1 2 3 4

Якби ми могли уявити, що велика маса людей погоджується дотримуватися справедливості і інших природніх законів за відсутності загальної влади, що тримає їх в страху, то ми на цій же підставі могли б уявити те саме стосовно всього людського роду, і тоді не існувало б, да і не було б неіякої необхідності в громадянському правлінні або державі, бо тоді існував би світ без підкорення.

Але люди не погоджуються. Вони:

• безперервно змагаються між собою, домагаючись почоту і посад; внаслідок цього виникають заздрощі, ненависть, війни;

• людині, самозадоволення якої полягає в порівнянні себе з іншими людьми, може подобатися лише те, що підносить його над іншими;

• серед людей є багато таких, що вважають себе мудрішими і більш здібними у керуванні державними справами, ніж інші, і тому намагаються реформувати і оновлювати державний лад кожний по-своєму, чим вносять в державу розбрат і громадянську війну;

• людям притаманне мистецтво слова, за допомогою якого деякі люди вміють представити іншим людям добро злом, а зло добром і перебільшити або зменшити за своїм бажанням видимі розміри добра і зла, вносячи неспоків в душі людей і бентежачи їх мир;

• людина стає найбільш занепокоєною саме тоді, коли йому найкраще живеться, так як тоді вона любить показувати свою мудрість і контролювати дії тих, хто керують державою.

На закінчення Гоббс зауважує, що взагалі згода людей обумовлена чимось штучним.

Та Гоббс не лише ідеалізував природній стан людства, а, навпаки, підкреслював, що він заважає нормальному розвитку суспільного життя, відволікає сили і здібності людей від творчої діяльності. В природньому стані немає місця трудолюбству, бо нікому не гарантовані плоди його труда і навіть власна безпека. Звичайно, у людей в такому стані відсутній будь-який стимул для заняття землеробством і скотарством, для розвитку ремесел і торгівлі. Не можуть при таких умовах з’явитися науки і мистецтва. В суспільстві, де немає державної організації і управління, панують випадок і безправ’я, і життя людини одиноке, бідне, безпроглядне, тупе і короткочасне.

Ідея суспільного договору, за допомогою якого громадяни прогодошують встановлення державної влади, надаючи їй право управління громадським життям, зосереджуючи в її руках всі сили і засоби, необхідні для підтримання миру і безпеки, була прогресивною ідеєю в умовах того часу. По-перше, ця ідея протистояла концепціям божественного походження держави. По-друге, вона була напрямлена проти теорій держави і права, які захищали і виправдовували прерогативи королівської влади і федеральних державців взагалі. По-третє, ідея суспільного договору, органічно пов’язана з більш загальною теорією природного права, згідно якої люди мають невід’ємні права від народження, прерд усе такі, як право на життя і особисту безпеку, мали ярко виражену демократичну спрямованість.

Тавким чином, об’єднання людей в державу відбувається внаслідок взаємного страху, з метою самоохорони. Люди можуть підкорятися або тому, кого бояться, або тому, від кого чекають захисту проти ворогів. Перший спосіб веде свій початок від сили, що встановлюється людьми. Звідси два роди держав: природня і встановлена. Перша поділяється на батьківську, джерело якої лежить в батьківській владі, і на деспотичну, яка походить від війни.

Держава за Гоббсом - єдина особа, відповідальною за дії якої зробила саму себе шляхом договору між собою величезної кількості людей для того, щоб ця особа могла використовувати силу і засоби всіх їх так, як вважатиме за необхідне для їх миру і загального захисту.

В цьому визначенні слід звернути увагу на три моменти:

1) Держава є єдиною Особою. Це не означає, що на чолі держави повинна стояти обов’язково одна людина. Суверенна влада може належати зібранню людей. Але в обох випадках влада держави єдина і неподільна, вона зводить волю всіх громадян в одну волю;

2) Люди, що створюють державу шляхом взаємної домовленості, не лише санкціонують всі її дії, а й визнають себе відповідальними за ці дії;

3) Верховна влада може використовувати сили і засоби підданих таким чином, як вирішить за необхідне для їх миру та захисту. При цьому верховна влада не несе ніякої відповідальності за свої дії перед підлеглими і не зобов’язана звітувати ці дії перед ними.

Мета держави - головним чином забезпечення безпеки. Кінцевою причиною, метою або намірами людей (які від природи люблять свободу і панування над іншими) при накладанні на себе пут (якими вони зв’язані, як ми бачимо, живучи в державі) є турбота про самозбереження і при цьому про більш сприятливе життя. Інакше кажучи, при встановленні держави люди керуються прагненнями позбавитися лихого стану війни, що є необхідним наслідком природніх страстей людей там, де немає видимої влади, що тримає їх в страху і під загрозою покарання, що змушує їх виконувати домовленості і слідкувати природнім законам (як справедливість, безпристрасність, скромність, милосердя і (взагалі) поведінка відносно інших така, як ми хотіли б, що ставилися до нас).

1 2 3 4