| Назва: | Основні права людини |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 13,43 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 2969 |
Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина
Ядром, системоутворюючим елементом правового ста¬тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи'.
Права людини — це її соціальна спроможність віль¬но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове¬дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи¬ми актами.
Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич¬на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по¬няття слід звернути увагу на такі його аспекти:
1) права з'являються у людини від моменту наро¬дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс¬нування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю¬диною чи ні;
2) за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо<-вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода¬вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: не¬помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпа¬ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра¬ції функцій соціальної системи;
3) права людини — це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо¬нування сучасного демократичного суспільства немож¬ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич¬ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи¬ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни¬ми, політичними та культурними засобами;
4) права людини носять універсальний характер, не¬подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над¬банням кожної людини. Британська енциклопедія визна¬чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ¬ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».
Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні то¬тожне поняттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. В той же час у юридичній літературі звертається увага на те, що понят¬тя «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи¬кою таких правомочносте»! особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро¬сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере¬дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія¬льності певних структур.
Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму¬люється в системі юридичних обов'язків.
Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер¬жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.
Обов'язок характеризується такими рисами:
1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо¬го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю¬дини;
2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю¬дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен¬тами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва¬тися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;
б) для охорони державної безпеки, громадського по¬рядку, здоров'я чи моральності населення.
Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі¬тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви¬ступів на користь національної, расової чи релігійної не¬нависті.
Ядром, системоутворюючим елементом правового ста¬тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи'.
Права людини — це її соціальна спроможність віль¬но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове¬дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи¬ми актами.
Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич¬на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по¬няття слід звернути увагу на такі його аспекти:
1) права з'являються у людини від моменту наро¬дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс¬нування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю¬диною чи ні;
2) за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо<-вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода¬вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: не¬помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпа¬ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра¬ції функцій соціальної системи;
3) права людини — це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо¬нування сучасного демократичного суспільства немож¬ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич¬ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи¬ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни¬ми, політичними та культурними засобами;
4) права людини носять універсальний характер, не¬подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над¬банням кожної людини. Британська енциклопедія визна¬чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ¬ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».
Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні то¬тожне поняттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. В той же час у юридичній літературі звертається увага на те, що понят¬тя «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи¬кою таких правомочносте»! особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро¬сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере¬дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія¬льності певних структур.
Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму¬люється в системі юридичних обов'язків.
Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер¬жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.
Обов'язок характеризується такими рисами:
1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо¬го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю¬дини;
2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю¬дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен¬тами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва¬тися законом і бути необхідними:
а) для поважання прав і репутації інших осіб;
б) для охорони державної безпеки, громадського по¬рядку, здоров'я чи моральності населення.
Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі¬тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви¬ступів на користь національної, расової чи релігійної не¬нависті.