1 2 3 4 5 6 7 8

Філософські картини життя дуже багатоманітні, однак усі вони будуються навколо відношення людина – світ або світ – людина (яке і є предметом філософії). Власне на цьому розрізненні базуються дві лінії у філософському знанні, які можна назвати об’єктивістською і суб’єктивістською.

Об’єктивістські концепції, незалежно від того, чи є вони матеріалістичними, чи ідеалістичними, віддають пріоритет світові, вважаючи, що він об’єктивний, не залежить у своєму існуванні і якостях від бажань суб’єктів і людського способу бачення. Істина для всіх одна: для людей, демонів, богів і будь-яких розумних істот. Об’єктивістські філософські концепції вважають, що ми всі можемо і повинні знаходити спільні позиції з питань про якість дійсності і про своє місце у ній, а ті, хто обстоює особливі позиції – помиляються, впадають в ілюзію. Яскравими прикладами об’єктивізму були філософські системи Гегеля і Маркса. Вчення цього типу дуже цінують роль пізнання у житті людей, оскільки вважають, що раціональне знання безпосередньо пов’язує нас з істиною і показує світ таким, якими він є.

Протилежністю об’єктивізмові є суб’єктивізм, коли світ, спільний для всіх живих суб’єктів, замінюється на багато “світиків”. Я – сам собі Всесвіт, я бачу дійсність виключно з власної точки зору і я безмірно самотній, тому що ніхто не може розділити зі мною мого індивідуального світу. Вся інша дійсність переломлюється через моє унікальне “я”, тому важко сказати, чи є що-небудь об’єктивне. Тут варто згадати слова давньогрецького софіста Протагора: “Людина є міра всіх речей: існуючих – що вони існують, а неіснуючих – що вони не існують”. Все залежить від мене, і світ ніби зростається зі мною, стає моєю проекцією, результатом моєї активності. Кордони між “я” і світом розмиваються при домінуванні особистісного начала. Яскравим прикладом такого суб’єктивізму виступає філософія Жан-Поль Сартра, який вважає, що “людина, не по своїй волі закинута в буття” – цілком вільна. Спільних істин і спільних правил немає. Кожен проходить через життя на свій страх і ризик, роблячи все, що забажає, і відповідає тільки перед самим собою. Підпорядкуватися спільним істинам і поглядам – означає зрадити самого себе.

Це крайня позиція, яка нехтує загальнолюдськими моральними цінностями і нормами, які людина зобов’язана поважати і намагатися дотримуватись їх у своєму житті.

Величезний “простір” між двома крайніми полюсами і є полем філософських пошуків. Однією з найважливіших проблем є питання: що у світі – від нас, а що – від самого світу? Що від суб’єктивності і що від об’єктивності? Що залежить від людини і що не залежить? Як у старій молитві: “Господи, дай мені зрозуміти, що я можу змінити, дай мені зрозуміти, що я змінити не можу, і навчи відрізняти перше від другого”. Філософія вже дві з половиною тисячі років намагається це відрізнити, але її пошуки не завжди успішні.

Філософи, бажаючи зрозуміти світ, одночасно стараються розібратися у тому, чи можливе взагалі його осягнення і як саме воно можливе? Чи можемо ми отримувати істинні об’єктивні знання, чи будь-яка наша зверненість до світу є поглядом через спотворюючі окуляри потреб і пристрастей? Великий філософ XVIII ст. Імануїл Кант висунув ідею про те, що простір і час, через які ми сприймаємо світ, є лише способом нашого людського бачення і який світ “сам по собі”– зовсім невідомо. Це позиція агностицизму (вчення про неможливість осягнення сутності дійсності). Філософи-прагматисти вважають, що головне – отримувати практичні результати, а що там насправді – зовсім не важливо. Однак, більшість філософів не погоджуються з такою відмовою від пізнання. Якщо і не пробитися до реальності “самої по собі”, то, принаймні, слід виробити єдину точку зору на те, яким світ нам уявляється.

У західній філософії в наші дні домінують і сперечаються між собою два основних підходи. Згідно з першим, жодних спільних точок зору на світ і долю людини взагалі бути не може. Кожна людина у тому числі філософ “варяться у власному соці” і не мають виходу до своїх “братів по розуму”.

Проте більш прийнятним видається другий підхід, згідно з яким можливе взаєморозуміння між людьми, а отже, і формування єдиних, загальнозначимих уявлень про те, що таке світ і людина. Як би там не було, філософи завжди спілкуються між собою, а також з іншими людьми і шукають спільну мову, спільні ракурси бачення, незважаючи на те, що “суб’єктивних світів” справді багато і вони інколи досить далекі один від одного.

1 2 3 4 5 6 7 8