| Назва: | Шпори з етики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 104,91 KB |
| Скачувань: | 137 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37
Пробудження в людей почуття сорому завжди було формою суспільного впливу. Культурологи відзначають, що більшість відомих культур можна розділити на два види, культури прови¬ни і культури сорому. До культур провини звичайно відносять західне суспільство, де акцент морального контролю перенесе¬ний усередину людської сутності, а до культур сорому - східне суспільство, особливо давньосхідні цивілізації, наприклад, ки¬тайську. Там публічна ганьба була провідною моральною фор¬мою регуляції поведінки. Однак не варто недооцінювати різні форми викликання сорому й у європейському суспільстві. Гань¬ба і тут завжди була страшним покаранням, нітрохи не меншим, ніж фізичний біль. Іноді люди сприймали знеславлення як кару гіршу, ніж смерть, і воліли скоріше погодитися на страту, ніж пожертвувати добрим ім'ям і піддатися публічному презирству. Офіційна влада завжди застосовувала сполучення тілесних покарань і ганьби. Так, якщо людину шмагали, то після здійснен¬ня екзекуції її прив'язували до ганебного стовпа, щоб усякий, хто проходив повз, міг засуджувати її, насміхатися і знущатися з неї. Словосполучення «ганебний стовп» стало символічним, що означало вищу міру відчуття презирства від оточуючих і власного сорому.
Утім, завжди існувало чимало тих, хто відчував почуття сорому дуже рідко або зовсім його не відчував. Про таких людей говорять як про безсоромних. Вони, як правило, переслідують свої прагматичні цілі й задовольняють свої різноманітні бажання незважаючи на оточуючих, їхню думку і обурення: «Сором дим, очі не виїсть». Такі люди, як правило, не тільки безсоромні але і безсовісні, тобто аморальні. Вони бояться тільки власного дискомфорту.
Варто відзначити, що зовнішня безсоромність не завжди є свідченням загальної аморальності особистості. Часом людина не соромиться усього світу, але соромиться своїх, тих, хто значу¬щий для неї. Коло дорогих і важливих для неї людей дуже вузьке, вона схиляється перед думкою тих, кого поважає, їхнє слово є для неї і похвалою, і вироком, а стосовно інших вона відчуває просту байдужість, і їхні докори не зачіпають її душі. В яких ситуаціях людина починав соромитися?
1. Людина соромиться, коли переживає й усвідомлює свою невідповідність пануючим у суспільстві нормам і цінностям. Коло Цих норм і цінностей виходить далеко за межі власне моральних відносин.
Типовою ситуацією сорому в цьому розумінні є переживання своєї бідності, убогості, неграмотності перед багатством, заможністю і високою освітою. Зарозумілість на одному ступені соціальної ієрархії обертається соромом на іншо¬му.У той самий час, якщо людина не приймає цінність багатства або соціального статусу як аксіому, вона не стане соромитися власного становища. «Хто чесної бідності своєї боїться . той най-жалюгідніший з людей, боягузливий раб», - писав Роберт Берн.
2. Людина соромиться не тільки тоді, коли вона не відповідає усталеним цінностям, але й коли вона не в змозі відтворити на¬лежним чином наявні в суспільстві стандарти. У колишніх куль¬турах, а також почасти і в нинішній, треба строго дотримуватися звичаю, а інакше оточуючі тебе не зрозуміють. У наші дні, коли звичаї послабшали, а відносини між людьми У великих містах стали набагато більш анонімними й вільними, загальноприйняті стандарти диктує мода. Якщо модно носити широкі штани, то усі носять широкі, і людина у вузьких немод¬них штанях буде відчувати на вулиці незручність і сором, тому що перехожі оглядаються на неї, і не сприймають як «свою». І звичай, і мода диктують нам, що соромно бути не як усі, білою вороною. Соромно виділятися, випадати, не вписуватися. У вітчизняної молоді в 60-ті роки XX ст. вважалося соромітним не знати Хемінгуея, а в 70-ті - Маркеса. Тепер же соромно нічо¬го не розуміти в Інтернеті й не знати, з якого боку підійти до комп'ютера.
3. Людина соромиться своєї невідповідності власне мораль¬ним орієнтирам, які сповідуються в певній культурі. Це насам¬перед сором за свої засуджувані вади, такі як пияцтво, похіть, невтримна агресивність, схильність до неправди. Людина, у житті якої вади є постійною складовою, потурає їм, тому що немає сили відмовитися від них, а потім соромиться власної поведінки.
Західна культура виросла на уявленнях, відповідно до яких соромно оголюватися, демонструвати свою тілесність, виявляти фізичні бажання, особливо пов'язані зі статтю. Сексуальність протягом цілих сторіч була під моральною забороною. Не гріховні задоволення, а тільки продовження роду повинно бути причи¬ною для єднання. Усе, що стосується фізичної близькості, було оточене щільним ореолом сорому.
Утім, завжди існувало чимало тих, хто відчував почуття сорому дуже рідко або зовсім його не відчував. Про таких людей говорять як про безсоромних. Вони, як правило, переслідують свої прагматичні цілі й задовольняють свої різноманітні бажання незважаючи на оточуючих, їхню думку і обурення: «Сором дим, очі не виїсть». Такі люди, як правило, не тільки безсоромні але і безсовісні, тобто аморальні. Вони бояться тільки власного дискомфорту.
Варто відзначити, що зовнішня безсоромність не завжди є свідченням загальної аморальності особистості. Часом людина не соромиться усього світу, але соромиться своїх, тих, хто значу¬щий для неї. Коло дорогих і важливих для неї людей дуже вузьке, вона схиляється перед думкою тих, кого поважає, їхнє слово є для неї і похвалою, і вироком, а стосовно інших вона відчуває просту байдужість, і їхні докори не зачіпають її душі. В яких ситуаціях людина починав соромитися?
1. Людина соромиться, коли переживає й усвідомлює свою невідповідність пануючим у суспільстві нормам і цінностям. Коло Цих норм і цінностей виходить далеко за межі власне моральних відносин.
Типовою ситуацією сорому в цьому розумінні є переживання своєї бідності, убогості, неграмотності перед багатством, заможністю і високою освітою. Зарозумілість на одному ступені соціальної ієрархії обертається соромом на іншо¬му.У той самий час, якщо людина не приймає цінність багатства або соціального статусу як аксіому, вона не стане соромитися власного становища. «Хто чесної бідності своєї боїться . той най-жалюгідніший з людей, боягузливий раб», - писав Роберт Берн.
2. Людина соромиться не тільки тоді, коли вона не відповідає усталеним цінностям, але й коли вона не в змозі відтворити на¬лежним чином наявні в суспільстві стандарти. У колишніх куль¬турах, а також почасти і в нинішній, треба строго дотримуватися звичаю, а інакше оточуючі тебе не зрозуміють. У наші дні, коли звичаї послабшали, а відносини між людьми У великих містах стали набагато більш анонімними й вільними, загальноприйняті стандарти диктує мода. Якщо модно носити широкі штани, то усі носять широкі, і людина у вузьких немод¬них штанях буде відчувати на вулиці незручність і сором, тому що перехожі оглядаються на неї, і не сприймають як «свою». І звичай, і мода диктують нам, що соромно бути не як усі, білою вороною. Соромно виділятися, випадати, не вписуватися. У вітчизняної молоді в 60-ті роки XX ст. вважалося соромітним не знати Хемінгуея, а в 70-ті - Маркеса. Тепер же соромно нічо¬го не розуміти в Інтернеті й не знати, з якого боку підійти до комп'ютера.
3. Людина соромиться своєї невідповідності власне мораль¬ним орієнтирам, які сповідуються в певній культурі. Це насам¬перед сором за свої засуджувані вади, такі як пияцтво, похіть, невтримна агресивність, схильність до неправди. Людина, у житті якої вади є постійною складовою, потурає їм, тому що немає сили відмовитися від них, а потім соромиться власної поведінки.
Західна культура виросла на уявленнях, відповідно до яких соромно оголюватися, демонструвати свою тілесність, виявляти фізичні бажання, особливо пов'язані зі статтю. Сексуальність протягом цілих сторіч була під моральною забороною. Не гріховні задоволення, а тільки продовження роду повинно бути причи¬ною для єднання. Усе, що стосується фізичної близькості, було оточене щільним ореолом сорому.