| Назва: | Технології навчання |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 93,18 KB |
| Скачувань: | 105 |
Система розвиваючого навчання Л.В. Занкова
Виходячи з того, що звичайне початкове навчання, що спирається на традиційну дидактику, не забезпечує належного психічного розвитку дітей, Л.В.Занков поставив задачу побудувати нову дидактичну систему, засновану на взаємозалежних принципах:
навчання на високому рівні труднощів;
ведуча роль теоретичних знань;
високий темп вивчення матеріалу;
усвідомлення школярами процесу навчання;
систематична робота над розвитком всіх учнів.
Ці принципи були конкретизовані в програмах і способах навчання молодших школярів граматиці й орфографії російської мови, читанню, математиці, історії, природознавству, малюванню, музиці. Особлива увага зверталася на створення умов для літературної творчості дітей.
Порівняльні дослідження дозволили Л.В. Занкову зробити висновок про те, що мається фундаментальна перевага школярів експериментальних класів над учнями звичайних класів у загальному розвитку.
Розвиваючий ефект системи Л.В. Занкова свідчить про те, що традиційне початкове утворення, що культивує в дітей основи емпіричної свідомості і мислення, робить це недостатньо зовсім і повно.
Відповідно до поглядів Л.В. Занкова, що розвиває значення має саме навчання: "Процес навчання виступає як причина, а процес розвитку школяра - як наслідок".
Друга група дослідників указувала, що в такому розумінні відсутня ідея про опосредующем ланку між навчанням і розвитком, про їхні складні динамічні залежності, що не дозволяють охопити зв'язок причини і наслідку наперед даною формулою. Крім зовнішньої детермінації з боку навчання процесові розвитку властива внутрішня обумовленість. Залишається відкритим питання: у чому конкретно складається ця обумовленість?
Дидактико-методичні розробки Л.В. Занкова охоплюють тільки початкову школу, однак учитель середньої школи повинний враховувати характер навчальної діяльності і рівень сформованості пізнавальних здібностей на початковому етапі навчання.
Система розвиваючого навчання Д.Б. Эльконина і В.В. Давыдова
Колектив, створений Б.Д. Элькининым, у своїй експериментальній роботі прагнув точно додержуватися істотних моментів гіпотези Л.С. Виготського і на широкому фактичному матеріалі перетворити неї в розгорнуту теорію розвиваючого навчання. Це зажадало розробки декількох допоміжних теорій, що конкретизували і поглибили основні моменти гіпотези Л.С. Виготського.
Насамперед , виявлені основні психологічні новотвори молодшого шкільного віку - це навчальна діяльність і її суб'єкт, абстактно-теоретическое мислення, довільне керування поводженням. Було так само виявлене, що традиційне початкове утворення не забезпечує повноцінного розвитку в молодших школярів цих новотворів, не створює в роботі з дітьми необхідних зон їхнього найближчого розвитку, а тренує і закріплює ті психічні функції, що у своїй основі виникають у дітей ще в дошкільному віці (почуттєве спостереження, емпіричне мислення, утилітарна пам'ять і т.п.). Необхідно було організувати (спочатку в експериментальному порядку) таке навчання молодших школярів, що могло б створювати в них необхідні зони найближчого розвитку, що перетворюються згодом у необхідні новооборазования. Така робота почата наприкінці 1950-х рр. і продовжується цим колективом дотепер . За цей період була розроблена психологічно обґрунтована дидактико-методична система розвиваючого навчання в початковій школі. Ця система одержала широке поширення з початку 1990-х рр. У другій половині 1990-х рр. виникає необхідність розробки дидактико-методичної роботи для середньої школи. Цю роботу сьогодні продовжує Б.Д. Эльконин.
На основі відповідних передумов була так само розроблена допоміжна теорія, що розкриває на сучасному логіко-психологічному рівні зміст основних типів свідомості і мислення й основних видів відповідних їм розумових дій (В.В. Давыдов).
З позиції колективу Д.Б. Эльконина в основі психічного розвитку молодших школярів лежить формування в них навчальної діяльності в процесі засвоєння ними теоретичних знань за допомогою виконання змістовного аналізу, планування, рефлексії (теорія навчальної діяльності і її суб'єкта представлена в роботах В.В. Давыдова, В.В. Репкина, Г.А. Цукерман, Д.Б. Эльконина, Й. Ломпшера й ін.). Здійснення дітьми цієї діяльності визначає розвиток усієї їхньої пізнавальної й особистої сфери. Розвиток суб'єкта цієї діяльності відбувається в самому процесі її становлення, коли дитина поступово перетворюється в що учиться, що змінює й удосконалює самого себе.
Придбання дитиною потреби в навчальній діяльності, що відповідають мотивів сприяє зміцненню бажанню учитися. Оволодіння навчальними діями формує уміння учитися. Саме бажання й уміння учитися характеризує школяра як суб'єкта навчальної діяльності.
Виходячи з того, що звичайне початкове навчання, що спирається на традиційну дидактику, не забезпечує належного психічного розвитку дітей, Л.В.Занков поставив задачу побудувати нову дидактичну систему, засновану на взаємозалежних принципах:
навчання на високому рівні труднощів;
ведуча роль теоретичних знань;
високий темп вивчення матеріалу;
усвідомлення школярами процесу навчання;
систематична робота над розвитком всіх учнів.
Ці принципи були конкретизовані в програмах і способах навчання молодших школярів граматиці й орфографії російської мови, читанню, математиці, історії, природознавству, малюванню, музиці. Особлива увага зверталася на створення умов для літературної творчості дітей.
Порівняльні дослідження дозволили Л.В. Занкову зробити висновок про те, що мається фундаментальна перевага школярів експериментальних класів над учнями звичайних класів у загальному розвитку.
Розвиваючий ефект системи Л.В. Занкова свідчить про те, що традиційне початкове утворення, що культивує в дітей основи емпіричної свідомості і мислення, робить це недостатньо зовсім і повно.
Відповідно до поглядів Л.В. Занкова, що розвиває значення має саме навчання: "Процес навчання виступає як причина, а процес розвитку школяра - як наслідок".
Друга група дослідників указувала, що в такому розумінні відсутня ідея про опосредующем ланку між навчанням і розвитком, про їхні складні динамічні залежності, що не дозволяють охопити зв'язок причини і наслідку наперед даною формулою. Крім зовнішньої детермінації з боку навчання процесові розвитку властива внутрішня обумовленість. Залишається відкритим питання: у чому конкретно складається ця обумовленість?
Дидактико-методичні розробки Л.В. Занкова охоплюють тільки початкову школу, однак учитель середньої школи повинний враховувати характер навчальної діяльності і рівень сформованості пізнавальних здібностей на початковому етапі навчання.
Система розвиваючого навчання Д.Б. Эльконина і В.В. Давыдова
Колектив, створений Б.Д. Элькининым, у своїй експериментальній роботі прагнув точно додержуватися істотних моментів гіпотези Л.С. Виготського і на широкому фактичному матеріалі перетворити неї в розгорнуту теорію розвиваючого навчання. Це зажадало розробки декількох допоміжних теорій, що конкретизували і поглибили основні моменти гіпотези Л.С. Виготського.
Насамперед , виявлені основні психологічні новотвори молодшого шкільного віку - це навчальна діяльність і її суб'єкт, абстактно-теоретическое мислення, довільне керування поводженням. Було так само виявлене, що традиційне початкове утворення не забезпечує повноцінного розвитку в молодших школярів цих новотворів, не створює в роботі з дітьми необхідних зон їхнього найближчого розвитку, а тренує і закріплює ті психічні функції, що у своїй основі виникають у дітей ще в дошкільному віці (почуттєве спостереження, емпіричне мислення, утилітарна пам'ять і т.п.). Необхідно було організувати (спочатку в експериментальному порядку) таке навчання молодших школярів, що могло б створювати в них необхідні зони найближчого розвитку, що перетворюються згодом у необхідні новооборазования. Така робота почата наприкінці 1950-х рр. і продовжується цим колективом дотепер . За цей період була розроблена психологічно обґрунтована дидактико-методична система розвиваючого навчання в початковій школі. Ця система одержала широке поширення з початку 1990-х рр. У другій половині 1990-х рр. виникає необхідність розробки дидактико-методичної роботи для середньої школи. Цю роботу сьогодні продовжує Б.Д. Эльконин.
На основі відповідних передумов була так само розроблена допоміжна теорія, що розкриває на сучасному логіко-психологічному рівні зміст основних типів свідомості і мислення й основних видів відповідних їм розумових дій (В.В. Давыдов).
З позиції колективу Д.Б. Эльконина в основі психічного розвитку молодших школярів лежить формування в них навчальної діяльності в процесі засвоєння ними теоретичних знань за допомогою виконання змістовного аналізу, планування, рефлексії (теорія навчальної діяльності і її суб'єкта представлена в роботах В.В. Давыдова, В.В. Репкина, Г.А. Цукерман, Д.Б. Эльконина, Й. Ломпшера й ін.). Здійснення дітьми цієї діяльності визначає розвиток усієї їхньої пізнавальної й особистої сфери. Розвиток суб'єкта цієї діяльності відбувається в самому процесі її становлення, коли дитина поступово перетворюється в що учиться, що змінює й удосконалює самого себе.
Придбання дитиною потреби в навчальній діяльності, що відповідають мотивів сприяє зміцненню бажанню учитися. Оволодіння навчальними діями формує уміння учитися. Саме бажання й уміння учитися характеризує школяра як суб'єкта навчальної діяльності.