1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

За словами Авер’янова, у вітчизняній та зарубіжній літературі не сформувалось сталого та загальновизнаного визначення державного управління. Такуж думку висловис Г. Райт. Державне управління можуть трактувати з точки зору суті, реального змісту діяльності або форм, яких воно набирає і в яких існує. Враховуючи поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, державне управління можна визначити шляхом відмежування законодавчої, виконавчої та судової діяльності держави, наголошуючи тим самим на змісті державного управління.

Голвне ж призначення держави – забезпечення функціонування ы розвитку суспільства з метою досягнення певноъ мети (або наперед визначеноъ сукупності цілей).

Для державного управління об’єктом управління є суспільство, а не форма державної діяльності, спрямована на здійснення завдань та функцій держави, що полягає у виконавчій та розпорядчій роботі органів управління[5].

Державне управління пов’язане з реалізацією цілей і функцій держави. Поряд із цим, враховуючи політичну та юридичну природу державного управління, воно не є суцільно підпорядкованим процесу виконання функцій держави[6].

Цілі та функції як держави, так і державного управління випливають з її конституції. Це співвідноситься з підходами західних вчених, що „управління не може бути визначеним головним чином функціонально”[7]. У цій же праці Ж. Ведель вказує на первинність конституції держави у визначенні цілей та функцій держави.

Управлінський характер і правова природа функцій держави зумовлюють набуття державним управліням таких специфічних ознак[8]:

у процесі його здійснення формуються та реалізуються цілі, завдання, функції, інтереси держави та її суб’єктів, конституційні права, забезпечуються законні інтереси громадян;

функції управління виконуються спеціальними субєкттами, які формуються переважно державою, діють за дорученням держави, наділені необхідними повноваженнями державно-владного характеру;

більшість варіантів управлінських зв’язків опосередковуються нормативними актами;

державне управління – це соціальне, політичне явище, вид суспільної діяльності, пов’язаної із здійсненням державної влади в демократичній країні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову;

державне управління має процесуальний характер, що охоплює процеси ціле визначення, ціле покладання та ціле здійснення. Державне управління має політичний та адміністративний аспекти;

державне управління – це систематично здійснюваний цілеспрямований вплив держави на суспільну систему в цілому або на окремі її ланки, на стан і розвиток суспільних процесів, на свідомість, поведінку та діяльність осби з метою реалізації державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої в інтересах держави;

цілі та функції державного управління адекватні цілям, завданням і функціям держави та становлять відповідні сукупності декомпозованих цілей, завдань і функцій держави, сформованих політичною системою з урахуванням соціально-економічного та політичного стану держави;

цілі державного управління формуються політичною системою та реалізуються механізмом держави;

органи державної влади як суб’єкти державного управління діють у межах компетенції, визначеної для них у відповідних нормативних актах, та наділені необхідними державно-владними повноваженнями;

виконавчо-розпорядчу діяльність з реалізації зазначених цілей в основному здійснюють державний апарат і органи місцевого самоврядування в межах делегованих повноважень; державний апарат формується на підставі законодавчих актів за дорученням держави.

Наведені ознаки дають змогу запропонувати таке визначення категорії „державне управління”: державне управління – цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Тепер можна підвести підсумки по адміністративній реформі.

Повільні темпи реформ в Україні, яка отримує велику кількість рекомендацій донорів, неминуче породжують питання, хто має нести за це відповідальність. Можна звинуватити уряд в тому, що він не дотримується рекомендацій донорів. Можна звинуватити донорів в наданні непотрібної та низькоякісної допомоги. Проте для того, щоб знайти шляхи для прискорення реформ, потрібно проаналізувати наявні проблеми.

Наведені нижчі рамки для аналізу базуються на порівнянні програм міжнародної технічної допомоги для країн Центральної Європи — кандидатів на членство в ЄС — та для України.:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14