| Назва: | Світове господарство |
| Тип: | Курсові роботи |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 61,16 KB |
| Скачувань: | 2001 |
У цьому аспекті найбільш загрозливою для України є не просто конкурентоспроможність продукції, підприємств, галузей і національної економіки в цілому, а можливість її системного відриву від групи провідних країн – через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень.
Я вважаю, що для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:
• значні запаси деяких корисних копалин;
• наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);
• високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;
• вигідне транспортно-географічне положення;
• наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;
Поряд з тим можна відзначити і ряд недоліків:
• несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентноспроможність на ринках капіталу;
• несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);
• відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях еконміки- через високий рівень монополізму. [10,69]
Cеред проблем, пов’язаних з процесом економічного реформування і важливих для процесу інвестування, треба виділити такі. По-перше, в Україні досі відчувається відсутність ринкового середовища. По-друге, тривалий час тут функціонував антиринковий за своєю природою виробничо-технологічний простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове регулювання, роблячи його багато в чому неможливим.
Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов’язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.
Мені здається, що для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними приоритетними завданнями, які покликані розв’язати іноземні інвестиції, є:
• структурна реформа економіки;
• технологічне оновлення виробництва;
• виробництво товарів широкого споживання;
• подолання залежності країни від імпорту.
Слід також зазначити, що цілі інвесторів, які з’являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Конкурентноспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Отже, без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ПІІ сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо, але покладатись на них як на чинник економічного розвитку немає ніякого сенсу.
Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв’язку з їх недостатніми обсягами: вони становлять 8,1 % ВВП, що є значно нижчім від рівня 19 – 25 % ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.
Я вважаю, що для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конкурентоспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:
• значні запаси деяких корисних копалин;
• наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);
• високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;
• вигідне транспортно-географічне положення;
• наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;
Поряд з тим можна відзначити і ряд недоліків:
• несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентноспроможність на ринках капіталу;
• несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);
• відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях еконміки- через високий рівень монополізму. [10,69]
Cеред проблем, пов’язаних з процесом економічного реформування і важливих для процесу інвестування, треба виділити такі. По-перше, в Україні досі відчувається відсутність ринкового середовища. По-друге, тривалий час тут функціонував антиринковий за своєю природою виробничо-технологічний простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове регулювання, роблячи його багато в чому неможливим.
Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов’язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.
Мені здається, що для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними приоритетними завданнями, які покликані розв’язати іноземні інвестиції, є:
• структурна реформа економіки;
• технологічне оновлення виробництва;
• виробництво товарів широкого споживання;
• подолання залежності країни від імпорту.
Слід також зазначити, що цілі інвесторів, які з’являються на вітчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Конкурентноспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток вітчизняного виробництва товарів в Україні. Отже, без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ПІІ сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо, але покладатись на них як на чинник економічного розвитку немає ніякого сенсу.
Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв’язку з їх недостатніми обсягами: вони становлять 8,1 % ВВП, що є значно нижчім від рівня 19 – 25 % ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.