1 2 3 4 5 6

Філософська герменевтика значною мірою є продуктом XX ст. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Дільтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання. Можливість трансформації герменевтики у філософію була закладена феноменологією Гуссерля, і його внесок у цей процес є подвійним. З одного боку, саме пізня феноменологія з її критикою об'єктивізму по¬роджує герменевтичну проблему не тільки опосередковано, а й безпосе¬редньо, оскільки вона порушує питання про те, як дільтеєвський метод може бути об'єктивним і в науках про природу. З іншого, пізня фено¬менологія спрямовує свою критику об'єктивізму в об'єктивне русло, а саме до онтології розуміння: ця нова проблематика є темою життєвого світу, тобто зникає стара проблема суб'єкт-об'єктного відношення. Свідомість постає у феноменології як поле значень і смисл слів, тим самим відкривається можливість інтерпретації, а, отже, і герменевтики Такий поворот до герменевтичноі феноменології мав вирішальне зна¬чення для становлення герменевтики як філософської дотритни. Основ¬ним її питанням стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Звідси випливають три основні моменти, які дають змогу зрозуміти герменевтику як філософську течію 1) герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтоло¬гію; 2) спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідо¬мості як самодостатньої і безпередумовної; 3) принцип рефлексії обме¬жується принципом інтерпретації.

Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтоло¬гічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. Він не зводить герме¬невтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмислен¬ням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філо¬софією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то фран¬цузький філософ П.Рікьор — гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рікьор розуміє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первин¬ним, а інший — непрямим, побічним, вторинним, який можна сприй¬няти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, об¬меженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретації.

Філософська герменевтика виконує не лише методологічну функ¬цію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в "метагерменевтиці" німецького філософа Ю Хабермаса (нар. 1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільстві, крім культурної сфери життя, є ще й економічна, соціальна, політич¬на Хабермас робить висновок, що необхідно коригувати герменевти¬ку, і пропонує теорію комунікативної дії. Головним методом комуні¬кації, з його точки зору, є мова. В результаті комунікативної поведін¬ки, вважає Хабермас, складається опосередковане, нормативне середо¬вище, стійкі міжособистісні відносини, стійкі особистісні структури тощо. Теорія комунікативної дії — це один із аспектів соціальної фі¬лософії.

Якщо говорити про герменевтику в цілому як про філософську кон¬цепцію, слід підкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбниці філософської думки: 1) відтворюється ідея цілісності куль¬тури, філософії, суспільства тощо; 2) дається метод аналізу культур¬них явищ; 3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.

Людство як цілісність, включаючи й найбільш розвинуті, благопо¬лучні країни, сьогодні зіткнулось із проблемами і конфліктами, прий¬нятне для усіх вирішення яких поки що ніхто неспроможний запропо¬нувати, — це доля технологічної цивілізації, драма сучасного гуманіз¬му, взаємовідношення суспільства і природи, екологічні проблеми та ін. І не випадково, що саме в XX ст. з'являються нові філософські течії, які намагаються теоретично (а іноді й практично) вирішити деякі з цих проблем. Це насамперед філософи глобальних проблем (А-Печчеі, А-Кінг, Л.Браун, Д.Форрестер та ін.). Основною проблемою, яку висунула і намагається вирішити ця течія, є пошук шляхів об'єднання, щоб світ як сукупність глобальних зв'язків трансформувався у світ як єдине ціле. Філософія глобальних проблем апелює до становлення глобальної свідомості як вирішального суб'єктивного фактора майбутнього світо¬вого розвитку. Глобальна свідомість має здійснити перехід від націо¬нальних амбіцій і геополітичних домагань до цінностей транснаціо¬нальних і гуманістичних.

1 2 3 4 5 6