| Назва: | Шпори з естетики |
| Тип: | Реферати |
| Мова: | Українська |
| Розмiр: | 127,24 KB |
| Скачувань: | 91 |
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44
має зв'язок з економічними та технічними науками, виступає теоретичною основою для мистецьких наук: історії та теорії мистецтва, технічної естетики, естетики побуту та поведінки. Естетика – це цілісна система знання, яка має свої категорії, поняття та закони, вона відіграє значну роль у житті людини та суспільства.
3. Функції естетики
4. Становлення естетичних уявлень у давній Греції.
Становлення перших естетичних уявлень, співвідносне з тими зна¬ченнями, яких взагалі давньогрець¬ка філософія надавала людським почуттям.
Аналіз почуттів, спроби їх класифікації, виявлення протилежних чуттєвих сил є важливим складником філософських поглядів Піфа-гора, Алкмеона, Емпедокла, Феофраста. З їхніх роздумів щодо природи почуттів виокремились визначення почуття прекрасного та потвор¬ного, трагічного та комічного. Визначившись у надрах загальнофіло-софської традиції, естетика «вибудовувала» власний предмет, відби¬ваючи як надбання, так і прорахунки давньогрецької філософії.
Перші спроби використання почуттів як основи для осмис¬лення певних естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями – філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н. е.
ПІФАГОР
(бл. 580–500 до н. е.) народився і тривалий час жив на острові Самое. Пізніше через політичні переслідуван¬ня прихильників тиранії Полікрата Самоського переїхав до Італії і жив у місті Кротон. Саме в Італії виник піфагорійський союз – об'єднання учнів і послідовників Піфагора. Спочатку піфагорійське вчення пере¬давалося лише усно, а пізніше учень Піфагора Філолай зробив перший письмовий виклад піфагорійських ідей, які грунтувалися передусім на «філо¬софії чисел».
Піфагор ототожнював поняття «гармонія», «досконалість» і «краса», а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася по¬чуттєва природа цього мистецтва, його зв'язок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як «мистецтва мис¬тецтв», але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфа¬гор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, спе¬цифіки сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою.
Важливе місце у філософських поглядах Піфагора посідає вчення про безсмертя душі і метемпсихоз – можливість душі втілюватися у будь-яке тіло. Згідно з цим ученням для «оживлен¬ня», «переселення» душі треба пройти через очищення – катарсис, вищою формою якого є опанування музично-числової структури Кос¬мосу. Піфагорійці виробили поняття «тетрактид» – сума перших чотирьох чисел 1+2+3+4= 10, яка включає основні музичні інтервали: октаву (2 : 1), квінту (3 : 2) і кварту (4 : 3).
Ідеї Піфагора мали значний вплив на митців того часу. Вони намагалися творчо використовувати його філософсько-естетичні по¬ложення для більш глибокого опанування художніх можливостей кон¬кретних видів мистецтв: музики, поезії, скульптури.
КСЕНОФАН
(бл. 570 – після 478 до н. е.) народився у місті Колофон. Відомо, що він прожив понад 90 років. У роки перської навали залишив рідне місто і мандрував містами Еллади та Великої Греції. Поетична творчість Ксенофана була багатоманітною. Він писав елегії, ямби, поеми. Окремими творами поета за¬хоплювався О. С. Пушкін. Особливою популярністю користували¬ся епіграми Ксенофана, в яких він висміював недоліки людей: пияцтво, зажерливість, нещирість.
Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філо¬софської школи Ксенофана. Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є перед¬усім віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водно¬час зразком поезії VI ст. до н. е. При цьому Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише «приблизну» думку, і «ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї». Це переконання сприяло утверджен¬ню ролі й значення розумового ставлення до дійсності, спростовувало довіру до міфології як пануючої у ті часи форми світобачення.
Ксенофан розглядав давньогрецькі міфи як своєрідну форму кри¬тики богів, адже боги наділялися усіма тими недоліками, які засуджу¬валися людьми: хтивістю, марнославством, облудливістю, пияцтвом тощо. Поезія Ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забо¬бонність. Ксенофан негативно ставився до поетів, які прославляли міфічних героїв і нехтували життям звичайної людини. Він був пере¬конаний, що «не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів – вигадки минулих часів», а треба возвеличувати тих, хто «виявляє па¬м'ять та постійність щодо доброчесності».
Творча спадщина Ксенофана – це, по-перше, приклад плідної взаємодії теорії і практики, які доповнювали одна одну і допомагали
ЕМПЕДОКЛ
3. Функції естетики
4. Становлення естетичних уявлень у давній Греції.
Становлення перших естетичних уявлень, співвідносне з тими зна¬ченнями, яких взагалі давньогрець¬ка філософія надавала людським почуттям.
Аналіз почуттів, спроби їх класифікації, виявлення протилежних чуттєвих сил є важливим складником філософських поглядів Піфа-гора, Алкмеона, Емпедокла, Феофраста. З їхніх роздумів щодо природи почуттів виокремились визначення почуття прекрасного та потвор¬ного, трагічного та комічного. Визначившись у надрах загальнофіло-софської традиції, естетика «вибудовувала» власний предмет, відби¬ваючи як надбання, так і прорахунки давньогрецької філософії.
Перші спроби використання почуттів як основи для осмис¬лення певних естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями – філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н. е.
ПІФАГОР
(бл. 580–500 до н. е.) народився і тривалий час жив на острові Самое. Пізніше через політичні переслідуван¬ня прихильників тиранії Полікрата Самоського переїхав до Італії і жив у місті Кротон. Саме в Італії виник піфагорійський союз – об'єднання учнів і послідовників Піфагора. Спочатку піфагорійське вчення пере¬давалося лише усно, а пізніше учень Піфагора Філолай зробив перший письмовий виклад піфагорійських ідей, які грунтувалися передусім на «філо¬софії чисел».
Піфагор ототожнював поняття «гармонія», «досконалість» і «краса», а основою гармонії вважав число. Гармонію чисел піфагорійці шукали навіть у розташуванні планет. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася по¬чуттєва природа цього мистецтва, його зв'язок з чуттям слуху. Не можна погоджуватися з визначенням музики як «мистецтва мис¬тецтв», але в межах визнання її як носія гармонійного начала Піфа¬гор багато зробив для розробки проблем музичного виховання, спе¬цифіки сприйняття музичного твору. Естетично особливо важливе значення має піфагорійське розуміння музики як носія душевної рівноваги, стимулювання душевного спокою.
Важливе місце у філософських поглядах Піфагора посідає вчення про безсмертя душі і метемпсихоз – можливість душі втілюватися у будь-яке тіло. Згідно з цим ученням для «оживлен¬ня», «переселення» душі треба пройти через очищення – катарсис, вищою формою якого є опанування музично-числової структури Кос¬мосу. Піфагорійці виробили поняття «тетрактид» – сума перших чотирьох чисел 1+2+3+4= 10, яка включає основні музичні інтервали: октаву (2 : 1), квінту (3 : 2) і кварту (4 : 3).
Ідеї Піфагора мали значний вплив на митців того часу. Вони намагалися творчо використовувати його філософсько-естетичні по¬ложення для більш глибокого опанування художніх можливостей кон¬кретних видів мистецтв: музики, поезії, скульптури.
КСЕНОФАН
(бл. 570 – після 478 до н. е.) народився у місті Колофон. Відомо, що він прожив понад 90 років. У роки перської навали залишив рідне місто і мандрував містами Еллади та Великої Греції. Поетична творчість Ксенофана була багатоманітною. Він писав елегії, ямби, поеми. Окремими творами поета за¬хоплювався О. С. Пушкін. Особливою популярністю користували¬ся епіграми Ксенофана, в яких він висміював недоліки людей: пияцтво, зажерливість, нещирість.
Значний інтерес викликає творчість засновника елейської філо¬софської школи Ксенофана. Він був мандрівним поетом, і його філософські ідеї мали естетичний характер. Свідченням цього є перед¬усім віршована форма викладу матеріалу: філософські твори є водно¬час зразком поезії VI ст. до н. е. При цьому Ксенофан намагався визначити роль почуттів у житті людини. Він вважав, що почуття формують лише «приблизну» думку, і «ми будемо помилятися, якщо орієнтуватимемося лише на неї». Це переконання сприяло утверджен¬ню ролі й значення розумового ставлення до дійсності, спростовувало довіру до міфології як пануючої у ті часи форми світобачення.
Ксенофан розглядав давньогрецькі міфи як своєрідну форму кри¬тики богів, адже боги наділялися усіма тими недоліками, які засуджу¬валися людьми: хтивістю, марнославством, облудливістю, пияцтвом тощо. Поезія Ксенофана позбавлена містики, висміює лицемірство, забо¬бонність. Ксенофан негативно ставився до поетів, які прославляли міфічних героїв і нехтували життям звичайної людини. Він був пере¬конаний, що «не слід оспівувати боротьбу титанів, гігантів і кентаврів – вигадки минулих часів», а треба возвеличувати тих, хто «виявляє па¬м'ять та постійність щодо доброчесності».
Творча спадщина Ксенофана – це, по-перше, приклад плідної взаємодії теорії і практики, які доповнювали одна одну і допомагали
ЕМПЕДОКЛ