| Назва: | Екологічна освіта молодших школярів при вивченні рідної мови |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 28,58 KB |
| Скачувань: | 48 |
“Повчання дітям” – це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап – Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці “Анфологія” започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обгрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов’язаній з використанням природи.
Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600–1683 рр) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці “Про філософію природи” він дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: “По-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно – цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває (2, с.6).
Великий внесок в розвиток “матеріалістичного” виховання, тобто виховання на лоні природи, зробив видатний педагог Ян Ямос Коменський (1592–1670 рр). Через всі його педагогічні твори, в особливості через його головну працю “Велика дидактика” (1623 р.), проходить думка про те, що “правильне виховання у всьому повинне узгоджуватись з природою”. (10, с.324). Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, неодноразово зустрічається в педагогічних системах ХVI-XIX ст., причому кожен з великих теоретиків (Руссо, Песталоцці, Дістерверг та ін.) розуміють цей принцип по різному. Каменський рахував, що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, який діють як у світі рослин і тварин, так і у відносинах з людиною. Він вказує, що “... чіткий порядок школи треба запозичити у природи”. (10, с.324).
В цей час на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681–1736 рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики , арифметики, природознавства. Його буквар “Первое учение строкам” витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів Феофан Прокопович застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). “Науки природи, – писав він,– юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють”.(2, с.6).
Григорій Скоровода (1722–1974 рр.) геніальна особистість: філософ, поет, просвітитель, педагог, представник етико-гуманістичного просвітительства простого народу. В центрі його уваги питання: природа людини, її щастя.
На думку Сковороди, людина може прийти до щастя тільки через само пізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей і інтересу, а не соціальної належності і положення у суспільстві.
Одним із перших документів та науковим орієнтиром у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році “Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості”. Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Песталоцці писав: “Я обіцяє дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці і обробітку за плодовими деревами...”. (2, с.6).
Ідея пришкільного саду в кінці ХVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, “живий куточок” для вивчення дрібних тварин та лабораторій по виготовленню ліків.
На Україні в цей час Яків Козельській (1728–1794 рр.) – просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, поклавши в її основу два об’єкти пізнання: природу і суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки – онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття “наука”.
Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600–1683 рр) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці “Про філософію природи” він дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: “По-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно – цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває (2, с.6).
Великий внесок в розвиток “матеріалістичного” виховання, тобто виховання на лоні природи, зробив видатний педагог Ян Ямос Коменський (1592–1670 рр). Через всі його педагогічні твори, в особливості через його головну працю “Велика дидактика” (1623 р.), проходить думка про те, що “правильне виховання у всьому повинне узгоджуватись з природою”. (10, с.324). Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, неодноразово зустрічається в педагогічних системах ХVI-XIX ст., причому кожен з великих теоретиків (Руссо, Песталоцці, Дістерверг та ін.) розуміють цей принцип по різному. Каменський рахував, що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, який діють як у світі рослин і тварин, так і у відносинах з людиною. Він вказує, що “... чіткий порядок школи треба запозичити у природи”. (10, с.324).
В цей час на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681–1736 рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики , арифметики, природознавства. Його буквар “Первое учение строкам” витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів Феофан Прокопович застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). “Науки природи, – писав він,– юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють”.(2, с.6).
Григорій Скоровода (1722–1974 рр.) геніальна особистість: філософ, поет, просвітитель, педагог, представник етико-гуманістичного просвітительства простого народу. В центрі його уваги питання: природа людини, її щастя.
На думку Сковороди, людина може прийти до щастя тільки через само пізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей і інтересу, а не соціальної належності і положення у суспільстві.
Одним із перших документів та науковим орієнтиром у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році “Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості”. Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Песталоцці писав: “Я обіцяє дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці і обробітку за плодовими деревами...”. (2, с.6).
Ідея пришкільного саду в кінці ХVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, “живий куточок” для вивчення дрібних тварин та лабораторій по виготовленню ліків.
На Україні в цей час Яків Козельській (1728–1794 рр.) – просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, поклавши в її основу два об’єкти пізнання: природу і суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки – онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття “наука”.