| Назва: | Шпори з естетики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 127,24 KB |
| Скачувань: | 91 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44
У III ст. до н. е. теорія чуттів набуває завершеного для свого часу викладу у працях яскравого представника перипатетичної школи ТЕО¬ФРАСТА (бл. 370 – 288 чи 285 до н. е.). «Почуттєва» спрямо¬ваність поглядів філософа властива його праці «Про відчуття», дослідженням «Про благочестя» та «Етичні характери». Впродовж деся¬тиліть перипатетична школа об'єднувала чимало теоретиків, наукові інте¬реси яких сягали від теорії музики (Арістоксен), історії і теорії держави (Дікеарх) до фізики та астрономії (Стратон з Лампсака та Арістарх Самоський). Широта наукових інтересів була властива і для Теофраста, який передусім цікавився конкретною людиною. Свідченням цього є намагання вченого створити універсальний каталог людських харак¬терів, які найповніше відбивали б вдачу людини. Теофраст описує звички, манеру поведінки підлабузника, скнари та ін. Він намагається визначи¬ти риси, які передавали б характер відчайдушної людини і людини дріб'язкової, забобонної і неохайної та ін. Цей своєрідний каталог містить більше ніж ЗО типів. Слід зауважити, що ця робота мала знач¬ний вплив на художню творчість тогочасних письменників, які користу¬валися психологічними характеристиками Теофраста.
При аргументації ролі почуттів у формуванні предмета естетич¬ної науки привертає увагу і правило «золотого перетину».
Правило «золотого перетину» – геометричне, ма¬тематичне співвідношення пропорцій, за якого ціле так відноситься до своєї більшої частини, як більша до меншої. У геометризованій формі цей принцип мав вигляд співвідношення 5:8=8:13=13:21=21:34 .
Давньогрецькі вчені вважали, що будь-яке тіло, предмет, геомет¬рична фігура, співвідношення частин яких відповідає такій пропорції, відмічені пропорційністю, справляють приємне зорове враження. Пар¬фенон Стародавньої Греції, мармурові колони якого ділять увесь храм за принципом «золотого перетину», – чи не найпереконливіший зразок його практичного застосування.
Слід також враховувати, що теоретико-практичний інтерес до «золотого перетину» не обмежується давньогрецькою естетикою. Наприклад, в епоху Відродження правило «золотого перетину» роз¬глядалося як обов'язковий закон архітектури, живопису і скульптури. Теоретики й митці епохи Відродження намагалися знайти «абсолют¬ну», «ідеальну» геометричну основу краси. Типовим при цьому є трак¬тат відомого італійського математика ЛУКИ ПАЧОЛІ (бл. 1445– 1509) «Про божественну пропорцію». Теоретик стверджував, що правилом «золотого перетину» визначається естетична цінність «усіх земних предметів».
Віддаючи належне правилу «золотого перетину», слід зазначити також помилковість його абсолютизації, адже сліпе слідування «гео¬метризованій» красі механізує це складне поняття; пропорція заради пропорції знижує змістовну сторону краси, формалізує її.
Водночас звернення до правила «золотого перетину» потрібне для того, щоб наголосити на значенні зору в формуванні естетичного почуття. Відомо, що існує кілька гіпотез, які пояснюють, чому саме співвідношення 5 : 8 є основою тлумачення (математичного) про¬порцій. Серед різних гіпотез виділимо точку зору, згідно з якою про¬порція 5 : 8 збігається з перетином горизонтального і вертикального кутів погляду людини обома очима. Ця гіпотеза дає змогу стверджу¬вати, що свідомо чи інтуїтивно греки дійшли до «золотого перетину» через природжені можливості людського ока, і природа «подарувала» людині прямий і безпомилковий шлях до відчуття пропорцій і гармонії.
Пояснення поняття «естетика», розгляд процесу становлення пер¬ших естетичних уявлень показують, наскільки самобутньою виявила¬ся сфера людських почуттів, наскільки специфічною може бути реак¬ція людини на навколишню дійсність, на природу, що її оточує, на талановитий мистецький твір. Усе це аспекти естетичної науки, виді¬лення предмета якої відбувалося поступово. І хоча межі предмета на перших етапах розвитку науки окреслені досить нечітко, проте «серце¬вина» власних проблем науки, яка формується, вже існує. Для есте¬тики проблема чіткого обмеження предмета була особливо важли¬вою, адже естетичне виявляється в усіх сферах людської діяльності.
У наступних розділах реконструюється подальша історія естетики, напрацювання нею нових понять, її місце в структурі суміжних наук.
5. Естетика Візантії та західноєвропейського середньовіччя
Європейська естетична думка звернулася до категорії піднесеного лише у XVIII ст. В цей період трактат Псевдо-Лонгіна знову привернув увагу дослідників і став предметом вивчення і коментування. У Франції Сільвейн виступив з «Трактатом про піднесене» (1732 р.), суть якого зводиться до певної інтерпретації Лонгіна. В Англії поняття піднесеного почали широко використовувати Аддісон, Юм, Шефтсбері, Хатчесон. У 1747 р. Джон Бейлі опублікував спеціальну працю «Досвід про піднесене». І, нарешті, в 1757 р. з'явився найбільш узагальнюючий твір з цього питання – трактат англійського філософа Едмунда Бьорка «Філософські дослідження про походження наших ідей піднесеного і прекрасного».
При аргументації ролі почуттів у формуванні предмета естетич¬ної науки привертає увагу і правило «золотого перетину».
Правило «золотого перетину» – геометричне, ма¬тематичне співвідношення пропорцій, за якого ціле так відноситься до своєї більшої частини, як більша до меншої. У геометризованій формі цей принцип мав вигляд співвідношення 5:8=8:13=13:21=21:34 .
Давньогрецькі вчені вважали, що будь-яке тіло, предмет, геомет¬рична фігура, співвідношення частин яких відповідає такій пропорції, відмічені пропорційністю, справляють приємне зорове враження. Пар¬фенон Стародавньої Греції, мармурові колони якого ділять увесь храм за принципом «золотого перетину», – чи не найпереконливіший зразок його практичного застосування.
Слід також враховувати, що теоретико-практичний інтерес до «золотого перетину» не обмежується давньогрецькою естетикою. Наприклад, в епоху Відродження правило «золотого перетину» роз¬глядалося як обов'язковий закон архітектури, живопису і скульптури. Теоретики й митці епохи Відродження намагалися знайти «абсолют¬ну», «ідеальну» геометричну основу краси. Типовим при цьому є трак¬тат відомого італійського математика ЛУКИ ПАЧОЛІ (бл. 1445– 1509) «Про божественну пропорцію». Теоретик стверджував, що правилом «золотого перетину» визначається естетична цінність «усіх земних предметів».
Віддаючи належне правилу «золотого перетину», слід зазначити також помилковість його абсолютизації, адже сліпе слідування «гео¬метризованій» красі механізує це складне поняття; пропорція заради пропорції знижує змістовну сторону краси, формалізує її.
Водночас звернення до правила «золотого перетину» потрібне для того, щоб наголосити на значенні зору в формуванні естетичного почуття. Відомо, що існує кілька гіпотез, які пояснюють, чому саме співвідношення 5 : 8 є основою тлумачення (математичного) про¬порцій. Серед різних гіпотез виділимо точку зору, згідно з якою про¬порція 5 : 8 збігається з перетином горизонтального і вертикального кутів погляду людини обома очима. Ця гіпотеза дає змогу стверджу¬вати, що свідомо чи інтуїтивно греки дійшли до «золотого перетину» через природжені можливості людського ока, і природа «подарувала» людині прямий і безпомилковий шлях до відчуття пропорцій і гармонії.
Пояснення поняття «естетика», розгляд процесу становлення пер¬ших естетичних уявлень показують, наскільки самобутньою виявила¬ся сфера людських почуттів, наскільки специфічною може бути реак¬ція людини на навколишню дійсність, на природу, що її оточує, на талановитий мистецький твір. Усе це аспекти естетичної науки, виді¬лення предмета якої відбувалося поступово. І хоча межі предмета на перших етапах розвитку науки окреслені досить нечітко, проте «серце¬вина» власних проблем науки, яка формується, вже існує. Для есте¬тики проблема чіткого обмеження предмета була особливо важли¬вою, адже естетичне виявляється в усіх сферах людської діяльності.
У наступних розділах реконструюється подальша історія естетики, напрацювання нею нових понять, її місце в структурі суміжних наук.
5. Естетика Візантії та західноєвропейського середньовіччя
Європейська естетична думка звернулася до категорії піднесеного лише у XVIII ст. В цей період трактат Псевдо-Лонгіна знову привернув увагу дослідників і став предметом вивчення і коментування. У Франції Сільвейн виступив з «Трактатом про піднесене» (1732 р.), суть якого зводиться до певної інтерпретації Лонгіна. В Англії поняття піднесеного почали широко використовувати Аддісон, Юм, Шефтсбері, Хатчесон. У 1747 р. Джон Бейлі опублікував спеціальну працю «Досвід про піднесене». І, нарешті, в 1757 р. з'явився найбільш узагальнюючий твір з цього питання – трактат англійського філософа Едмунда Бьорка «Філософські дослідження про походження наших ідей піднесеного і прекрасного».