| Назва: | Методологія та методи наукового дослідження |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 114,55 KB |
| Скачувань: | 421 |
3 позицій синергетичного підходу неможливо традицій¬ними детерміністськими методами вивчати розвиток склад¬ноорганізованих систем. Як відомо, нестійкість системи розглядається як перешкода, що потребує обов'язкового подо¬лання. Жорсткі причинно-наслідкові зв'язки поступального розвитку мають лінійний характер. Сучасне визначається минулим, а майбутнє - сьогочасним. Синергетичний же підхід передбачає ймовірне бачення світу, базується на дослідженні нелінійних систем. Образ світу постає як сукупність не¬лінійних процесів. Ідея нелінійності включає багатоварі¬антність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність. 3а допомогою синергетичного підкоду вивчають дисипативні (нестійкі, слабоорганізовані) складні системи. Суть теорії нестабільності (теорії дисипативних структур) полягає в тому, що стан нерівноваги систем спричинює порядок та безпоря¬док, які тісно поєднані між собою. Нерівноважні системи забезпечують можливість виникнення унікальних подій, по¬яву історії Універсуму. Час стає невід’ємною константою ево¬люції, оскільки в нелінійних системах у будь-який момент може виникнути новий тип рішення, який не зводиться до попереднього. Синергетичний підхід демонструє, яким чи¬ном і чому хаос може розглядатися як чинник творення, конструктивний механізм еволюції, як з хаосу власними силами може розвиватися нова організація.
Інструментарій синергетичного підкоду дає змогу визначи¬ти, що:
1) складноорганізованим системам неможливо нав'яза¬ти напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі впливи) процесу самоорганізації;
2) неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;
3) при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії (не¬визначеності ситуації);
4) для складних систем існують декілька альтернатив¬них шляхів розвитку;
5) кожний елемент системи несе інформацію про резуль¬тат майбутньої взаємодії з іншими елементами;
6) складна нелінійна система в процесі розвитку прохо¬дить через критичні точки (точки біфукації), в яких відбу¬вається розгалуження системи через вибір одного з рівно¬значних напрямів її подальшої самоорганізації;
7) управляти розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфукації за допомогою легких поштовхів, сума яких має бути достатньою для появи резонансу - достатньої амплітуди коливань як усередині системи, так і відносно впливів зовнішнього середовища. Тобто, чим меншою є сума впливів на більший об’єкт або процес у момент біфукації складноорганізованої системи, тим більшим є кінцевий си¬нергетичний ефект. "Синергетично" мислячий історик, куль¬туролог, політолог, економіст, таким чином, уже не можуть оцінювати те чи інше рішення через прямолінійне порівнян¬ня попереднього та наступного станів: вони мають порівня¬ти реальний перебіг наступних подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.
Для ефективного використання синергетичного підходу необхідно:
а) виділити та охарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або процес, які потребують синерге¬тичного впливу;
6) дослідити стратегію її розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і шляхи її розвитку;
в) здійснити факторний аналіз можливих шляхів її са¬моорганізації;
г) визначити мету або бажаний результат (у яких кон¬кретно аспектах необхідно змінити стан даної системи);
д) розробити номенклатуру (перелік) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації хаотичної системи, а також так¬тику їх застосування;
е) правильно визначити критичний момент біфукації досліджуваної системи.
Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації соціальних систем, узгодження їхніх рушійних сил - мотиваційних спрямованостей соціальних об’єктів на основі певних духовних та культурних цінностей задля досягнення екологічної рівноваги між соціоантропо¬сферою та біосферою планети, котрі разом утворюють цілісну систему. Комплекс синергетичних категорій про моделі са¬моорганізації у науках про людину й суспільство допомагає по-новому осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології, соціальної психології та етики, розкри¬ваючи при цьому маловідомі причинні залежності. Синергетика як теорія самоорганізації дає ключ до розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості складних систем.
Відносно новим загальнонауковим методом є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти.
В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:
інформація є універсальною, фундаментальною категорією;
практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;
інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;
Інструментарій синергетичного підкоду дає змогу визначи¬ти, що:
1) складноорганізованим системам неможливо нав'яза¬ти напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти (через слабкі впливи) процесу самоорганізації;
2) неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;
3) при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні ентропії (не¬визначеності ситуації);
4) для складних систем існують декілька альтернатив¬них шляхів розвитку;
5) кожний елемент системи несе інформацію про резуль¬тат майбутньої взаємодії з іншими елементами;
6) складна нелінійна система в процесі розвитку прохо¬дить через критичні точки (точки біфукації), в яких відбу¬вається розгалуження системи через вибір одного з рівно¬значних напрямів її подальшої самоорганізації;
7) управляти розвитком складних систем можливо лише в точках їх біфукації за допомогою легких поштовхів, сума яких має бути достатньою для появи резонансу - достатньої амплітуди коливань як усередині системи, так і відносно впливів зовнішнього середовища. Тобто, чим меншою є сума впливів на більший об’єкт або процес у момент біфукації складноорганізованої системи, тим більшим є кінцевий си¬нергетичний ефект. "Синергетично" мислячий історик, куль¬туролог, політолог, економіст, таким чином, уже не можуть оцінювати те чи інше рішення через прямолінійне порівнян¬ня попереднього та наступного станів: вони мають порівня¬ти реальний перебіг наступних подій з імовірним ходом подій при альтернативному ключовому рішенні.
Для ефективного використання синергетичного підходу необхідно:
а) виділити та охарактеризувати (у поняттях формальної логіки) складну систему або процес, які потребують синерге¬тичного впливу;
6) дослідити стратегію її розвитку, описати можливі рівні її свободи, тобто рівноможливі напрями і шляхи її розвитку;
в) здійснити факторний аналіз можливих шляхів її са¬моорганізації;
г) визначити мету або бажаний результат (у яких кон¬кретно аспектах необхідно змінити стан даної системи);
д) розробити номенклатуру (перелік) слабких впливів, що сприятимуть самоорганізації хаотичної системи, а також так¬тику їх застосування;
е) правильно визначити критичний момент біфукації досліджуваної системи.
Продуктивним є застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації соціальних систем, узгодження їхніх рушійних сил - мотиваційних спрямованостей соціальних об’єктів на основі певних духовних та культурних цінностей задля досягнення екологічної рівноваги між соціоантропо¬сферою та біосферою планети, котрі разом утворюють цілісну систему. Комплекс синергетичних категорій про моделі са¬моорганізації у науках про людину й суспільство допомагає по-новому осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології, соціальної психології та етики, розкри¬ваючи при цьому маловідомі причинні залежності. Синергетика як теорія самоорганізації дає ключ до розуміння не лише механізмів нестабільності, а й механізмів стійкості складних систем.
Відносно новим загальнонауковим методом є інформаційний підхід, суть якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого об’єкта, процесу чи явища в природі чи суспільстві перш за все, виявляються найхарактерніші для нього інформаційні аспекти.
В основі інформаційного підходу лежить принцип інформаційності, згідно з яким:
інформація є універсальною, фундаментальною категорією;
практично всі процеси та явища мають інформаційну основу;
інформація є носієм смислу (змісту) всіх процесів, що відбуваються в природі та суспільстві;
Новости загрузка новостей...