| Назва: | Шпори з естетики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 127,24 KB |
| Скачувань: | 91 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44
(бл. 490 – бл. 430 до н. е.) народився у місті Акрагант, розташованому поряд з містом Сіракузи – найбільшим портом Сицилії. Молодість Емпедокла збіглася з розквітом рідного міста, політичне, еко¬номічне і культурне значення якого зрос¬тало внаслідок занепаду східних районів Стародавньої Греції, які потерпали від греко-перських воєн. Емпедокл був відо¬мий як філософ, політичний діяч, поет, оратор, лікар, засновник італійської ме¬дичної школи. Морально-психологічний вплив Емпедокла на сучасників був на¬стільки значним, що він отримав пріз¬висько «чудотворець». Емпедокл – автор двох філософських творів: «Про природу» та «Очиїцення» якомога повніше розкритися грецькому авторові. По-друге, творчість Ксенофана сприяла подальшим розробкам як у сфері філософії, так і в поетичній творчості.
Ще одним яскравим прикладом впливу ідей Піфагора на грець¬ку культуру є творчість ПОЛІКЛЕТА (V ст. до н. е.) – скульпто¬ра і письменника. Ідеї Піфагора він намагався використати як у розроб¬ці проблем художньої творчості, так і в практиці створення скульп¬тур. Цікаво, що Поліклет і свою теоретичну роботу, і скульптуру назвав «Канон», підкреслюючи цим нерозривність теорії і практики в по¬зиції митця.
Спираючись на піфагорійську «філософію чисел», Поліклет розро¬бив регулятивні норми зображувальної діяльності скульптора, шляхи втілення фізичного стану конкретного живого тіла, симетрію, співмір-ність його частин. Математичні вимоги щодо конкретного скульптур¬ного твору Поліклет намагався співвідносити із загальними законами пропорційних відношень Космосу.
Становленню перших естетичних уявлень сприяли також ті теоре¬тики, які розробляли проблеми філософії, естетики, мистецтва з дещо інших позицій, ніж ті, які запропонували Піфагор та його послідовники.
У контексті аналізу предмета естетики заслуговує на увагу точка зору АЛКМЕОНА (перша половина V ст. до н. е.) – видатного лікаря і натурфілософа. Вважають, що Алкмеон був першим ученим Стародавньої Греції, який розмежував мислення і відчуття. Він стверджував, що сприйняття – це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття, а далі – до мозку.
Почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпедокла, який зазначав, що як нижчий рівень почуття існують відчуття, які підкоря¬ються принципу «подібне пізнається подібним», а єдність відчуття – почуття вже формують більш широкі сили – Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл визнавав як нематеріальні, однак просторово визначені. Поперемінні переваги тієї чи іншої сили обумовлюють циклічний хід світового процесу.
Особливого значення Емпедокл надавав людському оку, яке, на його думку, складається з двох частин: вогню і води. Сприймання предметів відбувається завдяки тому, що вогонь і вода з ока через пори виходять назовні й стикаються із зовнішнім «струмом» – відбитками предметів. Отже, споглядання речей – це не пасивний стан ока, а його активна діяльність. Аналіз специфіки «бачення» світу вплинув на інтерес Емпедокла до кольорової символіки, що стимулює емоційне переживання: вогонь дає змогу сприймати білий колір, а вода – чорний. Емпедокл не лише продовжує попередню традицію вивчення приро¬ди і значення чуттів, а й оперує таким поняттям, як «катарсис» (очи¬щення), і наголошує на морально-етичній природі процесу очищення.
Слід зазначити, що подальша розробка катарсису (а це поняття згодом набуло особливої теоретичної ваги в естетиці) пов'язана з іменами Арістотеля, Вінченцо Маджі, який у 1550 р. зробив коментарі до «Поетики» Арістотеля, П. Джаколіні, автора роботи «Про очи¬щення трагедії» (1586) та ін.
Катарсис з часом набув надзвичайно широкого тлумачення і розглядався як засіб морального перевиховання людини, як отриман¬ня естетичного переживання в процесі її морально-етичного удоско¬налення. Сьогодні існують релігійні та медичні концепції катарсису. Водночас значна увага приділяється суміжним поняттям: «страх», «відчай», «афект», «співчуття» тощо.
Вивчаючи найдавніші етапи становлення предмета естетики, важли¬во зрозуміти, що вже на початку історії науки були вироблені поняття, які охоплювали об'єктивні процеси. Ці поняття закріплювалися, отри¬мували подальше теоретичне осмислення і поступово формували понятійний апарат естетики.
Ще одним яскравим прикладом впливу ідей Піфагора на грець¬ку культуру є творчість ПОЛІКЛЕТА (V ст. до н. е.) – скульпто¬ра і письменника. Ідеї Піфагора він намагався використати як у розроб¬ці проблем художньої творчості, так і в практиці створення скульп¬тур. Цікаво, що Поліклет і свою теоретичну роботу, і скульптуру назвав «Канон», підкреслюючи цим нерозривність теорії і практики в по¬зиції митця.
Спираючись на піфагорійську «філософію чисел», Поліклет розро¬бив регулятивні норми зображувальної діяльності скульптора, шляхи втілення фізичного стану конкретного живого тіла, симетрію, співмір-ність його частин. Математичні вимоги щодо конкретного скульптур¬ного твору Поліклет намагався співвідносити із загальними законами пропорційних відношень Космосу.
Становленню перших естетичних уявлень сприяли також ті теоре¬тики, які розробляли проблеми філософії, естетики, мистецтва з дещо інших позицій, ніж ті, які запропонували Піфагор та його послідовники.
У контексті аналізу предмета естетики заслуговує на увагу точка зору АЛКМЕОНА (перша половина V ст. до н. е.) – видатного лікаря і натурфілософа. Вважають, що Алкмеон був першим ученим Стародавньої Греції, який розмежував мислення і відчуття. Він стверджував, що сприйняття – це складний процес руху від почуттєвих нервів до органів чуття, а далі – до мозку.
Почуття були об'єктом теоретичного інтересу й Емпедокла, який зазначав, що як нижчий рівень почуття існують відчуття, які підкоря¬ються принципу «подібне пізнається подібним», а єдність відчуття – почуття вже формують більш широкі сили – Любов і Ворожнечу. Ці сили Емпедокл визнавав як нематеріальні, однак просторово визначені. Поперемінні переваги тієї чи іншої сили обумовлюють циклічний хід світового процесу.
Особливого значення Емпедокл надавав людському оку, яке, на його думку, складається з двох частин: вогню і води. Сприймання предметів відбувається завдяки тому, що вогонь і вода з ока через пори виходять назовні й стикаються із зовнішнім «струмом» – відбитками предметів. Отже, споглядання речей – це не пасивний стан ока, а його активна діяльність. Аналіз специфіки «бачення» світу вплинув на інтерес Емпедокла до кольорової символіки, що стимулює емоційне переживання: вогонь дає змогу сприймати білий колір, а вода – чорний. Емпедокл не лише продовжує попередню традицію вивчення приро¬ди і значення чуттів, а й оперує таким поняттям, як «катарсис» (очи¬щення), і наголошує на морально-етичній природі процесу очищення.
Слід зазначити, що подальша розробка катарсису (а це поняття згодом набуло особливої теоретичної ваги в естетиці) пов'язана з іменами Арістотеля, Вінченцо Маджі, який у 1550 р. зробив коментарі до «Поетики» Арістотеля, П. Джаколіні, автора роботи «Про очи¬щення трагедії» (1586) та ін.
Катарсис з часом набув надзвичайно широкого тлумачення і розглядався як засіб морального перевиховання людини, як отриман¬ня естетичного переживання в процесі її морально-етичного удоско¬налення. Сьогодні існують релігійні та медичні концепції катарсису. Водночас значна увага приділяється суміжним поняттям: «страх», «відчай», «афект», «співчуття» тощо.
Вивчаючи найдавніші етапи становлення предмета естетики, важли¬во зрозуміти, що вже на початку історії науки були вироблені поняття, які охоплювали об'єктивні процеси. Ці поняття закріплювалися, отри¬мували подальше теоретичне осмислення і поступово формували понятійний апарат естетики.