| Назва: | Закон єдності та боротьби протилежностей |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 9,7 KB |
| Надіслав(ла): | DIMMych tdvic |
| Скачувань: | 923 |
Закон єдності та боротьби протилежностей
Уявлення про суперечливість розвитку всьо¬го сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, мокрого й сухого, світлого й темного, видимого й невидимого, земного й не¬бесного, скінченого й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба її визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внут¬рішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність.
Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу. Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність про¬тилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей.
Гегелівська діалектика, будучи теорією розвитку "абсолютного духу", проблему суперечностей підняла до рівня всезагальності, гли¬бокого філософського усвідомлення. Сама "абсолютна ідея", "абсолютний дух" для Гегеля є єдністю суперечливих начал — буття і ніщо, які й спричинюють рух, зміну, розвиток "абсолютної ідеї". Супереч¬ність, за Гегелем, є взаємодією, взаємозумовленістю протилежних моментів, сторін, визначень, "принципом будь-якого саморуху".
Гегель розглядав суперечність у динаміці, русі, зміні — як процес, котрий має свої стадії, ступені розвитку. Перший ступінь — тотож¬ність. Однак це конкретна тотожність, тому вона містить у собі і від¬мінність, а відмінність розгортається і знаходить свою реалізацію у ка¬тегоріях різниці, заперечення, протилежності, суперечності. Тотож¬ність і відмінність — моменти єдиного. Але безвідмінність зникає і залишається єдність сторін, що є відмінними, а відмінне вже висту¬пає як протилежність у єдиному. У протилежності позитивне і нега¬тивне зливаються у єдності. Оскільки кожна сторона має іншу і одно¬часно заперечує її, то кожна з них у самій собі містить і позитивне, і негативне. Мова, таким чином, іде про взаємопроникнення супереч¬ностей. Саме тому Гегель надавав великого значення появі у фізиці уявлення про полярність, однак, висловлював жаль з приводу того, що фізики не розуміють діалектики.
Розглядаючи суперечність як всезагальність, філософ разом із тим обмежував її дію, коли мова йшла про прусську монархію, німецьку державу. Гегель не приховував суперечностей, притаманних буржуаз¬ному суспільству. Він твердив, що громадянське (буржуазне) суспіль¬ство є полем боротьби "всіх проти всіх". Однак держава — це система опосередкованостей та всезагальність, в котрій знаходять своє вира¬ження інтереси усіх класів, соціальних груп, всього народу, і в такій державі суперечності примирюються. В результаті "сама протилеж¬ність зводиться до видимості", знімається, а держава, таким чином, позбавляється суперечностей, а, отже, і джерела своєї "життєвості". Попри всі неузгодженості гегелівської теорії, він геніально вгадав діалектику речей у діалектиці понять, дав теоретичне уявлення про суть взаємодії протилежностей як закону логіки, розвитку абсолют¬ного духу, котрий є також і законом розвитку всього сутнього. Закон єдності та боротьби протилежностей відображає дуже важливу, фун¬даментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою.
Уявлення про суперечливість розвитку всьо¬го сутнього виникло ще в давнину (в VI ст. до нашої ери). Фалес Мілетський вважав, наприклад, що навколишній світ складається з різних начал: рухомого й нерухомого, холодного й теплого, мокрого й сухого, світлого й темного, видимого й невидимого, земного й не¬бесного, скінченого й нескінченного. Геракліт, на відміну від Фалеса, вважав, що суперечливі начала притаманні самим речам. На думку Геракліта, все в світі складається з протилежностей, їхня боротьба її визначає сенс будь-якої речі, процесу. Діючи одночасно, ці протилежності утворюють напружений стан, котрим і визначається внут¬рішня гармонія речі. Геракліт пояснює цю тезу відомим прикладом лука. Обидва дугоподібних кінці лука намагаються розігнутися, але тятива стягує їх, і ця їхня взаємна напруженість утворює вищу єдність.
Боротьба протилежностей є загальною, вона становить, за Гераклітом, справжню справедливість і є умовою існування упорядкованого космосу. Гегель високо цінував ідеї Геракліта про боротьбу та єдність про¬тилежних начал. Він підкреслював, що використав усі ці ідеї грецького філософа у ході розробки своєї концепції суперечностей.
Гегелівська діалектика, будучи теорією розвитку "абсолютного духу", проблему суперечностей підняла до рівня всезагальності, гли¬бокого філософського усвідомлення. Сама "абсолютна ідея", "абсолютний дух" для Гегеля є єдністю суперечливих начал — буття і ніщо, які й спричинюють рух, зміну, розвиток "абсолютної ідеї". Супереч¬ність, за Гегелем, є взаємодією, взаємозумовленістю протилежних моментів, сторін, визначень, "принципом будь-якого саморуху".
Гегель розглядав суперечність у динаміці, русі, зміні — як процес, котрий має свої стадії, ступені розвитку. Перший ступінь — тотож¬ність. Однак це конкретна тотожність, тому вона містить у собі і від¬мінність, а відмінність розгортається і знаходить свою реалізацію у ка¬тегоріях різниці, заперечення, протилежності, суперечності. Тотож¬ність і відмінність — моменти єдиного. Але безвідмінність зникає і залишається єдність сторін, що є відмінними, а відмінне вже висту¬пає як протилежність у єдиному. У протилежності позитивне і нега¬тивне зливаються у єдності. Оскільки кожна сторона має іншу і одно¬часно заперечує її, то кожна з них у самій собі містить і позитивне, і негативне. Мова, таким чином, іде про взаємопроникнення супереч¬ностей. Саме тому Гегель надавав великого значення появі у фізиці уявлення про полярність, однак, висловлював жаль з приводу того, що фізики не розуміють діалектики.
Розглядаючи суперечність як всезагальність, філософ разом із тим обмежував її дію, коли мова йшла про прусську монархію, німецьку державу. Гегель не приховував суперечностей, притаманних буржуаз¬ному суспільству. Він твердив, що громадянське (буржуазне) суспіль¬ство є полем боротьби "всіх проти всіх". Однак держава — це система опосередкованостей та всезагальність, в котрій знаходять своє вира¬ження інтереси усіх класів, соціальних груп, всього народу, і в такій державі суперечності примирюються. В результаті "сама протилеж¬ність зводиться до видимості", знімається, а держава, таким чином, позбавляється суперечностей, а, отже, і джерела своєї "життєвості". Попри всі неузгодженості гегелівської теорії, він геніально вгадав діалектику речей у діалектиці понять, дав теоретичне уявлення про суть взаємодії протилежностей як закону логіки, розвитку абсолют¬ного духу, котрий є також і законом розвитку всього сутнього. Закон єдності та боротьби протилежностей відображає дуже важливу, фун¬даментальну особливість об'єктивної дійсності, котра полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси мають суперечливі моменти тенденції, сторони, що борються і взаємодіють між собою.
Новости загрузка новостей...