| Назва: | Українські вчені у фізиці |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 8,4 KB |
| Скачувань: | 87 |
Великий внесок у розвиток світової фізики зробив дирек¬тор і засновник Інституту кри¬сталофізики в Берліні, почес¬ний член Наукового товари¬ства імені Т.Шевченка, Україн¬ського товариства інженерів, почесний член Німецького фотографічного товариства Остап Стасів. Народився він у с.Борщовичі, що біля Льво¬ва. Після успішного закінчен¬ня гімназії в Перемишлі на¬вчався у Львівському універ¬ситеті, потім у Берлінському, а згодом в інституті фізики Гессенського університету. В 1931 р. він став науковим співробітником Геттингенського університету. Опубліку¬вав свою працю, в якій впер¬ше у світі пояснив явище пе¬реміщення центрів забарв¬лення під впливом електрич¬ного поля, чим було започат¬ковано новий напрям у фізиці твердого тіла. Особливо важливе значення має цикл його досліджень механізмів утво¬рення прихованого фотогра¬фічного зображення. В 1947 р. став професором Дрезденського технічного університету, на базі якого заснував інсти¬тут кристалофізики Німецької академії наук. Професор Стасів усе життя мріяв відвіда¬ти Україну і лише один раз це йому вдалося (1969). Але до рідного села його так і не до¬пустили. Побувавши в Києві, він із сумом згадував: «Київ справив на мене гарне вра¬ження. Однак я не думав, що в Києві так мало людей говорять українською мовою. По-моєму, українську мову знай-I деш скоріше на селі, ніж в самому Києві».
Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки - тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики - у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності -експериментальна ядерна фізика.
Багато українських учених - гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зро¬били вагомий внесок у світо¬ву культуру і науку, що є час¬ткою творчого потенціалу ук¬раїнської нації. До таких уче¬них треба віднести Юрія Кістяківського (1900-19821-директора інституту ім. Планка, наукового радника президен¬та США Ейзенхауера, профе¬сора Прінстонського і Гарвар¬дського університетів, спеціа¬ліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізи¬ки і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб; Ми¬хайла Яримовича - керівни¬ка програм з фізики міжпла¬нетного простору і систем космічних польотів: миколу Галоняка - професора елек¬тричної інженери Ілінойського університету США; Володи¬мира Романіва - дослідника напівпровідникової фізики і техніки; Петра Грицака-професора механіки, головного проектувальника теплової си¬стеми супутників «Тельстар»; Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття - виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі; Джорджа Гамова - автора теорії пер¬вісного вибуху (він з'ясував генетичний код ДНК); Рома¬на Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Каню¬ка. Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чи¬мало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади. Але, безперечно, більшість фізиків з українсь¬ким корінням жили і живуть у Росії. Серед них такі світила, як М. Боголюбов - засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що перед¬бачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер - директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович - академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, кван¬тової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми. Петро Капіца -директор інституту фізичних проблем Академії наук, лауре¬ат Нобелівської премії, основні праці з ядерної фізики та фізики і техніки низьких температур, електроніки, відкрив явище надплинності, створив потужні НВЧ-генетори тощо. (На жаль, останні два вчені чомусь не захотіли залишитися українцями.)
Багато українських учених пережили тяжкі дні випробу¬вань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і не¬стерпні тортури з протореною дорогою на Колиму - «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них - відомих, маловідомих і невідо¬мих - закатовано, деякі на віки вічні спочили в ко¬лимській мерзлоті. І нині на¬став благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її ли¬царів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.
Не можна не згадати видатного вченого і патріота України, чиїм ім'ям пишається і світ. Це Олекса Біланюк. Той Біланюк, який ще в 60-х роках насмілився зазіхнути на авторитет А. Ейнштейна та цілих поколінь учених, які вважали безсумнівним існування в природі межі максимальної швидкості. Олекса Біланюк, опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, довів, що існують надсвітлові частинки - тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй. Тим самим він започаткував нову галузь теоретичної фізики. Народився О.Біланюк у 1926 р. на Лемківщині. Електротехніку вивчав у Бельгії, ступінь доктора наук здобув у Мічиганському університеті, а професора фізики - у Квартморському коледжі США. Основний напрямок його наукової діяльності -експериментальна ядерна фізика.
Багато українських учених - гігантів світової фізики, яких буремні вітри ХХст. занесли за межі України, зро¬били вагомий внесок у світо¬ву культуру і науку, що є час¬ткою творчого потенціалу ук¬раїнської нації. До таких уче¬них треба віднести Юрія Кістяківського (1900-19821-директора інституту ім. Планка, наукового радника президен¬та США Ейзенхауера, профе¬сора Прінстонського і Гарвар¬дського університетів, спеціа¬ліста з молекулярної кінетики і спектроскопії, видатного вченого в галузі ядерної фізи¬ки і співавтора водневої, а потім нейтронної бомб; Ми¬хайла Яримовича - керівни¬ка програм з фізики міжпла¬нетного простору і систем космічних польотів: миколу Галоняка - професора елек¬тричної інженери Ілінойського університету США; Володи¬мира Романіва - дослідника напівпровідникової фізики і техніки; Петра Грицака-професора механіки, головного проектувальника теплової си¬стеми супутників «Тельстар»; Ієна Шевчука, який зробив рідкісне відкриття - виявив зоряний спалах у Великій Магеллановій Хмарі; Джорджа Гамова - автора теорії пер¬вісного вибуху (він з'ясував генетичний код ДНК); Рома¬на Яцківа, Юрія Даревича, Марка Горбача, Романа Каню¬ка. Є багато інших провідних учених-фізиків, серед яких чи¬мало лауреатів, академіків, які займали і займають високі посади. Але, безперечно, більшість фізиків з українсь¬ким корінням жили і живуть у Росії. Серед них такі світила, як М. Боголюбов - засновник школи теоретичної фізики, Дмитро Іваненко, що перед¬бачив роль нейтронів у будові ядра, Г.Буккер - директор-інституту ядерної фізики в Новоросійську, Микола Леонтович - академік, працював у галузях електродинаміки, термодинаміки, оптики, кван¬тової механіки, радіофізики тощо. Він розробив інерційну теорію плазми. Петро Капіца -директор інституту фізичних проблем Академії наук, лауре¬ат Нобелівської премії, основні праці з ядерної фізики та фізики і техніки низьких температур, електроніки, відкрив явище надплинності, створив потужні НВЧ-генетори тощо. (На жаль, останні два вчені чомусь не захотіли залишитися українцями.)
Багато українських учених пережили тяжкі дні випробу¬вань: це і погромні статті в пресі, й образливі допити і не¬стерпні тортури з протореною дорогою на Колиму - «эту чудную планету, откуда возврата нету». Тисячі з них - відомих, маловідомих і невідо¬мих - закатовано, деякі на віки вічні спочили в ко¬лимській мерзлоті. І нині на¬став благословенний час для повернення слави і честі вірних синів України, її ли¬царів, що у часи найважчих лихоліть не зрадили своєї землі.