| Назва: | Шпори з етики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 104,91 KB |
| Скачувань: | 238 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37
Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єк¬тивну цінність особистості, її соціальну значимість як відпо¬відну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належність її сутності і призначенню, як повинна чинити саме людина. У широкому сенсі слово «гідність» означає цінність людини для інших людей, для су¬спільства незалежно від її соціального стану, професії, націо¬нальності. Гідність у вузькому сенсі — це оцінка людиною се¬бе як моральної особистості, що значима для оточення, для суспільства. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості і почуття власної гідності. Повага до самого себе, чи почуття власної гідності — це те, що більш за все підносить людину.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос¬нові усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і грома¬дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само¬оцінки моральних якостей в їх системній єдності.
Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистос¬ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з понят¬тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос¬ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре¬мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді¬яльності особистості з боку інших.
Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу¬валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус¬відомлення свого місця в ньому.
У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос¬ті, що і визначає міру пошани і поваги.
Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.
Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс¬не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.
Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продумано¬го відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колек¬тиву, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.
Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського праців¬ника, військового, спортсмена тощо).
Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можли¬во, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зро¬биться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і склада¬ють той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійсни¬тись як особистості.
30. Сенс життя як фундаментальна особливість людського існування
Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно пов’язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну самосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування.
Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на ос¬нові усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини і грома¬дянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної само¬оцінки моральних якостей в їх системній єдності.
Отже, гідність як етичну категорію слід визначити таким чином: це об'єктивна, суспільно-моральна цінність особистос¬ті, а також потреба, і власне оцінка людиною своєї моральної цінності. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.
Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з понят¬тям честі, що іноді досить складно чітко визначити відміннос¬ті в їх змісті. Честь і гідність — показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окре¬мої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність — це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, ді¬яльності особистості з боку інших.
Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформу¬валось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом ус¬відомлення свого місця в ньому.
У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального стану, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини, її праця, міра людянос¬ті, що і визначає міру пошани і поваги.
Формування і реалізація моральних чеснот є свого роду утвердженням власної гідності. А коли цю гідність оцінюють інші люди, — приходять визнання, повага. Феномен визнання і поваги називається честю.
Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі. Репутація — це ціліс¬не уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною і виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.
Іноді в цілях завоювання певної репутації, людина може створювати свій певний образ в очах оточуючих, або імідж (імідж «рубахи-хлопця», інтелектуала, модниці, радикально мислячої людини тощо), що пов'язане з проявом продумано¬го відповідного стилю поведінки і стосунків. Ставлення колек¬тиву, групи до іміджу конкретного індивіда, його сприйняття, ухвалення поведінки можуть впливати на міру поваги, на честь особистості.
Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг і достоїнств людини як представника певної спільноти (нації, держави, міста, трудового колективу тощо) і як виконавця конкретної соціальної ролі, діяльності (батьків, професіонала, громадського праців¬ника, військового, спортсмена тощо).
Насамкінець процитуємо Д. І. Писарєва: «Треба, можли¬во, пройти цілий курс моральної гігієни, який скінчиться не тим, що людина наблизиться до ідеалу, а тим, що вона зро¬биться особистістю»1. Моральні цінності, можливо, і склада¬ють той смисловий простір, у межах якого можливі моральне очищення, моральна гігієна, які дозволяють людині здійсни¬тись як особистості.
30. Сенс життя як фундаментальна особливість людського існування
Поняття «сенс життя» та «щастя» органічно пов’язані між собою і належать до етичних категорій, що відображають моральну самосвідомість особи. В них синтезується увесь духовний досвід особистості у його смисложиттєвому вимірі. Моральною результативністю його є або чисте сумління або, навпаки, відчуження від світу, відчуття самостійності і випадковості існування.
Новости загрузка новостей...