| Назва: | Державне управління в умовах адміністративної реформи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,53 KB |
| Скачувань: | 71 |
Країни Центральної Європи мали спільні рамки для технічної допомоги — підготовка до вступу до Європейського союзу. Інтеграція до ЄС вимагала всебічної допомоги, яка була спрямована на приведення інституцій цих країн у відповідність з європейськими стандартами. В Україні дуже важко визначити єдиний принцип надання технічної допомоги. Пріоритети донорів базуються на наявній пропозиції, а не на попиті, і визначаються відповідно до політичних критеріїв.
В Центральній Європі проекти технічної допомоги розробляються задля виконання конкретних завдань, пов’язаних з наближенням інституцій до європейських стандартів. В Україні агентства технічної допомоги рідко вважають впровадження головним продуктом проекту. Донори надають готові рекомендації та сподіваються, що уряд сам їх виконає, як тільки в нього з’явиться політична воля.
Проекти технічної допомоги для центральноєвропейських країн передбачали наявність систематичного доступу до інформації та постійної допомоги західних експертів. Проекти в Україні найчастіше є одноразовим навчанням, а доступ до експертів є випадковим.
Немає сумніву, що деякі з цих розбіжностей були наслідком різних соціально-економічних та політичних умов в цих країнах. Проте важливо проаналізувати, наскільки вони є дійсно були необхідними та якою мірою відмінність в підходах до технічної допомоги може затримати процес трансформації в Україні.
Іншим аспектом цього питання є той факт, що часто акцент в порадах робиться на те, що робити (наприклад, яку політику проводити), а не на те, як розробляти та приймати раціональні рішення. Іноземні експерти вважають, що надавати українським урядовцям альтернативні варіанти не має сенсу: вони побоюються, що українці можуть обрати “не той варіант”. Задля того, щоб захистити уряд від прийняття “невірного” рішення, іноземні радники часто відмовляються надавати рекомендацій щодо проблем, які були сформульовані українськими урядовцями. Такий підхід не сприяє успіху процесу трансформації в України та призводить до зменшення ефективності іноземної допомоги. Вищі урядовці часто говорять, що іноземні радники працюють самі на себе.
Іншим умовою успіху є те, щоб рекомендації та навчання стали частиною інституційної пам’яті. Цього можна досягти перш за все завдяки забезпеченню подальшого розповсюдження отриманих рекомендацій та знань у відповідній урядовій установі.
В країнах Центральної Європи наголос програм технічної допомоги було зроблено на запровадженні організаційних стандартів та залученні державних службовців до міжнародних мереж, а в Україні — на наданні готових рекомендацій та програми навчання. Існує велика різниця між організацією навчальних поїздок для урядовців, де їм розповідають, як живе суспільство країни-донора (часто не звертаючи уваги на наявні проблеми), та залученням державних службовців до міжнародних мереж, де вони працюють пліч-о-пліч з експертами, які виконують аналогічні обов’язки. Такі мережі як ОЕСР створюють можливість для налагодження тривалих відносин, навчання на помилках, та визначення рольових моделей.
“Навчання” та “робота в тандемі”— це різні речі. Перше означає можливість отримати нові навички та ідеї, які потім можуть бути передані іншим, а можуть і не бути передані. Друге — можливість стати частиною міжнародної групи державних службовців, обговорити ідеї та пізнати нові шляхи досягнення цілей. Більшість українських урядовців перебувають в повній інтелектуальній ізоляції та не співпрацюють з західними колегами. Тому вони весь час повертаються до звичних відпрацьованих принципів мислення та дій.
Яка ж фактична різниця між “навчанням” та “роботою в тандемі”? Перший підхід передбачає організацію навчальних програм, щоб, скажімо, група з десяти державних службовців змогла відвідати якусь установу країни-донора. Якщо ж проект технічної допомоги передбачає “роботу в тандемі”, то один ключовий урядовець протягом певного періоду часу десять разів зустрівся зі своїм західним колегою, налагодивши тісні стосунки.
Українські урядовці мають бути залучені до інституціалізованих міжнародних мереж державних службовців та радників з державної політики. Безперечно, це завдання є легшим для центральноєвропейських країн, де перспективи вступу до ЄС забезпечують природне інституційне середовище. Україна не має цього середовища, проте залишаються можливості, до яких вона не має доступу.
6.СПИСОК ВКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Виступ Президента України Віктора Ющенка у Верховній Раді перед голосуванням щодо затвердження Юлії Тимошенко на посту Прем'єр-міністра України 4 лютого 2005 р. // http://www.president.gov.ua/activity/322604235.html.
2. Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Моно¬графія / За заг. ред. В.Д.Бакуменка, В.М.Князєва; Кол. авт.: В.Д.Бакуменко (кер. автор. кол.), Л.М.Гогіна, І.В.Козюра, С.О.Кравченко, Ю.Г.Кальниш, Л.Г.Штика. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 172 с.
3. Журавський В.С. Джерело закладено в самій ідеї // Голос України. – 2005. – 1 берез.
В Центральній Європі проекти технічної допомоги розробляються задля виконання конкретних завдань, пов’язаних з наближенням інституцій до європейських стандартів. В Україні агентства технічної допомоги рідко вважають впровадження головним продуктом проекту. Донори надають готові рекомендації та сподіваються, що уряд сам їх виконає, як тільки в нього з’явиться політична воля.
Проекти технічної допомоги для центральноєвропейських країн передбачали наявність систематичного доступу до інформації та постійної допомоги західних експертів. Проекти в Україні найчастіше є одноразовим навчанням, а доступ до експертів є випадковим.
Немає сумніву, що деякі з цих розбіжностей були наслідком різних соціально-економічних та політичних умов в цих країнах. Проте важливо проаналізувати, наскільки вони є дійсно були необхідними та якою мірою відмінність в підходах до технічної допомоги може затримати процес трансформації в Україні.
Іншим аспектом цього питання є той факт, що часто акцент в порадах робиться на те, що робити (наприклад, яку політику проводити), а не на те, як розробляти та приймати раціональні рішення. Іноземні експерти вважають, що надавати українським урядовцям альтернативні варіанти не має сенсу: вони побоюються, що українці можуть обрати “не той варіант”. Задля того, щоб захистити уряд від прийняття “невірного” рішення, іноземні радники часто відмовляються надавати рекомендацій щодо проблем, які були сформульовані українськими урядовцями. Такий підхід не сприяє успіху процесу трансформації в України та призводить до зменшення ефективності іноземної допомоги. Вищі урядовці часто говорять, що іноземні радники працюють самі на себе.
Іншим умовою успіху є те, щоб рекомендації та навчання стали частиною інституційної пам’яті. Цього можна досягти перш за все завдяки забезпеченню подальшого розповсюдження отриманих рекомендацій та знань у відповідній урядовій установі.
В країнах Центральної Європи наголос програм технічної допомоги було зроблено на запровадженні організаційних стандартів та залученні державних службовців до міжнародних мереж, а в Україні — на наданні готових рекомендацій та програми навчання. Існує велика різниця між організацією навчальних поїздок для урядовців, де їм розповідають, як живе суспільство країни-донора (часто не звертаючи уваги на наявні проблеми), та залученням державних службовців до міжнародних мереж, де вони працюють пліч-о-пліч з експертами, які виконують аналогічні обов’язки. Такі мережі як ОЕСР створюють можливість для налагодження тривалих відносин, навчання на помилках, та визначення рольових моделей.
“Навчання” та “робота в тандемі”— це різні речі. Перше означає можливість отримати нові навички та ідеї, які потім можуть бути передані іншим, а можуть і не бути передані. Друге — можливість стати частиною міжнародної групи державних службовців, обговорити ідеї та пізнати нові шляхи досягнення цілей. Більшість українських урядовців перебувають в повній інтелектуальній ізоляції та не співпрацюють з західними колегами. Тому вони весь час повертаються до звичних відпрацьованих принципів мислення та дій.
Яка ж фактична різниця між “навчанням” та “роботою в тандемі”? Перший підхід передбачає організацію навчальних програм, щоб, скажімо, група з десяти державних службовців змогла відвідати якусь установу країни-донора. Якщо ж проект технічної допомоги передбачає “роботу в тандемі”, то один ключовий урядовець протягом певного періоду часу десять разів зустрівся зі своїм західним колегою, налагодивши тісні стосунки.
Українські урядовці мають бути залучені до інституціалізованих міжнародних мереж державних службовців та радників з державної політики. Безперечно, це завдання є легшим для центральноєвропейських країн, де перспективи вступу до ЄС забезпечують природне інституційне середовище. Україна не має цього середовища, проте залишаються можливості, до яких вона не має доступу.
6.СПИСОК ВКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Виступ Президента України Віктора Ющенка у Верховній Раді перед голосуванням щодо затвердження Юлії Тимошенко на посту Прем'єр-міністра України 4 лютого 2005 р. // http://www.president.gov.ua/activity/322604235.html.
2. Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Моно¬графія / За заг. ред. В.Д.Бакуменка, В.М.Князєва; Кол. авт.: В.Д.Бакуменко (кер. автор. кол.), Л.М.Гогіна, І.В.Козюра, С.О.Кравченко, Ю.Г.Кальниш, Л.Г.Штика. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – 172 с.
3. Журавський В.С. Джерело закладено в самій ідеї // Голос України. – 2005. – 1 берез.