1 2 3 4 5 6

Аналізуючи структуралізм, можна показати його позитивні моменти і значення його для науки в цілому. Це, по-перше, ретельна розробка механізмів комунікацій; по-друге, опора на багатомірність культурних утворень. Проте структуралізм відмовляється від активності суб'єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знаково-мовну систему. Структуралізм потребує синтезу з іншими науками. Це вдалося реалізувати пост-структуралізму, який спробував подолати недоліки структуралізму.

Постструктуралізм (неоструктуралізм) — це загальна назва ряду підходів у філософії та соціогуманітарному пізнанні, що склалися в основному у Франції Головними його представниками є: Ж. Дерріда (нар. 1930), Ж.Дельоз (нар. 1926), Ж.Бодрійяр (нар 1929), Х.Блум(нар 1930), Ж.-Ф.Ліотар (нар 1924) та ін.

Постструктуралізм не утворює організаційної єдності і не має спіль¬ної програми, тому ознайомимося з ним через концепції деяких вче¬них.

Сьогодні найвідомішим і найпопулярнішим філософом і літерату¬рознавцем Франції є Ж.Дерріда та його вчення про деконструктивізм Дерріда рішуче пориває з філософською традицією. В його працях синтезуються найрізноманітніші тексти — філософські, літературні, лінгвістичні, соціологічні, психологічні. Тексти, що виникають при цьо¬му, є чимось середнім між теорією і вимислом, філософією і літерату¬рою, лінгвістикою і риторикою. Дерріда ставить питання про вичерпність ресурсів розуму в тих формах, у яких вони використовувались про¬відними напрямками класичної і сучасної філософії. Головними об'єк¬тами критичного аналізу в нього стають тексти західноєвропейської метафізики. Умови подолання метафізики Дерріда вбачає в деконструкції особливої стратегії відносно тексту, що включає в себе одночасно і його деструкцію, і його реконструкцію. Розпочавши деконструкцію філософії, Дерріда піддає критиці перш за все самі її основи, підвали¬ни. Він визначає нинішню філософію як метафізику свідомості, суб'єк¬тивності й гуманізму. Головною її вадою, на його думку, є догматизм У своїй деконструкції традиційної філософії Дерріда звертається до психоаналізу З.Фрейда, виявляючи цікавість до несвідомого. Але на відміну від класичного психоаналізу несвідоме у Дерріда — це явище, що не має якогось певного місця, воно одночасно перебуває скрізь і ніде. Несвідоме постійно втручається в діяльність свідомого, виклика¬ючи в ній своєю грою сум'яття і безладдя.

Концепція Ж.Дерріда була зустрінута неоднозначне у філософсько¬му і науковому світі. Багато хто оцінює її позитивно, проте є також і немало опонентів. Цим вона і викликає до себе особливу цікавість.

Неоднозначне сприймається також концепція французького філо¬софа і соціолога Ж.Бодрійяра. Він розробив теорію історичного роз¬витку способу позначення. З його точки зору, ера знаків починається разом із епохою Відродження, коли коди отримують самостійність від референтів. Ця самостійність стає повною в кінці XX ст. Цікавою ви¬дається його концепція соціальної історії витіснення смерті. За нею, і слідом за мертвими із соціального простору послідовно усуваються ди¬куни, божевільні, діти, старі люди, неосвічені, бідняки, збоченці, жін¬ки, інтелектуали. Смерть, на думку Бодрійяра, є "іншим" у системі, яка прагне своєї досконалості. Він виділяє три стадії соціальної історії витіснення смерті: 1) підробка соціального з її метафізикою буття та видимості (від Ренесансу до промислової революції); 2) виробництво соціального з його діалектикою енергії (праці) і законів природи (про¬мислова епоха); 3) симуляція соціального з її кібернетикою невизначе¬ності і коду. На цій останній стадії, вважає Бодрійяр, стає можливим підрив системи.

У системі розгляду постструктуралізму слід також виокремити "філософію становлення" Ж. Дельоза, "теорію поезії" американського дослідника Х.Блума.

В цілому постструктуралізм як філософська течія є суперечливим і складним для сприйняття, проте він загострює питання про шляхи розвитку і долю філософії.

І, нарешті, ще одна філософська течія, яку слід розглянути у зв'язку з проблемою знання, мови, розуміння — це герменевтика. З одного боку, герменевтика — це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. В такому вигляді вона була розроблена в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоч корін¬ням своїм сягає сивої давнини.

З іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філо¬софії, основними представниками якої є Г.-Г.Гадамер (нар. 1900), К.Аппель (нар.1922), П.Рікьор (нар. 1913) та ін. Необхідно розрізняти філософську герменевтику і традиційну, яка орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну від його історико-генетичного пояснення.

1 2 3 4 5 6