| Назва: | Шпори з етики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 104,91 KB |
| Скачувань: | 238 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37
Наприкінці XVIII ст. найвизначнішою фігурою у розвитку європейської етичної думки став Імануіл Кант (1724— 1804 pp.), який стверджував, що етика нічого не запозичує з інших наук про людину, а моральні принципи існували набагато раніше емпіричного знання про навколишній світ. У свою чергу, емпіричні знання закладені в людському розумі апріорі (від лат. «аргіогі» — «з попереднього»), тобто як пе-реддосвідне знання. Етика Канта системно розроблена у таких творах, як «Критика практичного розуму», «Метафізика вдач», а також у складених за записами лекціях з етики.
На думку Канта, у моральних законах задається абсолютна межа людини, та першооснова, остання риса, яку не можна переступити, не втративши людської гідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральний закон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імператив — це формула відношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини.
Категоричний імператив Канта: роби тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом, — це є вимогою до людської волі керуватися моральним законом, привести свої максими у відповідність до нього. Категоричний імператив зобов'язує кожну людину ставитися до людства у своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як до мети, і ніколи — тільки як до засобу. Щоб не бути рабом свого природного егоїзму, людина змушена удаватись до вольового само-примушення. Обов'язок для Канта •— чистота морального мотиву і твердість моральних переконань. Через обов'язок затверджується і загальність морального закону, і внутрішня гідність особистості. Індивідуальна воля може трансформуватися у загальну, а чеснота — з'єднатися зі щастям у тому випадку, якщо особистість у самій собі знайде ту тверду моральну опору, яку раніше вона шукала зовні — у природі, у вірі в Бога, у суспільному середовищі.
17. Великі «песимісти» ( Шопенгауер. Ніцше).
Шопенгауер підкреслює, що Христос, також, як і Будда, вчить, що людина вступає до життя грішною, і вона являє собою плід двох сліпих пристрастей. Іісус - людина, яка розуміє свою долю і тому добровільно жертвує тілом. Він, посуті, приглушує в собі волю до життя, щоб дух зречення і жертви увійшов в цей світ. На думку німецького філософа, католіцизм виявився більш
вірним духу Євангілєя, ніж протистантизм. Католіцизм приборкує волю шляхом целібату, обітниць, постів, милостині. Шопенгауер вважає, що християнство виявляє свою істиність в усіх версіях, що вона запозичує з арійського Сходу. Справжня і безсмертна сутність релігії Іісуса і Будди полягає у вченні про жертвування власної волі.
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю моральне і необхідне. Оскільки знищення її можливе тільки через певну діяльність проходженних єю людей, морально необхідно скасувати їми волі дл життя самих собі. В цьому їх естетичний обв'язок.
Правда Шопенгауер засуджує усяке моральне незабов'язання в цьому пункті і вважає, що посилання на обов'язок приводить тільки до "рабської моралі", проте Шопенгауер сам не може не опелювати до зобов'язання в рішеннях людини відносно своєї поведінки. Власний шопенгауеровський "категоричний імператив" проголошує: змушуя себе нічого не робити з того,що бажається, потрібно роботи все те, чого не бажається. Зміст цього імперативу полягає в тому, що потрібно придумувати (стримувати) в собі волю до життя чи хоч би все більше і більше послаблювати її в собі. Подібно до Канта Шопенгауер виходить при оцінюванні вчинків не із їх характеру, а із спонуканих мотивів, які їх виликали. І він згоден з Кантом в тому, що обов'язково передумовою моралі є свобода волі людини; при тому,що свобода волі у Шопенгауера співпадає з необхідністю потойбічного буття.
Мораль за Шопенгауером складається із наступних елементів: покірне прийняття страждань, аскетична позиція по відношенні до власної особи, альтруестична установка по відношенню до інших людей і повне скасування егоїзму. Це означає, що по-справжньому моральна людина досягає свого роду атеїстичної "святості". Вона не вірить у бога, але поводить себе так, якщо б вірила і дотримувалася б його заповітів[13].
Естетика Шопенгауера викладена в його творі "Світ як воля і уявлення". Відправним пунктом шопенгауеровського вчення про мистецтво стала перша частина книги "Критика здібності мислення" (1789-1790) Канта, але у найголовнішому визначається характером філософської системи франкфуртського затворника.
Естетичне споглядання повинно повністю звільнене ід усякої зацікавленності у будь-яких утилітарно значущих результатах і незалежним від будь-яких егоїстичних почуттів. Ця теза відповідає положенням аналітики "прекрасного" у Канта.
На думку Канта, у моральних законах задається абсолютна межа людини, та першооснова, остання риса, яку не можна переступити, не втративши людської гідності. Оскільки людина є істотою слабкою, недосконалою, для неї моральний закон може мати силу тільки як повеління, імператив. Імператив — це формула відношення об'єктивного (морального) закону до недосконалої волі людини.
Категоричний імператив Канта: роби тільки відповідно до такої максими, керуючись якою ти в той самий час можеш побажати, щоб вона стала загальним законом, — це є вимогою до людської волі керуватися моральним законом, привести свої максими у відповідність до нього. Категоричний імператив зобов'язує кожну людину ставитися до людства у своїй особі і в особі будь-якого іншого так само, як до мети, і ніколи — тільки як до засобу. Щоб не бути рабом свого природного егоїзму, людина змушена удаватись до вольового само-примушення. Обов'язок для Канта •— чистота морального мотиву і твердість моральних переконань. Через обов'язок затверджується і загальність морального закону, і внутрішня гідність особистості. Індивідуальна воля може трансформуватися у загальну, а чеснота — з'єднатися зі щастям у тому випадку, якщо особистість у самій собі знайде ту тверду моральну опору, яку раніше вона шукала зовні — у природі, у вірі в Бога, у суспільному середовищі.
17. Великі «песимісти» ( Шопенгауер. Ніцше).
Шопенгауер підкреслює, що Христос, також, як і Будда, вчить, що людина вступає до життя грішною, і вона являє собою плід двох сліпих пристрастей. Іісус - людина, яка розуміє свою долю і тому добровільно жертвує тілом. Він, посуті, приглушує в собі волю до життя, щоб дух зречення і жертви увійшов в цей світ. На думку німецького філософа, католіцизм виявився більш
вірним духу Євангілєя, ніж протистантизм. Католіцизм приборкує волю шляхом целібату, обітниць, постів, милостині. Шопенгауер вважає, що християнство виявляє свою істиність в усіх версіях, що вона запозичує з арійського Сходу. Справжня і безсмертна сутність релігії Іісуса і Будди полягає у вченні про жертвування власної волі.
Етична програма Шопенгауера на свій лад досить послідовна. Так як Світова воля являє собою джерело зла, то її самознищення повністю моральне і необхідне. Оскільки знищення її можливе тільки через певну діяльність проходженних єю людей, морально необхідно скасувати їми волі дл життя самих собі. В цьому їх естетичний обв'язок.
Правда Шопенгауер засуджує усяке моральне незабов'язання в цьому пункті і вважає, що посилання на обов'язок приводить тільки до "рабської моралі", проте Шопенгауер сам не може не опелювати до зобов'язання в рішеннях людини відносно своєї поведінки. Власний шопенгауеровський "категоричний імператив" проголошує: змушуя себе нічого не робити з того,що бажається, потрібно роботи все те, чого не бажається. Зміст цього імперативу полягає в тому, що потрібно придумувати (стримувати) в собі волю до життя чи хоч би все більше і більше послаблювати її в собі. Подібно до Канта Шопенгауер виходить при оцінюванні вчинків не із їх характеру, а із спонуканих мотивів, які їх виликали. І він згоден з Кантом в тому, що обов'язково передумовою моралі є свобода волі людини; при тому,що свобода волі у Шопенгауера співпадає з необхідністю потойбічного буття.
Мораль за Шопенгауером складається із наступних елементів: покірне прийняття страждань, аскетична позиція по відношенні до власної особи, альтруестична установка по відношенню до інших людей і повне скасування егоїзму. Це означає, що по-справжньому моральна людина досягає свого роду атеїстичної "святості". Вона не вірить у бога, але поводить себе так, якщо б вірила і дотримувалася б його заповітів[13].
Естетика Шопенгауера викладена в його творі "Світ як воля і уявлення". Відправним пунктом шопенгауеровського вчення про мистецтво стала перша частина книги "Критика здібності мислення" (1789-1790) Канта, але у найголовнішому визначається характером філософської системи франкфуртського затворника.
Естетичне споглядання повинно повністю звільнене ід усякої зацікавленності у будь-яких утилітарно значущих результатах і незалежним від будь-яких егоїстичних почуттів. Ця теза відповідає положенням аналітики "прекрасного" у Канта.
Новости загрузка новостей...