1. Найвищий військовий трибунал;
2. Військові обласні суди, які діють на території трьох областей, утворених Державним Секретаріатом військових справ . Головами Львівського, Станиславівського і Тернопільського обласних військових судів автоматично ставали військові комен¬данти цих областей. До складу цих судів входили представники державної жандармерії та коменданти кожного з 4-х військових округів, на які ділилися області.
3. Військові окружні суди. Головами їх були окружні комендан¬ ти.
Також було утворено інститут військової прокуратури,яку очолю¬вав Генеральний військовий прокурор. В областях були вій¬ськові прокурори, в округах діяли судові офіцери.
Разом з утворенням і діяльністю окружних польових судів ще одним розпорядженням Державним Секретаріатом Військових справ від 28 січня 1919 р. були утворені:
1.Польовий суд Головної команди Українських військ 2.Польові суди групи "Північ", групи "Південь", групи "Львів".
Польовий суд Головної команди Українських військ розглядав всі справи щодо офіцерів, справи про шпигунство та „про допомогу неприятелеві на фронті”. Голів і членів цих судів призначав Державний Секретаріат військових справ.
Правовий захист в польових судах здійснювали адвокати і оборонці, але вони допускалися тільки за окремим дозволом Державного Секретаріату військових справ.
Недоліком польових судів було те, що оскарження їх вироків не були передбачалося жодним нормативно-правовим актом нової держави.
Розділ 4 „Військове будівництво”
Для ЗУНР збройні сили відігравали дуже важливу роль, оскільки над державою з самого початку її існування нависла загроза експансії збоку Польщі. Тому, процеси державотворення постійно „гальмувалися” через потреби устаткування і організації армії. Відповідно до таких умов законодавець був змушений регулювати відносини в основному пов’язані саме з військовим станом.
Так вже 1-го листопада 1918 року почались бої за Львів. Тому все більшого значення набирала організація збройних сил української держави.
1 -го і 2-го листопада 1918 року УН Рада видала звернення до усіх вояків-українців колишньої австрійської армії з проханням стати на оборону рідного краю. 3-го листопада аналогічне звернення було видане до офіце¬рів та старшин[13].
Ще 2-го листопада УН Рада звернулася з закликом до усього чоловічого населення краю стати добровільно зі зброєю в руках на захист своєї держави .
Військовими справами у цей час продовжувала керувати Го¬ловна команда українських військ, утворена 1-го листопада УН Радою замість Військового комітету.
4 листопада на допомогу Львову прибули з Чернівців Україн¬ські Січові Стрільці у кількості біля 2 тис. чоловік. На допомогу столиці йшли й загони добровольців з ближчих і дальних повітів краю. Першими прибули добровольці з Золочева, Рави-Руської, Комарно, Тернополя, Снятина, Коломиї .
Однак таке некваліфіковане військо серйозної допомоги у захисті Львова надати не могло, оскільки добровольці були погано озброєні, не навчені військової справи, не дисципліновані.
Разом з тим не тільки вояки, але й чимало старшин виявилися не здатними керувати бойовими діями у специфічних умовах вели¬кого міста. Очевидно, саме тому УН Рада 9 листопада замінила генерального отамана (командуючого) українських військ. Ним став кадровий військовий, полковник Гнат Стефанів.
Необхідність створення регулярної армії ставала оче¬виднішою. 13 листопада Державний Секретаріат військових справ видав важливе розпорядження . Вся територія держави була поділена на три військові області: А —Львів, Б — Тернопіль, В — Станиславів. Кожна з них ділилася на 4 військові округи:
А. Область Львів
Округ Львів (5 повітів)
Округ Перемишль (6 повітів)
Округ Рава Руська (4 повіти)
Округ Самбір (4повіти)
Б. Область Тернопіль
Округ Тернопіль (4 повіти)
Округ Золочів (5 повітів)
Округ Чортків (5 повітів)
Округ Бережани (5 повітів)
В. Область Станиславів
Округ Станиславів (5 повітів)
Округ Стрий (5 повітів)
Округ Коломия (4 повіти)
Округ Чернівці (7 повітів)
Одночасно була також оголошена часткова мобілізація. Всі здатні до вій¬ськової служби чоловіки з демобілізованої австро-угорської армії.
Окружні військові команди спільно з повітовими комісарами приступили до формування збройних сил ЗУНР — Української Галицької Армії (скорочено — УГА).