| Назва: | ЕКОНОМІЧНА ПРИРОДА КРЕДИТУ ТА ЙОГО РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ВІДТВОРЕННІ |
| Розмiр: | 29,71 KB |
| Надіслав(ла): | Taras |
| Опис: | 34 k |
| Скачувань: | 3060 |
Підводячи підсумки, слід зазначити, що головна роль кредиту у відтворені ВНП полягає в наступному: по - перше, кредит забезпечує неперервність відтворювального процесу; по - друге, виступає фактором його прискорення; регулює пропорційність відтворення складових частин ВНП. Крім того, кредитні відносини, сприяючи впровадженню досягнень НТП у виробництво, забеспечують покращення якісного складу ВНП, і що найголовніше, сприяють досягненню основної мети суспільного відтворення - підвищенню добробуту народу.
4. Особливості кредитної системи в Україні.
Якщо звернутися до сукупності кредитних відносин в цілому, то на їх функціонування здійснює великий вплив система економічних відносин суспільства, і впершу чергу відносини власності, які визначають характер руху кредитних ресурсів в масштабах суспільства. Це виявляється у впливі на організацію акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а через механізм кредитування - на характер руху кредитних ресурсів в конкретній кредитній угоді.
Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин. Але щоб глибше з’ясувати ці зміни, необхідно розглянути, яким же був рух кредитних ресурсів за умов командно-адміністративної системи.
При плановій централізованій економіці кредит трактується як рух позичкового фонду суспільства, єдиним власником якого виступала держава. У зв’язку з тим, що учасники кредитних відносин були головним чином суб’єктами суспiльної власності, державні органи планували і централізовано регулювали в основному адміністративними методами рух позичкового фонду. При цьому майже не враховувались інтереси суб’єктів кредитної угоди, форми руху кредитних ресурсів були досить одноманітними: держава фінансувала банки, банки кредитували підприємcтва. Це призводило до кредитного перенасичення господарств, що виявлялося в незабезпеченні кредиту, в порушенні його поворотності і списуванні боргів. В результаті дотримання принципів кредитування ставало неможливим.
Сьогодні значна частина позичкового фонду все ще залишається власністю держави. В той же час здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це привносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпродрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових умовах вже не повинні бути об’єктами адміністративних методів управління з боку держави. Ще більшою мірою це відноситься до новостворених комерційних банків, акціонерних і приватних підприємств.
Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того, власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності, страхові та інвестиційні компанії, громадяни тощо. Реформа банківскої системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду, оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними ресурсами.
Отже в сучасних умовах рух кредитних ресурсів починає набувати децентралізованого характеру, а управління ними все більшою мірою здійснюється через систему заходів державно-кредитного регулювання економіки.
І нарешті, здійснюється цільова направленість руху позичкового фонду. Раніше, розподіл кредитних ресурсів формально був підпорядкований задачі розвитку економіки в цілях підвищення добробуту народу, а на практиці нерідко суперечив і їй, і економічній доцільності. З розвитком ринку, комерціалізацією діяльності підприємств і кредитних установ державного сектору, як керівний мотив руху кредитних ресурсів починає виступати отримання позичкового відсотку, який є критерієм вільного розподілу кредиту по галузям і суб’єктам господарювання.
4. Особливості кредитної системи в Україні.
Якщо звернутися до сукупності кредитних відносин в цілому, то на їх функціонування здійснює великий вплив система економічних відносин суспільства, і впершу чергу відносини власності, які визначають характер руху кредитних ресурсів в масштабах суспільства. Це виявляється у впливі на організацію акумулювання і перерозподілу тимчасово вільних коштів, а через механізм кредитування - на характер руху кредитних ресурсів в конкретній кредитній угоді.
Сьогодні Україна намагається перейти від планової, командної до соціально орієнтованої ринкової економіки. Здійснюється переорієнтація в кожній сфері економічного життя країни, в тому числі і в кредитній, де істотно змінився характер і напрямки руху кредитних відносин. Але щоб глибше з’ясувати ці зміни, необхідно розглянути, яким же був рух кредитних ресурсів за умов командно-адміністративної системи.
При плановій централізованій економіці кредит трактується як рух позичкового фонду суспільства, єдиним власником якого виступала держава. У зв’язку з тим, що учасники кредитних відносин були головним чином суб’єктами суспiльної власності, державні органи планували і централізовано регулювали в основному адміністративними методами рух позичкового фонду. При цьому майже не враховувались інтереси суб’єктів кредитної угоди, форми руху кредитних ресурсів були досить одноманітними: держава фінансувала банки, банки кредитували підприємcтва. Це призводило до кредитного перенасичення господарств, що виявлялося в незабезпеченні кредиту, в порушенні його поворотності і списуванні боргів. В результаті дотримання принципів кредитування ставало неможливим.
Сьогодні значна частина позичкового фонду все ще залишається власністю держави. В той же час здійснюється перехід від детального планування кредиту до економічних методів регулювання його руху в рамках навіть державної власності. Це привносить елемент стихійності в рух позичкового фонду. Він все більш набуває децентралізованого характеру. Дані зміни зумовлені перш за все розвитком відносин власності, зокрема наділенням державних підприємств більш широкими правами розпорядження власними коштами у зв’язку з переходом до функціонування на засадах самофінансування, а також розвитком повного госпродрозрахунку, державних банків і процесом їх акціонування. Ці учасники кредитних відносин в нових умовах вже не повинні бути об’єктами адміністративних методів управління з боку держави. Ще більшою мірою це відноситься до новостворених комерційних банків, акціонерних і приватних підприємств.
Таким чином власниками позичкового фонду сьогодні є перш за все банк (Національний банк України і комерційні). Крім того, власником цього фонду виступають підприємства різних форм власності, страхові та інвестиційні компанії, громадяни тощо. Реформа банківскої системи обумовила децентралізацію і демонополізацію позичкового фонду, оскільки акціонерний характер формування статутних фондів комерційних банків передбачає значне розширення їх прав по розпорядженню кредитними ресурсами.
Отже в сучасних умовах рух кредитних ресурсів починає набувати децентралізованого характеру, а управління ними все більшою мірою здійснюється через систему заходів державно-кредитного регулювання економіки.
І нарешті, здійснюється цільова направленість руху позичкового фонду. Раніше, розподіл кредитних ресурсів формально був підпорядкований задачі розвитку економіки в цілях підвищення добробуту народу, а на практиці нерідко суперечив і їй, і економічній доцільності. З розвитком ринку, комерціалізацією діяльності підприємств і кредитних установ державного сектору, як керівний мотив руху кредитних ресурсів починає виступати отримання позичкового відсотку, який є критерієм вільного розподілу кредиту по галузям і суб’єктам господарювання.