1 2 3 4

Щодо устрою верховної влади, то він може бути трояким: монархія, аристократія і демократія. До першого виду відносяться держави, в яких верховна влада належить одній людині. До другого - держави, в яких верховна влада належить зібранню, де будь-який громадянин має право голосу. Цей вид держав називається також народоправством. До третього виду відносяться держави, в яких державна влада належить зібранню, де право голосу мають не всі громадяни, а лише відома їх частина. Щодо інших традиційних форм правління, то Гоббс не вважає їх самостійними видами держави. Зміст термінів, як олігархія, тиранія, в тому, що в них вкладене осудження відповідних форм державного устрою. Ті, хто засуджують монархію, називають її тиранією. Ті, хто не задоволені аристократією, називають її олігархією. На тих же підставах люди, незадоволені демократією, характеризують її як анархію, що означає відсутність всякого правління. Але останнє просто неможливо, оскільки недержава не може бути видом держави. Немислиме і змішане правління, бо воно протирічить єдності верховної влади. Вважати за можливе розподіл влади є думкою анархічною.

Вирішення питання щодо того, якій формі держави віддавав перевагу Гоббс, пов’язане з деякими труднощами, оскільки сам Гоббс не давав на це питання однозначної відповіді і не дотримувався послідовно якоїсь однієї точки зору. Хоча Гоббс і віддає перевагу монархії перед іншими формами правління, він бачить в ній лише такий державний устрій, який з найбільшою повнотою відповідає його головному принципу - принципу абслютної влади. Питання про форми, або види, держави він вважає детермінованим цим принципом і допускає можливість як аристократії, так і демократії, з тією необхідною умовою, щоб верховна влада в цих державах була настільки ж потужною, як і в монархії.

Верховна влада залишається тією ж, незалежно від того, кому вона належить, за Гоббсом. Далі казав, що “влада, якщо лише вона достатньо досконала, щоб бути в змозі виказувати захіст підданним, однакова в усіх її формах”. Гоббс бів прибічником не стільки абсолютної монархії, скільки абсолютизму взагалі як такого. Монархія в його очах зручніша за інші типи держави, по-перше, тому, що повніше інших виражає ідею абсолютної влади, і, по-друге, тому, що була більш пригодною для здійснення тієї мети, в ім’я якої і створено державу, а саме встановленню миру і збереганню безпеки народу.

Щоб утворилася загальна система, яка б могла захистити мир і договірне право, потрібно, щоб багато окремих воль об’єдналися в одну загальну волю. Це модливо лише тоді, коли у всіх справах, які схиляються до загальної безпеки, кожний буде підкоряти свою волю волі однієї людини або одного зібрання, і коли ця остання воля буде визнана як воля всіх. Таким чином створюється штучна особа, яку ми називаємо державою.

Її найвища влада є необхідно абсолютною. Властитель зберігає неподільно печаткове право на все те, від чого інші відмовилися. Він може завжди використовувати воєнну владу, що тепер відібрано від інших. Натовп не має тепер ніякого права зброї. Володар же тепер має владу і над думками і вченнями, і може заборонити їх розповсюдження, якщо вони видаються небезпечними для загального миру. Він не повинен терпіти, щоб будь-хто (церква) під страхом вічних покарань забороняв робити те, що він наказував робити під страхом тимчасових покарань, бо подібне роздвоєння зруйнувало б єдність держави. Сам же він не підлягає ніякому покаранню і ніякими законами не зв’язаний. Його воля - воля держави, і держава не може зобов’язати себе перед самою собою.

Найвищий обов’язок властителя полягає у тому, щоб піклуватися про благоустрій народу. Але лише йому одному дозволено розрізняти, чого потребує народний благоустрій . Окремим же особам залишається лише підкорятися. Класична література греків і римлян тому діє шкідливо, що породжує опір і проповідує свободу, яка не сумісна з абсолютною владою.

Формалоно логічне поняття держави або, точніше, суверенітету перед абсолютною волею якого нічого не існує, не залишає ніякого місця самостійності церкви. Церква повністю зливається з державою. Сама держава є церквою, якщо її громадяни - християни. Лише в державі християни об’єднуються в одну особу, лише володар може встановлювати і здійснювати загальні права в справах віри, лише він один може засуджувати і звільняти. На землі не може бути двох окремих влад для одних і тих самих людей. Єдність держави веде за собою єдність церкви і єдність віри.

Прерогативи верховної влади розповсюджувались Гоббсом і на майнові відносини громадян. Держава і лише держава повинна встановлювати ті правила, які вказують кожній людині, якими благами вона може користуватися і які дії вчиняти з метою помноження цих благ. Держава стоїть на варті приватної власності громадян, да і саме існування власності цілком залежить від встановлення верховної влади, бо до цього в природньому стані, коли всі люди мали право на все, ні про яке володіння власністю не моголо бути і мови.

1 2 3 4