1 2

У 1919 р. було організовано Міжнародний Астрономічний Союз - вищий законодавчий орган астрономів. Насамперед він упорядкував карти зоряного неба. Розглянувши всі коли-небудь, що існували пропозиції, він виключив з числа сузір'їв зовсім випадкові і невдалі, раз і назавжди затвердивши остаточний список сузір'їв (під ними стали розуміти не помітні групи зірок, а ділянки неба, до яких відносять всі зорі, яскраві й слабкі, що належать цим ділянкам). Багато назв сузір'їв були спрощені. Замість Телескопа Гершеля, наприклад, залишився на небі просто Телескоп, Хімічна Піч перетворилася в звичайну Піч, Повітряний Насос став Насосом, Різець Гравера - Різцем. Межі між сузір'ями були наново проведені: старі звивисті межі замінили рівними лініями, що йдуть уздовж ліній сітки небесних координат. Таким чином, зараз небо поділене на 88 сузір'їв, з яких 31 розташоване в Північній півкулі, 48 в Південній, а решта 9 (Риби, Кит, Оріон, Єдиноріг, Секстант, Діва, Змія, Змієносець та Орел) лежать по обидва боки від небесного екватора.

У кожному сузір'ї головні зірки мають певні позначення. В давні часи найпримітнішим зорям давали власні імена, багато з яких, головним чином грецькі та арабські, збереглися досьогодні. Так, кожна з семи зірок Великого Ківша має свою назву. Головна зірка Скорпіона, червоний Антарес (букв. "суперник Марса", Арес — грецьке ім'я бога війни у римлян Марса) названа так тому, що коли чевона планета Марс і ця зоря опиняються на небі поряд, а таке іноді буває, то їх легко сплутати. Назву зорі Алголь ("демон", "вурдалак"), що в сузір'ї Персея, давні араби дали завдяки періодичній зміні її блиску, в чому бачили щось диявольське.

Для того щоб розрізняти на небі всі інші зірки, користуються або буквеними, або числовими позначеннями.

У XVII ст. астрономи для позначення зірок в сузір'ях в порядку зменшення яскравості запровадили літери грецького алфавіту. Найяскравіша зірка в сузір'ї називалася α, наступна за яскравістю — β, потім γ і .т. д. Але вийшло багато винятків: α Близнюків (Кастор) виявилась слабшою зірки β (Поллукс), в сузір'ї Оріона Рігель (α) яскравіша за Бетельгейзе (β), а найяскравіша зоря Пегаса позначена літерою ε, тим часом як зірка α (Маркаб) лише третя за блиском.

Але, природно, скромних можливостей 24 грецьких букв надовго не вистачило. І відтоді астрономи для позначення більш слабких зірок посилаються на їхні номери в зоряних каталогах, в яких тепер зареєстровані всі видимі неозброєним оком зорі і багато тих, що спостерігаються лише в телескоп.

Поступова деталізація у вивченні зірок привела до необхідності запровадити оцінку їх "видимої яскравості" — блиску. Те, що зорі мають різний блиск, помітно навіть при першому погляді на зоряне небо: одні яскраві й одразу ж кидаються в очі, інші не так помітні, а деакі ледве видно. Умовну шкалу блиску ввів ще давньогрецький астроном Гіппарх. Така шкала зоряних величин діє і в наш час. Система ґрунтується на властивості людського ока розрізняти інтенсивність світла джерел, які відрізняються яскравістю приблизно в 2,5 рази. Гіппарх найяскравішим зорям призначив першу зоряну величину, слабшим другу величину, ще слабшим — третю…; зіркам на межі видимості неозброєним оком дали шосту зоряну величину. Виходило, що зорі шостої величини слабші зір першої в 97,66 раза. Для зручності англійський астроном Н. Р. Погсон в 1856 році запропонував вважати зірками шостої величини ті, які є слабшими зір першої величини рівно у 100 раз (тоді співвідношення блиску двох суміжних зоряних величин складе не 2,5, а 2,512, що, втім, не вплине на точність визначення). Таким чином, на будь-якому інтервалі шкали різниця в 5 зоряних величин означає зміну блиску в 100 раз. Аналогічно виражають зоряний блиск видимих тільки в телескоп зірок. Зараз відомі зорі 24-ї величини, що слабші зірок 1-ї десь в мільярд разів.

Досліди показали, що блиск не може бути вираженим точно цілими значеннями величин, тому блиск більшості зірок має дробове значення, а зазначається він з латинською літерою m, наприклад: 2m,12; 3m,56 і т. д.

Точні вимірювання виявили, що є зорі, яскравіші за зорі першої величини. Їх назвали зірками нульової зоряної величини:Вега (α Ліри) має блиск 0m,14m, Альтаїр (α Орла) 0m,89, Рігель (β Оріона) 0m,34. Але дві зорі ще яскравіші. Канопус (α Кіля) та Сіріус (α Великого Пса) мають від'ємні зоряні величини, -0m,89 і -1m,58 відповідно.

В зоряних величинах можна також виразити блиск Сонця (-26m.8), Місяця (-12m,7 у повню) та планет.

В астрономії існує ще цілий ряд шкал зоряних величин, які використовують в залежності від мети досліджень:фотоелектрична, фотографічна та інші.

1 2