| Назва: | Проблема методу філософії Нового часу |
| Розмiр: | 23,37 KB |
| Надіслав(ла): | Taras |
| Опис: | 24 k |
| Скачувань: | 4575 |
З характиристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується, деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру – заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між істиною і заблудженням.
Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального. “Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і нераціональні засоби і прийоми пізнання.
Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки, особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).
Таким чином, метод (в тій або іншій формі) зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяння. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта при розв’язку конкретної задачі, досягнення результата в даній сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє з економити сили і час, рухатись до цілі найкоротшим шляхом.основна функція метода – регулювання пізнавальної і інших форм діяльності.
Але недопустимо впадати в крайності: 1) недооціювати або відкидати роль метода і методологічних проблем (“методологічний негативізм”); 2) перебільшувати або апсолютизувати значення метода, перетворювати його в “універсальну відмичку” до всього, в простий і доступний інструмент наукового відкриття (“методологічна ейфорія”). В сучасних методологічних концепціях, як правило, стараються недопускати вказаних крайностей, хоча вони і зустрічаються.
Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного метода обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка “співіснує з методом”. В свою чергу, метод розширяється в систему, тобто використовується для подальшого заглиблення і розгалудження знання, його матеріалізації в практиці.
В науковому пізнанні істинним повинен бути не лише його кінцевий результат (сукупність знань), але і ведучі до нього шляхи, тобто метод, що досліджує і стверджує специфіку цього метода. Тому не можна “розводити” предмет і метод. Любий метод виникає із реального життєвого процесу і знову входить в нього. Метод ненав’язується предмету пізнання, а змінюється у відповідності з їх специфікою. Наукове дослідження здійснюється як рух у визначеному матеріалі, вивчення його особливостей, форм розвитку, зв’язку відношень. Одже, істинність метода завжди обумовлена насамперед змістом предмета (об’єкта) дослідження.
Розглядаючи співвідношення понять “метод”, ”предмет”, “теорія”, “суб’єкт-об’єкт”, необхідно звертати увагу на дві обставини. По-перше, метод не є щось безсуб’єктне, що існує окремо без суб’єкта. Останній завжди включається в метод, невідривний від нього. Інакше акжучи, “людина – центр всієї методології”(Фейербах). По-друге, будь-який метод є так або інакше органом, тобто носить інструментальний характер, є системою регуляторів.
Метод існує, розвивається лиш в складній діалектиці суб’єктивного і об’єктивного при визначальній ролі останнього. В цьому змісті кожний метод насамперед об’єктивний, змістовний, фактичний. Разом з тим він одночасно суб’єктивний, але не як сукупність довільних прийомів, правил і процедур, а як продовження і завершення об’єктивності, із якої він виростає.
Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального. “Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і нераціональні засоби і прийоми пізнання.
Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки, особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).
Таким чином, метод (в тій або іншій формі) зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяння. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта при розв’язку конкретної задачі, досягнення результата в даній сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє з економити сили і час, рухатись до цілі найкоротшим шляхом.основна функція метода – регулювання пізнавальної і інших форм діяльності.
Але недопустимо впадати в крайності: 1) недооціювати або відкидати роль метода і методологічних проблем (“методологічний негативізм”); 2) перебільшувати або апсолютизувати значення метода, перетворювати його в “універсальну відмичку” до всього, в простий і доступний інструмент наукового відкриття (“методологічна ейфорія”). В сучасних методологічних концепціях, як правило, стараються недопускати вказаних крайностей, хоча вони і зустрічаються.
Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного метода обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка “співіснує з методом”. В свою чергу, метод розширяється в систему, тобто використовується для подальшого заглиблення і розгалудження знання, його матеріалізації в практиці.
В науковому пізнанні істинним повинен бути не лише його кінцевий результат (сукупність знань), але і ведучі до нього шляхи, тобто метод, що досліджує і стверджує специфіку цього метода. Тому не можна “розводити” предмет і метод. Любий метод виникає із реального життєвого процесу і знову входить в нього. Метод ненав’язується предмету пізнання, а змінюється у відповідності з їх специфікою. Наукове дослідження здійснюється як рух у визначеному матеріалі, вивчення його особливостей, форм розвитку, зв’язку відношень. Одже, істинність метода завжди обумовлена насамперед змістом предмета (об’єкта) дослідження.
Розглядаючи співвідношення понять “метод”, ”предмет”, “теорія”, “суб’єкт-об’єкт”, необхідно звертати увагу на дві обставини. По-перше, метод не є щось безсуб’єктне, що існує окремо без суб’єкта. Останній завжди включається в метод, невідривний від нього. Інакше акжучи, “людина – центр всієї методології”(Фейербах). По-друге, будь-який метод є так або інакше органом, тобто носить інструментальний характер, є системою регуляторів.
Метод існує, розвивається лиш в складній діалектиці суб’єктивного і об’єктивного при визначальній ролі останнього. В цьому змісті кожний метод насамперед об’єктивний, змістовний, фактичний. Разом з тим він одночасно суб’єктивний, але не як сукупність довільних прийомів, правил і процедур, а як продовження і завершення об’єктивності, із якої він виростає.
Новости загрузка новостей...