| Назва: | Державне управління в умовах адміністративної реформи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,53 KB |
| Скачувань: | 71 |
нова система прийняття рішень у Кабінеті Міністрів дозволила уряду краще контролювати процес прийняття рішень. Зокрема, це стосується проходження всіх рішень через урядові комітети і перетворення Секретаріату КМ з “останньої інстанції” на аналітичну структуру, яка надає коментарі щодо проектів нормативно-правових актів, поданих міністерствами.
Однак загальне підвищення спроможності уряду формулювати та втілювати політику, спрямовану на досягнення стратегічних цілей, було незначним. Це викликано такими двома причинами:
процедурних та структурних змін, здійснених до цього часу, було недостатньо, щоб уряд перейшов від реагуючого до активного характеру роботи;
запровадження нових процедур залишається хаотичним, а кроки, спрямовані на підвищення якості впровадження — незначними. Наприклад, нового Регламенту Кабінету Міністрів часто дотримуються не повністю в частині підготовки документів для прийняття рішень (концепцій).
Незважаючи на серйозні дискусії щодо розподілу повноважень (та ресурсів) між міністерствами, кожне міністерство самостійно відповідає за тлумачення своїх функцій та визначення напрямків своєї діяльності. Як наслідок, на діяльність міністерств далі впливає традиційне розуміння своїх функцій, а не стратегічне бачення. Ця інерція у визначенні функцій перешкоджає досягненню стратегічних цілей уряду.
Нова “фільтрувальна” роль урядових комітетів добре зарекомендувала себе як захисний механізм. Уряд зараз приймає менше суперечливих рішень. Однак хоча уряд тепер рідше приймає рішення, які суперечать його загальним цілям, він все одно не має ефективних механізмів розгляду альтернативних варіантів рішень у стратегічному контексті.
Розподіл функцій
Для уряду вкрай важливо усвідомити, що саме йому потрібно для досягнення своїх цілей, і розподілити обов’язки щодо виконання цих функцій серед міністрів на політичному, а не на бюрократичному рівні. Деякі функції можуть бути тимчасовими, але вимагатимуть політичних та організаційних ресурсів.
Натомість зараз стратегічні пріоритети визначають переважно на рівні експертів, а принципово важливі функції, пов’язані з реформуванням українського суспільства, отримують ту ж пріоритетність, що й традиційні командно-адміністративні функції щоденного управління економікою.
Загалом розподіл функцій має залежати від політичних потреб та пріоритетів, а не від організаційної структури уряду. Якщо міністри справді мають стати політичними лідерами, а не просто керівниками бюрократичного апарату, вони мають бути відповідальними за досягнення політичних цілей уряду, а не за управління своїми міністерствами.
Для вирішення цих проблем уряд може вжити таких заходів:
визначити невелику кількість стратегічних питань, щодо яких уряд хоче досягти помітного прогресу в наступному році та розподілити відповідальність за ці питання – а не за елементи організаційної структури – серед окремих міністрів;
розглянути інші варіанти організації співпраці міністерств. Наприклад, в Чехії міністри мають повноваження використовувати ресурси усіх міністерств, в яких є експертні знання та інтерес у даній сфері. В такій схемі державні службовці, які працюють над цим питанням, звітують безпосередньо міністру, що є відповідальним за питання, навіть якщо цей міністр не очолює міністерство, в якому вони працюють.
Цей підхід може спричинити конфлікти між міністрами за ресурси. Однак відкрите розв’язання таких конфліктів дасть урядові можливість зосередитися на справді важливих питаннях, а не долати всі проблеми все одночасно, як це відбувається зараз.
Процес прийняття рішень
Вдосконалення процесу прийняття рішень залишається ключовим пріоритетом уряду. Варто розглянути такі кроки:
Запровадити вимогу, щоб всі проекти рішень (окрім термінових та тих, що стосуються питань національної безпеки) проходили через відкриті громадські обговорення. Зокрема, важливо забезпечити, щоб ті, на кого вплине рішення, мали можливість проаналізувати його наслідки та висловити свої побажання. Це зменшить ризик того, що рішення не виконуватимуть, і пізніше потрібно буде змінювати політику. За словами урядовців, зараз близько третини рішень Кабінету Міністрів стосуються перегляду попередніх рішень.
Перевагою громадських обговорень є те, що уряд позбудеться неочікуваних наслідків своєї політики. Окрім того, якщо люди, на яких вплинуть результати політики, братимуть участь у її формуванні, вони краще її розумітимуть і виконуватимуть. Хоча це сповільнить процес прийняття рішень, такий крок посилить їх ефективність та стабільність, що підвищить ефективність роботи уряду.
Однак загальне підвищення спроможності уряду формулювати та втілювати політику, спрямовану на досягнення стратегічних цілей, було незначним. Це викликано такими двома причинами:
процедурних та структурних змін, здійснених до цього часу, було недостатньо, щоб уряд перейшов від реагуючого до активного характеру роботи;
запровадження нових процедур залишається хаотичним, а кроки, спрямовані на підвищення якості впровадження — незначними. Наприклад, нового Регламенту Кабінету Міністрів часто дотримуються не повністю в частині підготовки документів для прийняття рішень (концепцій).
Незважаючи на серйозні дискусії щодо розподілу повноважень (та ресурсів) між міністерствами, кожне міністерство самостійно відповідає за тлумачення своїх функцій та визначення напрямків своєї діяльності. Як наслідок, на діяльність міністерств далі впливає традиційне розуміння своїх функцій, а не стратегічне бачення. Ця інерція у визначенні функцій перешкоджає досягненню стратегічних цілей уряду.
Нова “фільтрувальна” роль урядових комітетів добре зарекомендувала себе як захисний механізм. Уряд зараз приймає менше суперечливих рішень. Однак хоча уряд тепер рідше приймає рішення, які суперечать його загальним цілям, він все одно не має ефективних механізмів розгляду альтернативних варіантів рішень у стратегічному контексті.
Розподіл функцій
Для уряду вкрай важливо усвідомити, що саме йому потрібно для досягнення своїх цілей, і розподілити обов’язки щодо виконання цих функцій серед міністрів на політичному, а не на бюрократичному рівні. Деякі функції можуть бути тимчасовими, але вимагатимуть політичних та організаційних ресурсів.
Натомість зараз стратегічні пріоритети визначають переважно на рівні експертів, а принципово важливі функції, пов’язані з реформуванням українського суспільства, отримують ту ж пріоритетність, що й традиційні командно-адміністративні функції щоденного управління економікою.
Загалом розподіл функцій має залежати від політичних потреб та пріоритетів, а не від організаційної структури уряду. Якщо міністри справді мають стати політичними лідерами, а не просто керівниками бюрократичного апарату, вони мають бути відповідальними за досягнення політичних цілей уряду, а не за управління своїми міністерствами.
Для вирішення цих проблем уряд може вжити таких заходів:
визначити невелику кількість стратегічних питань, щодо яких уряд хоче досягти помітного прогресу в наступному році та розподілити відповідальність за ці питання – а не за елементи організаційної структури – серед окремих міністрів;
розглянути інші варіанти організації співпраці міністерств. Наприклад, в Чехії міністри мають повноваження використовувати ресурси усіх міністерств, в яких є експертні знання та інтерес у даній сфері. В такій схемі державні службовці, які працюють над цим питанням, звітують безпосередньо міністру, що є відповідальним за питання, навіть якщо цей міністр не очолює міністерство, в якому вони працюють.
Цей підхід може спричинити конфлікти між міністрами за ресурси. Однак відкрите розв’язання таких конфліктів дасть урядові можливість зосередитися на справді важливих питаннях, а не долати всі проблеми все одночасно, як це відбувається зараз.
Процес прийняття рішень
Вдосконалення процесу прийняття рішень залишається ключовим пріоритетом уряду. Варто розглянути такі кроки:
Запровадити вимогу, щоб всі проекти рішень (окрім термінових та тих, що стосуються питань національної безпеки) проходили через відкриті громадські обговорення. Зокрема, важливо забезпечити, щоб ті, на кого вплине рішення, мали можливість проаналізувати його наслідки та висловити свої побажання. Це зменшить ризик того, що рішення не виконуватимуть, і пізніше потрібно буде змінювати політику. За словами урядовців, зараз близько третини рішень Кабінету Міністрів стосуються перегляду попередніх рішень.
Перевагою громадських обговорень є те, що уряд позбудеться неочікуваних наслідків своєї політики. Окрім того, якщо люди, на яких вплинуть результати політики, братимуть участь у її формуванні, вони краще її розумітимуть і виконуватимуть. Хоча це сповільнить процес прийняття рішень, такий крок посилить їх ефективність та стабільність, що підвищить ефективність роботи уряду.