| Назва: | Державне управління в умовах адміністративної реформи |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 41,53 KB |
| Скачувань: | 71 |
Дослідження з державного управління в західних країнах свідчать, що висока ефективність організації забезпечується завдяки збалансуванню механізмів контролю, коли формальні і неформальні правила органічно поєднані в тому чи іншому культурному середовищі. Командно-адміністративну систему управління можна охарактеризувати як суміш інтегративного контролю (культура послуху та однакового розуміння ідеології) та попереджувального контролю. Система створила слухняну та відносно надійну адміністративну машину, але проігнорувавши діагностичний та інтерактивний механізми контролю, зумовила загальну неефективність.
В цьому контексті реформу державного управління можна розглядати як пошук балансу. Інтегративний контроль має бути відновлений, а діагностичний та інтерактивний механізми контролю слід створити з нуля. Що це означає в умовах України?
Інтегративний контроль вимагає створення спільного розуміння в державних службовців, які дії є прийнятними, а які – ні, а також підходу до державного управління в перехідний період. Наприклад, потік суперечливих рішень Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента спантеличує державних службовців. Здатність політичних лідерів сформувати послідовне бачення і дотримуватися його у процесі прийняття політичних рішень стало б важливим внеском до запровадження інтегративного контролю.
Діагностичний контроль вимагає системного підходу до визначення стратегічних цілей як для уряду, так і для окремих державних органів. Це не слід плутати з постійною розробкою планів та концепцій, що відбувається зараз. Сьогодні плани існують у вигляді переліків заходів, слабко пов’язаних з цілями уряду або міністерства. Існує нагальна потреба створювати процедури корпоративного та стратегічного планування, які є основою діяльності державних органів на Заході.
І нарешті, інтерактивний контроль вимагає створення процедур, що дозволили б державним службовцям та громадянському суспільству стати учасниками діалогу щодо альтернативних варіантів рішень. Оцінка стану державного управління показала, що там, де такий діалог існує, він вже відіграв важливу позитивну роль.
В)АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОНТЕКСТ РЕФОРМИ
Інституційна реформа – це процес, що вимагає управління, людей та механізмів для поширення нових організаційних методів та практики. Всього цього в Україні не вистачає. Заходи з адміністративної реформи координує перший віце-прем’єр, який відповідає за широке коло економічних питань. Штат працівників, які постійно працюють з питаннями адміністративної реформи, — це невелике управління Секретаріату Кабінету Міністрів. Міністерства та відомства змушені тлумачити та реалізувати адміністративну реформу на власний розсуд.
Ця ситуація створює такі проблеми:
Концентрація та повноваження. Враховуючи те, що механізми колективної роботи в уряді України все ще функціонують погано, ефективне впровадження будь-якої політики вимагає особистої участі когось з членів Кабінету Міністрів. Хоча зараз відповідальність за адміністративну реформу покладено на посадовця високого рівня, це питання не отримує достатньої уваги. Перший віце-прем’єр працює з питанням спорадично і на дуже високому рівні.
Управління процесом змін. Управління процесом змін в органах влади є тією навичкою, яку потрібно спеціально розвивати. Досвід однієї організації можна передавати іншим. З часом слід виростити професійних менеджерів процесу змін, щоб поширити реформи з центральних на інші органи влади. Цього не робиться. Натомість реформаторські спроби є поодинокими та не пов’язаними одна з одною.
Поширення інформації. Здійснюючи реформи в усьому уряді, можна зекономити на масштабі. Посібники для службовців та стандарти діяльності можна розробляти для великої кількості державних органів одночасно, навчальні програми можуть бути спільними, досвід можна поширювати. Нічого з цього зараз не робиться.
Визначення стандартів. Ефективні реформи вимагають створення та контролю за дотриманням стандартів діяльності. Як ми знатимемо, що реформи є успішними, якщо ми не можемо оцінити ефективність організацій? Визначення стандартів вимагає грунтовної роботи групи працівників, що мають спеціальні навички. Зараз ця робота не робиться і професійні уміння не розвиваються.
Існує багато можливих рішень зазначених вище проблем. Потрібно знайти таке рішення, що відповідало б українським організаційним традиціям та практиці. Враховуючи це, створення державного органу, що займатиметься питаннями державного управління (такі існують в багатьох країнах), очоленого одним з міністрів, може бути оптимальною альтернативою.
5)ВИСНОВКИ.
В цьому контексті реформу державного управління можна розглядати як пошук балансу. Інтегративний контроль має бути відновлений, а діагностичний та інтерактивний механізми контролю слід створити з нуля. Що це означає в умовах України?
Інтегративний контроль вимагає створення спільного розуміння в державних службовців, які дії є прийнятними, а які – ні, а також підходу до державного управління в перехідний період. Наприклад, потік суперечливих рішень Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента спантеличує державних службовців. Здатність політичних лідерів сформувати послідовне бачення і дотримуватися його у процесі прийняття політичних рішень стало б важливим внеском до запровадження інтегративного контролю.
Діагностичний контроль вимагає системного підходу до визначення стратегічних цілей як для уряду, так і для окремих державних органів. Це не слід плутати з постійною розробкою планів та концепцій, що відбувається зараз. Сьогодні плани існують у вигляді переліків заходів, слабко пов’язаних з цілями уряду або міністерства. Існує нагальна потреба створювати процедури корпоративного та стратегічного планування, які є основою діяльності державних органів на Заході.
І нарешті, інтерактивний контроль вимагає створення процедур, що дозволили б державним службовцям та громадянському суспільству стати учасниками діалогу щодо альтернативних варіантів рішень. Оцінка стану державного управління показала, що там, де такий діалог існує, він вже відіграв важливу позитивну роль.
В)АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОНТЕКСТ РЕФОРМИ
Інституційна реформа – це процес, що вимагає управління, людей та механізмів для поширення нових організаційних методів та практики. Всього цього в Україні не вистачає. Заходи з адміністративної реформи координує перший віце-прем’єр, який відповідає за широке коло економічних питань. Штат працівників, які постійно працюють з питаннями адміністративної реформи, — це невелике управління Секретаріату Кабінету Міністрів. Міністерства та відомства змушені тлумачити та реалізувати адміністративну реформу на власний розсуд.
Ця ситуація створює такі проблеми:
Концентрація та повноваження. Враховуючи те, що механізми колективної роботи в уряді України все ще функціонують погано, ефективне впровадження будь-якої політики вимагає особистої участі когось з членів Кабінету Міністрів. Хоча зараз відповідальність за адміністративну реформу покладено на посадовця високого рівня, це питання не отримує достатньої уваги. Перший віце-прем’єр працює з питанням спорадично і на дуже високому рівні.
Управління процесом змін. Управління процесом змін в органах влади є тією навичкою, яку потрібно спеціально розвивати. Досвід однієї організації можна передавати іншим. З часом слід виростити професійних менеджерів процесу змін, щоб поширити реформи з центральних на інші органи влади. Цього не робиться. Натомість реформаторські спроби є поодинокими та не пов’язаними одна з одною.
Поширення інформації. Здійснюючи реформи в усьому уряді, можна зекономити на масштабі. Посібники для службовців та стандарти діяльності можна розробляти для великої кількості державних органів одночасно, навчальні програми можуть бути спільними, досвід можна поширювати. Нічого з цього зараз не робиться.
Визначення стандартів. Ефективні реформи вимагають створення та контролю за дотриманням стандартів діяльності. Як ми знатимемо, що реформи є успішними, якщо ми не можемо оцінити ефективність організацій? Визначення стандартів вимагає грунтовної роботи групи працівників, що мають спеціальні навички. Зараз ця робота не робиться і професійні уміння не розвиваються.
Існує багато можливих рішень зазначених вище проблем. Потрібно знайти таке рішення, що відповідало б українським організаційним традиціям та практиці. Враховуючи це, створення державного органу, що займатиметься питаннями державного управління (такі існують в багатьох країнах), очоленого одним з міністрів, може бути оптимальною альтернативою.
5)ВИСНОВКИ.